Чому Україна не виконує рішення Європейського суду з прав людини?

Обов’язкове виконання рішень Європейського суду з прав людини – це невід’ємна гарантія та один з головних принципів внутрішньої та зовнішньої діяльності держави в сфері захисту прав людини в Європі. Не дивлячись на те, що у 2017 році Україна заклала 640 млн. грн. в держбюджет на виконання рішень ЄСПЛ, тим не менш вона залишається лідером серед країн за кількістю поданих і невиконаних заяв в межах Європейського суду.

В загальних принципах Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом визначається, що повага до демократичних принципів, прав людини та основоположних свобод повинні формувати основу внутрішньої та зовнішньої політики країн і є основними елементами цієї Угоди. Як відомо, відправною точкою у захисті зазначених вище прав виступає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у якій зазначається, що забезпечення виконання Сторонами зобов’язань за Конвенцією досягається, в тому числі, і шляхом створення Європейського суду з прав людини (далі – Суд, ЄСПЛ).

Стан виконання рішень ЄСПЛ

Згадуючи про ЄСПЛ, варто зазначити, що за статистичними даними Міністерства юстиції України з початку 2017 року із всіх заяв, що надійшли до Суду, більше ніж 22 % (18 650) від України, що робить останню безумовним лідером серед інших країн у 2017 році, як і в попередніх роках. Однак, якщо припустити, що така катастрофічна цифра рано чи пізно набуде вигляду рішень зазначеної судової інстанції, виникає питання чи буде виконано кожне із рішень вчасно та в повному обсязі. Як свідчить практика, Україна є не лише лідером серед поданих до Суду заяв, а також однією із перших серед держав, що ці рішення не виконує або виконує із суттєвою затримкою. Зазначене вище аж ніяк не наближує нашу державу до такої, і без того не безпроблемної, євроінтеграції. Безумовною є специфічність рішень Суду поряд із рішеннями національних судів. Це виявляється і у змісті таких рішень, і у процедурі їх виконання.

З метою виконання рішень ЄСПЛ в Україні прийнято спеціальний Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Цим Законом передбачається досить послідовна і зрозуміла процедура виконання таких рішень, у ньому встановлено стислі та розумні строки виконання рішень, утім все це не стає запорукою швидкого та всебічного їх виконання. Говорячи, про причини такої проблеми варто зазначити, що навіть зазначений вище Закон не позбавлений певних недоліків, що, в свою чергу, створюють певну неузгодженість і затримку у виконанні рішень. Законодавчі недоліки 1. Відсутність місця виконання. Так, зокрема, Законом встановлюється, що з метою виконання рішення Орган представництва надсилає таке рішення до державної виконавчої служби, при цьому жодним чином не здійснено конкретизацію щодо його місця виконання, оскільки боржником у даному випадку виступає специфічний суб’єкт – Україна. 2. Відсутність фінансування. Та чи не найголовнішою причиною такого тривалого виконання рішень більшість з науковців визнають відсутність цільового фінансування. Закон визначає, що виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Утім, аналізуючи видатки закладені у Законі України «Про Державний бюджет на 2017 рік», не зайвим буде зазначити, що на платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України у цьому році виділено лише 640 млн. грн.

Якщо уявити навіть, що близько 5% від наявних нині на розгляді Суду заяв будуть прийняті і отримають задовільне рішення, яким Україну буде зобов’язано сплатити на користь заявника в середньому 1500 євро, зазначена вище цифра видатків видається занадто малою, і аж ніяк неспроможна в повній мірі забезпечити такі видатки.

Звичайно, в сучасних умовах питання належного фінансування виконання рішень Суду стоїть досить гостро, але у цьому контексті правильним буде згадати рішення ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України», у якому Суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів як виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу. Тим самим підтверджуючи, що невиконання рішення не може бути виправдане внаслідок відсутності бюджетних видатків.

Отже, свідоме зменшення видатків на виконання рішень ЄСПЛ не найкращим чином відображається на загальному іміджі держави, тим самим демонструючи, що не вжиття усіх можливих заходів щодо виконання рішень Суду, а також відсутність прагнення щодо застосування у національному законодавстві міжнародних стандартів із захисту прав людини, свідчить про достатньо невисокий рівень правової культури держави як інституту політичної системи. Зазначені вище проблеми свідчать про нагальну необхідність створення усіх можливих організаційних та правових умов щодо своєчасного виконання рішень Суду, що, у свою чергу, сприяло б розвитку України у контексті зближення із європейською спільнотою.

Автор: юрист, Євгеній Макаренко.

Джерело: Правова консультація