Чи можна відомості з інтернету вважати " загальновідомими обставинами" в розумінні ЦПК України?

Протягом останнього місяця “Українське право” продовжує інформувати читачів про застосування нового та відносно недослідженого засобу доказування, а саме електронних доказів. І хоч судовій практиці такі докази були відомі й раніше, однак ЦПК 2004 року, який діяв до 15.12.2017 року, не регулював подібні правовідносини. Таким чином останні процесуальні зміни можна вважати новаційними у певному сенсі, повідомляє ukrainepravo.com.

Важливим у цьому сенсі є питання дослідження судом таких електронних як відомості з мережі Інтернет. При чому, поміж іншого, цікавою є практика застосування інституту загальновідомої обставини, яка дозволяє учасникам справи не доказувати певні обставини, інформація про які міститься у всесвітній павутині.

Читайте статтю: Фіксація змісту веб-сторінки в мережі Інтернет як елемент здійснення права на захист авторських прав на твори, розміщені в мережі Інтернет

Загальновідомі обставини

Перед тим як дати визначення поняттю “загальновідома обставина” слід зазначити, що тривалий час розглядається питання співвідношення понять “загальнодоступність” та “загальновідомість”, що є цікавим в межах розгляду питання, що стосується відомостей з мережі Інтернет.

Так, ще в 2006 році відомий науковець С. О. Бабкін зазначав, що однією із особливостей інформації, що розміщена в мережі Інтернет, є її загальнодоступність. Однак чи означає це її автоматичну “загальновідомість”?

Відповідно до положень частини 3 статті 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, зважаючи на їх очевидність (manifestum non eget probatione – очевидне не потребує доказування).

Водночас законодавством не визначається перелік обставин, які з тих чи інших причин можуть бути визнані загальновідомими. Як наслідок, це питання вирішується судом, який розглядає справу, в кожному випадку індивідуально, про що виноситься відповідна ухвала.

Як зазначає С. І. Чорнооченко, загальновідомі факти – це обставини, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Водночас загальновідомість обставини може мати різні межі, і в залежності від часу виникнення та поширеності на певну територію, про неї може знати певне широке коло осіб (об’єктивна умова) або й суд, що розглядає справу (суб’єктивна умова).

В даному випадку варто погодитись із думкою, висловленою зокрема Т. М. Яблочковим про те, що при визначенні змісту поняття “загальновідомість”, як процесуального поняття, вирішальним є не те, чи знає суд про певну обставину, а те, що він повинен про неї знати, тобто не суб’єктивна, а об’єктивна ноторність. Тобто, якщо суд не знає про певний загальновідомий факт, то це не означає автоматично його спірний характер, і сторони вправі подати докази, що підтверджують загальновідомість факту, а суд може отримати такі відомості із надійних та загальнодоступних джерел уже під час розгляду справи.

Наступне питання виникає при аналізі шляхів створення загальновідомості факту, тобто завдяки яким засобам та джерелам факт стає загальновідомим. К. С. Юдельсон прикладом такого засобу наводить розміщення інформації про певний факт у засобах масової інформації, що є досить близьким до розміщення інформації в мережі Інтернет). Водночас, на його думку, виключно ті дані, які мають офіційний характер, можуть бути використані як загальновідомі обcтавини в процесуальному значенні, тобто як такі, що не підлягають доказуванню.

Читайте статтю:Інформаційний бюлетень “Доступ до Інтернету та свобода одержувати і передавати інформацію та ідеї”

Іноземний досвід

Цікавим при розгляді цього питання є вивчення міжнародного досвіду. Так, схожий до “загальновідомої обставини” інститут широко застосовується судами США та Німеччини для вирішення питання про звільнення від обов’язку доказування.

Наприклад, згідно з правилом 201 Федеральних правил про докази для судів та магістратів США передбачено, що не підлягають доказуванню факти:

1) які є загальновідомими в територіальній юрисдикції суду першої інстанції, або

2) які можна точно і легко визначити з джерел, надійність яких не піддається сумніву.

Таким чином, в якості надійного джерела суди США беруть до уваги, в тому числі, й офіційні веб-сайти державних органів, і, як наслідок, інформацію розміщену на них вважають такою, що may be judicially noticed (може входити до кола обізнаності суду) та не підлягає доказуванню.

Для прикладу можна навести декілька рішень судів США, у яких було встановлено певні обставини завдяки публікації про це на офіційних веб-сайтах державних органів та підприємств.

Так, в одній із справ про засудження особи за надання хибних показань про його кримінальну історію під час отримання ним громадянства США суд першої інстанції посилався на інформацію про процедуру набуття громадянства США, описану на сайті Служби громадянства та імміграції США (USCIS) та прийняв її як таку, що не підлягає доказуванню. Таку ж позицію в подальшому підтримав і апеляційний суд при розгляді апеляції засудженого (United States v. Garcia, F. 3d, (4 th Cir. 2017) № 16-4224).

