Боротьба з “дискреційними повноваженнями”

Усі юристи, які коли-небудь оскаржували рішення органу влади, стикалися з проблемою дискреційних повноважень. Дана публікація допоможе Вам винайти ефективні способи боротьби з запереченнями відповідача про “дискреційні повноваження”

1. Звідки все почалось

Чи не найперша сумнозвісна постанова Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10 містила правову позицію по дискреційні повноваження. Суд встановив, що з урахуванням положення КАС України щодо компетенції адмін. суду, останній не може підміняти інший орган державної влади. Тобто перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд послався на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняту 11.03.1980 року на 316-й нараді.

Адміністративні суди наче зв’язали собі руки цим рішенням, але здоровий глузд підказав вихід.

Згадайте новину: ВККС надає другий шанс. 44 кандидати у Верховний Суд повернули до конкурсу

2. Про що ті Рекомендації Ради Європи?

Якщо уважно придивитися до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2, то в них напряму не сказано, що суд не може вирішувати питання замість органу державної влади “по суті”. І для того, щоб розібратися, що саме Рада Європи хотіла цими рекомендаціями, варто звернутися до проекту рішення про їх затвердження. Travaux preparatoires, так би мовити.

І дійсно, є Звіт наради Комітету Міністрів Ради Європи щодо використання дискреційних повноважень адміністративними органами від 21 грудня 1979 року. Сторінка 20:

“Принцип 9 – Контроль. Характер контролю

1. Мета цього принципу полягає в забезпеченні законності будь-якого адміністративного акту, прийнятого в порядку здійснення дискреційних повноважень підлягає контролю з боку суду або іншого незалежного органу.
2. Принцип не виключає можливості, що суди та інші незалежні органи (наприклад, омбудсмени), які контролюють законність дискреційного адміністративного акта, також контролюють і сутність актів.

Таким чином, положення пункту 2, які в прямій формі забезпечують контроль обох складових законності і суті акту компетентного адміністративного органу, не повинні бути витлумачені як такі, що виключають цей подвійний контроль з боку суду або іншого незалежного органу…”

Тобто, ще при підготовці Рекомендацій, Рада Європи вже тоді заклала в них принцип необмеженості влади суду при перевірці питань як законності акту органу влади, так і його суті. Слід зауважити також, що цей контроль має бути ефективним.

Читайте статтю: Проблеми ефективності судового захисту у справах з використанням дискреційних повноважень суб'єктами публічної адміністрації

3. Думка Верховного Суду України

ВСУ фактично через 5 років “розв’язав руки” адміністративним судам у своїй постанові від 16.09.2015 року у справі № 826/4418/14:

«…При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів…

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов’язати митний орган прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.”

Згадайте новину: Список кандидатів що вибули з конкурсу до Верховного Суду. У грі залишилось 521!

4. ВАСУ відмовився від обмежень?

Вищий адміністративний суд України у рішенні від 24 березня 2016 у справі К/800/12368/14, 826/17109/13-а зазначив:

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб’єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов’язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб’єкта владних повноважень.

5. На останок Європейський суд з прав людини

Наведена нижче практика однозначно свідчить про те, що рішення, прийняті в рамках дискреційних повноважень, але з порушенням принципів ефективного захисту прав і свобод громадян, були визнані ЄСПЛ порушенням Конвенції, зокрема:

1) В рішенні у справі «Волохи проти України» зазначено:

«Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене “згідно із законом”, оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.

Вспомните новость: Топ-10 лучших результатов кандидатов в Верховный Суд

Таким чином, у цій справі відбулось порушення статті 8 Конвенції в зв’язку з арештом кореспонденції заявників»

2) в рішенні у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» вказується:

«Суд зазначає, що у даному випадку відповідне законодавство не передбачало чітких критеріїв щодо реєстрації керівництва конфесій, що змінилося, а також не передбачало ніяких процедурних гарантій захисту від свавільного використання дискреційних повноважень…»

В обох справах ЄСПЛ хоча і не прямо, але переконливо натякнув, що дискреційні повноваження не повинні використовватися свавільно. А суд повинен ці рішення контролювати максимально ефективно.

Висновок: Дискреційні повноваження не є необмеженими. Ігнорування державними органами вказівок рішень судів порушує принцип юридичної певності та ставить під сумнів дієвість судової системи України, що має набагато більший суспільний інтерес, аніж принцип невтручання суду у дискреційні повноваження органу влади. При цьому, останній принцип не є абсолютним та не є презумпцією, хоча перші два (принципи юридичної певності та авторитету суду) – є абсолютними принципами.

Засіб захисту має бути ефективним, тобто убезпечити можливість повторного порушення органом влади закону, а також повторне звернення до суду.

Джерело: Lawsociety