Для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову (ВГСУ, справа № 20/49 від 12 січня 2016р., судді Палій В.В., Прокопанич Г. К., Студенець В. І.)

Фабула судового акту: Боржник отримав постанову про відкриття виконавчого провадження, у наданий у постанові строк для добровільного виконання рішення суду кошти не сплатив, проте сплатив їх пізніше, про що повідомив листом державного виконавця. Державний виконавець посилаючись на пропущений строк для виконання боржником рішення суду виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. Судом було встановлено, що виконавець не розпочав примусове виконання на наступний день і не вчиняв виконавчі дії після спливу строку наданого боржнику на добровільне виконання рішення суду. З іншого боку відповідно до ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Тому оскільки фактично виконавчі дії державним виконавцем не проводились, а боржник повернув кошти на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, суд визнав недійсною постанову про стягнення з боржника виконавчого збору незважаючи на пропущення боржником строку наданого на добровільне виконання рішення суду.

Аналізуйте судовий акт: Застосування у господарському судочинстві принципу змагальності сторін судом касаційної інстанції ( судді ВГСУ Малетич М. М., Круглікова К. С. (доповідач), Мамонтова О. М.).

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 20/49

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Прокопанич Г.К. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (правонаступник Державної виконавчої служби України, далі - ВДВС), м. Київ,

на ухвалу господарського суду Запорізької області від 08.06.2015

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015

за скаргою комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу", м. Маріуполь,

на дії Державної виконавчої служби України щодо виконання рішення господарського суду Донецької області від 08.06.2011

зі справи № 20/49

за позовом публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" (далі - ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго"), м. Горлівка Донецької області,

до комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (далі - КП "Компанія "Вода Донбасу"), м. Маріуполь,

про стягнення 35 002 601,76 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" - не з'явився

КП "Компанія "Вода Донбасу" - не з'явився

ВДВС - Пещанюк І.А. предст. (дов. від 30.12.2015)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ВАТ "ДТЕК Донецькобленерго" (у подальшому організаційно-правову форму змінено на ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго") звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до КП "Компанія "Вода Донбасу" про стягнення 35 002 601,76 грн. заборгованості (з них: 33 768 481,51 грн. основний борг, 157 033,22 грн. -3% річних, 265 748,74 грн. інфляційні втрати, 811 338,29 грн. пеня), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії від 01.11.2006 № 1026.

Рішенням господарського суду Донецької області від 08.06.2011 у справі № 20/49 (суддя Величко Н.В.) позов задоволено повністю.

25.06.2011 господарським судом Донецької області на виконання рішення у справі № 20/49 видано наказ про стягнення з КП "Компанія "Вода Донбасу" на користь стягувача 33 768 481,51 грн. заборгованості за активну електроенергію (основний борг).

25.03.2015 КП "Компанія "Вода Донбасу" звернулося до господарського суду Запорізької області (у зв'язку зі зміною територіальної підсудності судових справ, підсудних, зокрема господарським судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції) зі скаргою від 25.03.2015 № 07-126 на дії ВДВС в процесі виконання рішення господарського суду Донецької області від 08.06.2011 у справі № 20/49. У скарзі скаржник просив суд визнати неправомірними дії ВДВС по винесенню постанови від 20.10.2011 ВП № 28129402 про стягнення з КП "Компанія "Вода Донбасу" виконавчого збору у сумі 3 376 848,15 грн.; визнати недійсною постанову від 20.10.2011 ВП № 28129402 про стягнення з КП "Компанія "Вода Донбасу" виконавчого збору у сумі 3 376 848,15 грн., у зв'язку з самостійним виконанням рішення суду боржником та не вчиненням державним виконавцем дій з примусового виконання рішення суду до сплати боргу КП "Компанія "Вода Донбасу". До скарги було додано клопотання про визнання поважною причини пропуску строку на оскарження дій (бездіяльності) ВДВС та відновлення пропущеного строку для подання відповідної скарги.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.04.2015 зі справи № 20/49 визнано поважною причину пропуску строку на оскарження дій (бездіяльності) органу державної виконавчої служби та відновлено пропущений строк для подання відповідної скарги, скаргу КП "Компанія "Вода Донбасу" на дії ВДВС призначено до судового розгляду.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.06.2015 зі справи № 20/49 (суддя Ярешко О.В.), яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015 (судді Склярук О.І. -головуючий, Дучал Н.М., Ушенко Л.В.) скаргу КП "Компанія "Вода Донбасу" задоволено у повному обсязі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВДВС просить судові акти попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про залишення скарги КП "Компанія "Вода Донбасу" на дії ВДВС без задоволення. Касаційну скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою ВДВС від 10.08.2011 відкрито виконавче провадження № 28129402 на підставі наказу господарського суду Донецької області від 25.06.2011 у справі № 20/49 про стягнення з боржника 33 768 481,51 грн. заборгованості за активну електроенергію (основний борг). Зазначеною постановою боржнику встановлено строк для самостійного виконання рішення - до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови. Постанова отримана боржником 19.08.2011.

20.10.2011 державним виконавцем у межах виконавчого провадження ВП № 28129402 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 3 376 848,15 грн., у зв'язку з невиконанням боржником у добровільному порядку рішення суду.

Відповідно до договору від 27.06.2012 № 517Е/32 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 № 517, договору від 27.06.2012 № 517Е/34 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 № 517, платіжних доручень від 24.09.2012 № 1, від 17.08.2012 № 3 боржником сплачена заборгованість за спожиту активну електроенергію у сумі 33 768 481,51грн., яка стягнута за рішенням суду у справі № 20/49. Про виконання рішення суду боржник повідомив ВДВС листом від 30.05.2014 № 03/вх1-152-14.

17.04.2014 державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № 28129402 до зведеного виконавчого провадження № 41211546, боржником за яким є КП "Компанія "Вода Донбасу".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону (в редакції, чинній станом на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (частина п'ята статті 25 Закону).

Частинами першою та третьою статті 27 Закону передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Частиною першою статті 28 зазначеного Закону в редакції, чинній станом на дату винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 11 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Таким чином, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 28.01.2015 у справі № 924/205/13-г).

Згідно з приписами статті 32 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з моменту винесення оскаржуваної постанови від 20.10.2011 про стягнення з боржника виконавчого збору і до дати погашення боржником заборгованості у сумі 33 768 481,51грн. у повному обсязі, дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, передбачені статтею 32 Закону, державним виконавцем не вчинялися.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неправомірність дій ВДВС по винесенню постанови від 20.10.2011 ВП № 28129402 про стягнення з КП "Компанія "Вода Донбасу" виконавчого збору у сумі 3 376 848,15 грн., у зв'язку з чим правомірно визнали недійсною постанову від 20.10.2011 ВП № 28129402.

Що ж стосується посилання скаржника на те, що причини пропуску строку на оскарження КП "Компанія "Вода Донбасу" дій ВДВС не були поважними, то Вищий господарський суд зазначає, що питання наявності чи відсутності поважності причин пропуску строку є оціночним поняттям і вирішується відповідним судом.

Таким чином, підстави для скасування або зміни законних та обґрунтованих судових актів відсутні. Доводи заявника касаційної скарги не спростовують правомірних висновків місцевого та апеляційного господарських судів, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів залишенню без змін.

Керуючись статтями 1117 11111/?utm_source=Reshenie_v_Zakon&utm_medium=Reshenie_v_Zakon&utm_campaign=Reshenie_v_Zakon> 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 08.06.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015 зі справи № 20/49 залишити без змін, а касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя Г. Прокопанич

Суддя В. Студенець