До того ж, в цьому рішенні суд, посилаючись на інші судові рішення, в яких інформація, яка міститься на веб-сайтах державних органів теж приймалась як judicial notice (обізнаність суду), зазначає, що ця практика є звичною також для численних інших судів по всій країні. Це такі рішення, як, наприклад, Hall v. Virginia, 385 F.3d 421, 424 n.3 (4th Cir. 2004); Garling v. U.S. Envtl. Prot. Agency, 849 F.3d 1289, 1297 n.4 (10th Cir. 2017); Swindol v. Aurora Flight Sci. Corp., 805 F.3d 516, 519 (5th Cir. 2015).

Що стосується німецького законодавства, то питання оffenkundige Tatsachen (очевидних фактів) регулюється § 291 Цивільного процесуального уложення Німеччини, в якому зазначається, що факти, які визнаються судом очевидними, не потребують доказування.

Як бачимо, існують певні відмінності навіть на термінологічному рівні: в той час як в українському законодавстві вживається поняття “загальновідомої обставини”, у Німеччині дослівний переклад оffenkundige Tatsachen означає “очевидний факт”. При чому до цих фактів відносяться як обставини відомі значній кількості осіб (наприклад, мешканцям, які проживають в територіальній юрисдикції суду), так і дані, які суд може отримати із загальнодоступних та надійних джерел (наприклад, мережі Інтернет).

Тобто поняття “очевидного факту” (оffenkundige Tatsachen) та “загальновідомого факту” (allgemeinkundige Tatsachen) є тотожними в німецькому законодавстві. Дане твердження підтверджується також і судовою практикою, на яку посилається,зокрема, С. П. Ворожбіт. Наприклад, до очевидних фактів в розумінні § 291 Цивільного процесуального уложення Німеччини можуть бути віднесені наступні: статистичні дані, які регулярно публікуються (BGH NJW 92, 2088 und BAG NZA 97, 155, 156), відсутність магічної сили (LG Kassel NJW 85, 1642), вина нацистського режиму (BVerwG NJW 87, 1431, 1433) та ін. [99, c. 36].

Щодо можливості суду самостійно отримати інформацію про певні обставини та факти із веб-сайтів, щоб в подальшому віднести її до очевидних фактів, які не підлягають доказуванню, у Німеччині теж склалась певна судова практика.

Важливим при розгляді даного питання є рішення по одному із трудових спорів (ARBG-SIEGEN – Urteil, 3 Ca 1722/05 vom 03.03.2006), в якому суд за допомого пошуку в мережі Інтернет встановив належність коду телефонного номеру, з якого телефонував працівник роботодавцеві, стаціонарним телефонам у певному місті однієї із провінцій Польщі. Цим самим було доведено факт перебування працівника за межами Німеччини на момент дзвінка.

Окрім цього в межах даної справи суд прийшов висновку, що пошук суддею інформації у загальнодоступних та надійних джерелах для отримання даних про очевидні факти не є підставою для відводу судді з причини його упередженості. Публічним та надійним джерелом може бути також база даних в мережі Інтернет (до речі, в зазначеному рішенні у якості очевидного факту, що не потребує доказування, використовувалась інформація з онлайн-енциклопедії Вікіпедія).

Практика судів України

Хоч в законодавстві України і упускається питання віднесення деяких відомостей, які містяться на надійних чи офіційних ресурсах в мережі Інтернет, до загальновідомих фактів, однак на практиці дане питання знаходить своє вирішення.

Так, до подібних відомостей українська судова практика відносить інформацію, розміщену на веб-сайтах Національного банку України (наприклад, офіційний курс гривні станом на певну дату) [рішення в ЄДРСР під номером 28168539], Фонду гарантування вкладів фізичних осіб [рішення в ЄДРСР під номером 68281203], окремих банків (наприклад, наявність ліцензії, виданої Національним банком України) [рішення в ЄДРСР під номером 60193347], інших установ, підприємств, організацій (наприклад, для визначення середньої вартості майна) [рішення в ЄДРСР під номерами 11921698 та 26358781] тощо.

Читайте статтю:Інформація в ЗМІ може бути підставою для внесення до ЄРДР та початку досудового розслідування

Висновки

Таким чином, можна підсумувати, що в українському цивільному процесуальному законодавстві під загальновідомими обставинами мають розумітись обставини, які відомі широкому колу осіб та інформацію про які можна отримати із загальнодоступних та надійних джерел. Відповідна судова практика уже наявна в Україні.

У випадку посилання суддею на таку інформацію необхідно буде зважати на те, ким, де, коли та в якій формі було її розміщено. Також, у зв’язку із змінністю інформації в мережі Інтернет, доцільно буде не просто зафіксувати адресу веб-сайту, з якого береться інформація, та дату його перегляду, а й зберегти його в електронному вигляді або роздрукувати в паперовому з метою подальшого долучення до матеріалів справи.

До того ж, якщо обставина не відома безпосередньо судді чи складу суду, що розглядає справу, це не означає її автоматичну неможливість використання в процесі як загальновідомої. Так, дані про такі обставини можуть бути отримані судом із надійних та доступних джерел, в якості яких можуть виступати, в тому числі, і веб-сайти. Водночас сторони вправі оспорити інформацію, яка розміщена в мережі Інтернет.

Автор статті: Зозуля Наталія

Фото: referatua.org.ua