Доведення причинно-наслідкового зв’язку у справах про відшкодування шкоди (90 млн. грн. прямих збитків та майже 85 млн. грн. упущеної вигоди.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погодилась з такими висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду
Апеляційною інстанцією визначено, що в силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статті 224, 225 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) визначають порядок відшкодування збитків за порушення господарського зобов’язання.
Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
1) наявність протиправної поведінки,
2) факт понесення збитків,
3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,
4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, включаються, зокрема:
1) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;
2) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;
3) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб’єктів тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Спеціальний порядок відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження відсутні загальні підстави притягнення до відповідальності за заподіяння шкоди визначені статтею 1166 ЦК України.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Ст. 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів (ст. 47 Господарського кодексу України).
Судом зазначається, що під шкодою у розумінні вищенаведених норм права слід розуміти матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна позивача в результаті порушення належного йому майнового права та втрати матеріальних цінностей на які останній вправі був розраховувати.
У відповідності до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відтак, необхідною підставою для стягнення збитків з держави є факти неправомірних дій державного органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Колегія суддів наголосила, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що позивачем в установленому порядку доведено наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між завданими збитками та діями Відповідача, оскільки належними та допустимими доказами з боку позивача це не підтверджено, а висновки експерта, на які у своєму рішенні посилається суд першої інстанції зазначених обставин не встановлюють.
Саме недоведеність причинно-наслідкового зв’язку між заподіяною позивачу шкодою та діями чи бездіяльністю слідчого стало причиною відмовою в задоволенні позову.

Автор статті: honcharuk & partners law firm