1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.
4. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше кримінальних правопорушень, суд призначає покарання за ці нові кримінальні правопорушення за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.
{Стаття 71 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008 , № 2617-VIII від 22.11.2018 }
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати ст. 71 КК, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього вироку, а не після набрання ним законної сили (ВС/ККС у справі № 766/39/17 від 01.06.2020)
Правила складання покарань визначено в положеннях статті 70 та статті 71 Кримінального кодексу України.
Діючий кримінальний закон визначає поняття «Призначення покарання за сукупністю злочинів» та «Призначення покарання за сукупністю вироків».
Так, відповідно до норм ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
В свою чергу частиною першою статті 71 Кримінального кодексу України визначено, що у разі якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
На перший погляд досить прості та прозорі норми, які не потребують якогось особливого тлумачення та аналізу.
Але ж на практиці постає питання – яку норму слід застосовувати у разі якщо попередній вирок не набрав законної сили, але особа у цей проміжок часу встигла вчинити ще один злочин?
На це питання надала відповідь Об’єднана палата Касаційного кримінального суду.
У даній справі два дні поспіль вчинила два грабіжі. За вироком місцевого суду винну особу засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим та попереднім вироком апеляційного суду, засудженому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вказаний вирок прокурором було оскаржено у апеляційному порядку, який у своїй скарзі вказав на порушення судом положень ч. 4 ст. 70 КК України та зауважив, що остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, має бути більшим, ніж покарання, призначене йому за вироком апеляційного суду, тобто більшим, ніж позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд із такими доводами прокурора погодився.
Проте, у подальшому таке рішення було оскаржено знову ж прокурором, але вже у касаційному порядку.
Мотивація скарги була такою: суд апеляційної інстанції, встановивши, що злочини, передбачені ч. 2 ст. 186 КК України, засуджений вчинив після постановлення вироку місцевого суду від 3 серпня 2016 року (який було скасовано за вироком апеляційного суду від 10 жовтня 2016 року лише в частині призначеного покарання та призначено покарання без застосування ст. 75 КК України), повинен був призначити йому остаточне покарання не за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, а за сукупністю вироків за правилами, встановленими ст. 71 КК України.
Переглядаючи справу Об’єднана палата Касаційного кримінального суду висловила наступну позицію.
За змістом ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, визначеними частинами 1-3 цієї статті (сукупність злочинів).
Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).
Таким чином, законодавець чітко визначив момент у часі, що розмежовує ці два правила – це постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили.
Отже суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК України, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку, а не після набрання ним законної сили. При цьому скасування судом апеляційної інстанції такого попереднього вироку в частині покарання з підстав неправильного звільнення від відбування покарання або у зв`язку з необхідністю призначити більш суворе покарання не перешкоджає застосуванню ст. 71 КК України, оскільки в такому разі апеляційний суд фактично лише посилює покарання чи вказує на необхідність його відбування реально, а не спростовує висновків суду першої інстанції щодо винуватості особи у вчиненні злочину і не скасовує вирок у цій частині.