17.09.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Бездіяльність суду першої інстанції є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення (ВСУ від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1250цс16)

Фабула судового акту: Право на апеляційне  оскарження одне із фундаментальних процесуальних прав будь-якого учасника судової справи. І неприпустимим зловживанням у судочинстві є порушення суддею цього права, зокрема через безпідставну відмову у поновленні строку на подання апеляційної скарги. При цьому як правило таке порушення відбувається суддею свідомо, оскільки він добре знає, коли поновлюється, а коли не поновлюється процесуальний строк. На жаль суддів ніколи не карають за такі очевидні та кричущі процесуальні порушення.

У цій цивільній справі суд апеляційної інстанції відмовив стороні у апеляційному оскарженні, мотивуючи пропущенням строку подання скарги і відсутністю підстави для його поновлення.    І що більш ганебно, суд касаційної інстанції погодився з апеляційний судом.

ВСУ скасував ці судові акти і передав справу апеляційному суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Зокрема ВСУ зазначив: «що саме з вини суду банк не отримав повного тексту оскаржуваного судового рішення у зв’язку з чим він був позбавлений права визначення необхідності подання апеляційної скарги та її мотивування, що є вимогою статті 295 ЦПК України, а тому апеляційний суд дійшов до передчасного висновку щодо відмови у відкритті апеляційного провадження.» Отже, вина суду у невчасному оформленні рішення у справі є поважною причиною для поновлення строку на оскарження.  

Так що, навіть ВСУ може допомогти у такому «дрібному» питанні, як поновлення строку на апеляційне оскарження. Головне не забувайте: у випадку пропущення строку завжди подавайте клопотання про його відновлення із зазначенням поважних причин пропуску та проханням поновити строк. Автоматично процесуальні  строки  не поновлюються.

Аналізуйте судовий акт: Дії суду цивільної юрисдикції щодо поданого позову із декількома вимогами, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства (ВСУ від 6 квітня 2016р. у справі № 6-77цс16)

Касаційне оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про визнання мирової угоди ЦПК України не передбачає (ВСУ у справі № 6-2718цс15 від 10 лютого 2016р.)

 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

  7 вересня 2016 року                                                                                                                                                                                м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого

Романюка Я.М.,

Суддів:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Яреми А.Г.,

 

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» про перегляд ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ»  (далі – ПАТ «Піреус Банк МКБ») звернулось до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що     11 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк» (далі – ВАТ «МКБ»), правонаступником якого є  ПАТ «Піреус Банк МКБ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого, остання отримала кредит у розмірі 103 281 доларів США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення коштів 11 березня 2013 року. З метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 11 березня 2008 року, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за виконання позичальником усіх своїх зобов’язань перед кредитором в повному обсязі.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своїх зобов’язань не виконала і станом на 22 листопада 2013 року заборгованість за договором складала 158 345,54 доларів США та 80 000 грн., банк просив стягнути зазначені суми з відповідачів в солідарному порядку. 

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду  м. Дніпропетровська від 6 травня 2015 року в позові відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2015 року відмовлено ПАТ «Піреус Банк МКБ» у відкритті апеляційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних    і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Піреус Банк МКБ» відхилено, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2015 року залишено без змін.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції  ПАТ «Піреус Банк МКБ» просить скасувати ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 73, 222, 295 ЦПК України при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення і передає справу на новий розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, при оскарженні судового рішення, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, якщо установить, що воно є незаконним.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду банком не надано, а посилання банку на те, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, оскільки банк не отримав своєчасно копію рішення місцевого суду, не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з журналу судового засідання від 6 травня 2015 року представник банку був присутнім у судовому засіданні під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.

Проте у наданих для порівняння :

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 року касаційний суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та передаючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що суд не взяв до уваги те, що сама по собі присутність сторони під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду без своєчасного отримання повного його тексту унеможливлює визначення необхідності подання апеляційної скарги та її мотивування, що є вимогою до статті 295 ЦПК України. Висновок суду про відсутність підстав для поновлення строку, встановленого процесуальним законом для подання апеляційної скарги на рішення суду, є таким, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

- від 17 квітня 2013 року, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження та направляючи справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, виходив із того, що сама по собі присутність при проголошенні судового рішення не дає можливості мотивувати апеляційну скаргу, як того вимагає стаття 295 ЦПК України.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме частини сьомої статті 73, статті 295 ЦПК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частиною першою статті 294 України ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до положень частини першої статті 73, частини третьої статті 294 ЦПК України апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у разі наявності поважних причин цього строку.

За змістом пункту 2 частини третьої статті 297 ЦПК України якщо вказані особою, яка подала апеляційну скаргу, підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно із частиною першою статті 218 ЦПК України рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Головуючий роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.

Відповідно до статті 222 ЦПК України копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин.

Судами встановлено, що під час проголошення оскаржуваного рішення у судовому засіданні був присутній представник ПАТ «Піреус Банк МКБ» ОСОБА_3 (а.с. 138).

Строк на апеляційне оскарження закінчився 16 травня 2015 року.

Повний текст оскаржуваного рішення суду банк отримав лише 17 серпня 2015 року, що підтверджується штемпелем на конверті та роздруківкою з офіційного сайту ДП Укрпошта» (а.с. 151-152).

Таким чином рішення суду першої інстанції було надіслано ПАТ «Піреус Банк МКБ» поза межами строку на апеляційне оскарження, встановленого частиною першою статті 294 ЦПК України.

Апеляційна скарга подана 21 серпня 2015 року.

Проте в разі, якщо недотримання строків апеляційного оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, зокрема, особі не надіслана протягом строку на апеляційне оскарження копія повного тексту рішення суду першої інстанції, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, не звернув уваги на те, що з вини суду банк не отримав повного тексту оскаржуваного судового рішення у зв’язку з чим він був позбавлений права визначення необхідності подання апеляційної скарги та її мотивування, що є вимогою статті 295 ЦПК України, а тому апеляційний суд дійшов до передчасного висновку щодо відмови у відкритті апеляційного провадження. 

Ураховуючи вищезазначене, ухвалені у справі судові рішення судів  апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий

 

Я.М. Романюк

 

Судді

 

 

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

 

 

В.М. Сімоненко

 

 

 

 

 

А.Г. Ярема

 

6
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення