Добровільно-примусові сервіси фіскальної служби, або Чи варто боротися з додатковими угодами до договорів про визнання електронних документів

Протягом останніх місяців платники податку на додану вартість почали масово отримувати від своїх податкових інспекцій «листи щастя» з вимогами про необхідність термінового укладення додаткової угоди до договору про визнання електронних документів, відповідно до якої податковий орган матимете право тимчасово призупинити дію договору у разі виникнення у нього сумнівів в автентичності податкових документів в електронному вигляді.

При цьому додаткова угода сором’язливо замовчує, в якому порядку має проводитись встановлення автентичності документів в електронному вигляді, чим має оформлюватись результат, і що, взагалі, контролюючий орган розуміє під спірними питаннями, пов'язаними з автентичністю документів в електронному вигляді та яких документів чи пояснень буде достатньо для усунення його сумнівів.

Фактично, така додаткова угода – це неймовірний креативний шедевр податкового свавілля, адже завдяки їй податковий орган отримає просто необмежені можливості по блокуванню для платника податків подачі звітності та реєстрації податкових накладних.

Проте варто зауважити, що вимоги контролюючих органів про безумовне укладення між платниками податків та ними договорів про визнання електронних документів, м’яко кажучи, наразі теж не зовсім законні.

«…варто зауважити, що вимоги контролюючих органів про безумовне укладення між платниками податків та ними договорів про визнання електронних документів, м’яко кажучи, наразі теж не зовсім законні…»

Згадайте новину: Нардепи хочуть повернути паперове свідоцтво щодо власності на нерухомість

Відповідно до положень частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, дії органів державної влади (в тому числі органів Державної фіскальної служби України) мають відповідати принципу «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом».

В силу вище вказаного принципу, податкові органи, як орган виконавчої влади, у взаємовідносинах з платниками податків щодо виконання останніми свого публічного обов’язку зі сплати податків можуть діяти лише у в межах повноважень, що передбачені в законі – у якості якого виступає Податковий кодекс України (надалі – ПК України).

П. 49.3 ст. 49 ПК України встановлено право платника податків на вибір способу подання податкової звітності до контролюючих органів, а саме:

• особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
• поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
• засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Отже, за загальним правилом подання податкової звітності засобам електронного зв’язку є правом платників податків, а не їх імперативним обов’язком.

Водночас для деяких категорій платників податків закон в імперативному порядку передбачає подачу податкової звітності виключно в електронній формі за умови проведення реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством:

• абз. 2. пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України: «Платники податків, обсяг контрольованих операцій яких з одним контрагентом перевищує 5 млн гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов'язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, що настає за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису»;
• п. 49.4. ст. 49 ПК України: «Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством»;
• абз. 2 п. 49.4. ст. 49 ПК України: «податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством».

Таким чином, у відповідних випадках електронне декларування є невід’ємною частиною публічного обов’язку особи як платника податку.

При цьому Податковий кодекс України усіх випадках, де наявна згадка про подачу особою документів чи звітності в електронній формі, а саме в абз. «в» п. 49.3 , п. 49.4 ст. 49, п. 85.2 ст. 85, абз. 2 п. 183.7, пп. 183.13.2. п. 183 ст. 183, п. 208 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201, п. 220.2 ст. 220, п. 231.1 ст. 231, п. 298.1 ст. 298 ПК України, містить виключно єдину вимогу, якої при цьому має дотримуватись особа – реєстрація електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Єдиним виключенням з вищевказаного є положення абз. 2 пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України, що вимагають від платників податків при подачі звіту про контрольовані операції дотримання також вимог закону щодо електронного документообігу.

Згадайте новину: Арештоване майно в Україні тепер реалізується через систему електронних торгів (СЕТАМ)

Тобто Податковий кодекс України прямо не передбачає, як необхідну імперативну умову виконання публічного обов’язку у вигляді подання звітності чи відповідних документів у електронній формі, попереднє укладення договору про визнання електронних документів між контролюючим органом та платником податків. При цьому, як не дивно, податковий закон навіть взагалі прямо не наділяє податкові органи повноваженнями щодо укладення з платниками податків договорів про визнання електронних документів.

«…Податковий кодекс України прямо не передбачає, як необхідну імперативну умову виконання публічного обов’язку у вигляді подання звітності чи відповідних документів у електронній формі, попереднє укладення договору про визнання електронних документів між контролюючим органом та платником податків…»

Так, згідно з пп. 191.1.44 п. 191.1 ст. 191 Податкового кодексу України, який визначає перелік функцій контролюючих органів, передбачено, що контролюючі органи надають послуги електронного цифрового підпису.

Водночас вказана вище стаття не містить окремої вказівки про можливість укладення між контролюючими органами та платниками податків договору про визнання електронної звітності.

Відсутні такі повноваження і в межах ст. 20 ПК України, яка закріплює перелік прав контролюючих органів. При цьому, дзеркально, не встановлено в ст. 16 ПК України обов’язку платників податків до укладання таких договорів.

Варто зауважити, якщо проаналізувати спеціальне законодавство у сфері електронного документообігу, то воно теж не покладає на платників податків безумовного обов’язку по укладенню з контролюючим органом договорів про визнання документів в електронній формі.

Так, основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 року № 851-IV (далі – Закон України № 851-IV).

Зокрема у ст. 14 Закону України № 851-IV зазначено, що електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб’єктів електронного документообігу.

Таким чином, цією нормою передбачаються альтернативні підстави для виникнення правовідносин: (і) в силу наявності відповідної вказівки у законодавстві або (іі) в силу укладення між суб’єктами відповідного договору.

При цьому, варто звернути увагу, що Закон України № 851-IV було прийнято 22.05.2003 року, тобто до моменту прийняття Податкового кодексу України, і відповідно до впровадження системи електронного адміністрування податків та закріплення на рівні Податкового кодексу України імперативного обов’язку подання звітності засобами телекомунікаційного зв’язку окремими категоріями платників.

Згадайте новину: Витяги, виписки, довідки з Єдиного державного реєстру відтепер банки приймають в електронній формі

Фактично, на момент прийняття Закону України № 851-IV чинне у той період податкове законодавство базувалось на принципі добровільності подання податкової звітності в електронному вигляді, оскільки вибір способу подання податкової звітності був правом платника податків без будь-яких виключень.

Так, згідно з преамбулою Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженій Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 року № 233 (далі – Інструкція), що станом на поточний залишається чинною:

• «Інструкція визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису.
• Інструкція поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді».

Як наслідок, вказана вище Інструкція наразі є єдиним нормативно-правовим актом, що передбачає укладення договорів про визнання електронних документів, однак згідно з її преамбулою положення Інструкції поширюються на обмежене коло платників податків – які подають податкову звітність засобами телекомунікаційного зв’язку добровільно.

Водночас, оскільки на даному етапі розвитку податкового законодавства обов’язок звітування засобами телекомунікаційного зв’язку є публічним імперативним обов’язком платників окремих податків, такі правовідносини повинні врегульовуватись виключно нормами діючого законодавства України, але не у договірному порядку.

Згадайте новину: Представника «чорного» ринку заарештовано за продаж іноземної валюти.Відтепер до реєстраційної системи можна звернутися через Інтернет.Формування найбільшої світової біржі знов скасовано.

«…оскільки на даному етапі розвитку податкового законодавства обов’язок звітування засобами телекомунікаційного зв’язку є публічним імперативним обов’язком платників окремих податків, такі правовідносини повинні врегульовуватись виключно нормами діючого законодавства України, але не у договірному порядку…»

На жаль, якщо проаналізувати судову практику, що склалась з питань незаконного розірвання договорів про визнання електронних документів, то можна дійти висновку, що адміністративні суди взагалі не задумуються над правовою природою такого договору. Про такий факт свідчить хоча б посилання в судових рішеннях на статтю 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак, якщо договори про визнання електронних документів, що укладаються між податковим органами та платниками податків, – це адміністративний договір, то до них в силу положень ч. 2 ст. 1 ЦК України взагалі не можуть застосовуватись положення цивільного законодавства.

Я особисто переконана, що в цій ситуації, яка склалась, є звичайно і вина платників податків, які в більшості випадків, стикаючись зі зловживаннями з боку податкових органів, замість того, аби відстоювати свої права, намагаються з ними «не сваритись». Але, як відомо, дракона не можна замирювати, оскільки з часом його апетит лише росте, його необхідно лише побороти.

І наразі ми хочемо запропонувати Вам наш рецепт такої боротьби.

На противагу оптимістичною є думка керівника Фіскальної служби міста Києва, згідно з якою Додаткова угода до Договору про визнання електронних документів є документом, яким покликано удосконалити, зокрема, процедуру вирішення спірних питань.

Автор консультації: Віта Форсюк

Джерело: Taxlink

Користуйтесь консультацією: Електронний документ: чи має він на сьогодні доказову основу?