Бездіяльність контролюючого органу у поверненні вилучених коштів у кримінальній справі, яка була закрита за відсутністю події кримінального правопорушення.

Платник податків звернувся з позовом до ДФС у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності ДФС щодо неповернення грошових коштів у сумі 14 000 доларів США та 6 800 гривень, які були вилучені працівниками Слідчого управління фінансових розслідувань, під час проведення обшуку в квартирі потерпілого в рамках розслідування кримінальної справи та зобов'язання ДФС у м. Києві повернути зазначені грошові кошти.

Позовні вимоги потерпілий обгрунтував протиправністю бездіяльності ДФС у м. Києві, який відмовився повертати вилучені кошти потерпілому при тому, що провадження вказаній кримінальній справі закрито за реабілітуючою підставою, і потерпілий вважає, що Слідче управління фінансових розслідувань, відмовляючи у поверненні його коштів, що передані на зберігання слідчим, та які до цього часу зберігаються на рахунках ДФС у м. Києві, порушує його право власності передбачене статтею 41 Конституції України та статтею 1, 1 Протоколу, до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представник ДФС у м. Києві заперечив з підстав правомірності його бездіяльності, що оскаржується та просив закрити провадження у справі, у зв'язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства. Суд ухвалою відмовив у закритті провадження у справі.

ВАЖЛИВО!!!

Представник потерпілого неодноразово звертався до ДФС у м. Києві з адвокатськими запитами, щодо повернення вилучених коштів, ДФС у м. Києві у відповідь на запит адвоката кошти не повернув та в своєму листі роз'яснив, що потерпілому необхідно надати додаткові документи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даного спору Окружним адміністративним судом м. Києва застосовано ч. 1 ст. 1176 ЦК України, Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", а також Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року N 6/5/3/41, «Інструкцію про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачу речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду», затвердженої спільним Наказом від 27 серпня 2010 року N 51/401/649/471/23/125.

Також, частиною 2 статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1, статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(надалі Закону №266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати( пункт 2 частини 1 статті 2 Закону №266/94-ВР).

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт(пункт 2 частини 1 статті 3 Закону №266/94-ВР).

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі (частина 2 статті 4 Закону №266/94-ВР).

У разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. (частина 1 статті 11 Закону №266/94-ВР).

Частиною 1 статті 14 Положення передбачено, що відповідно до частини 2 ст. 4 Закону майно, зазначене в п. 2 ст. 3 Закону№266/94-ВР (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

Вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Основна, і не зрозуміла позиція ДФС у м. Києві висловлюється у тому, що обшук проводився по кримінальній справі, по факту ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за № 2341-III від 05.04.2001">статтею 212 частиною 3 КК України, та за фактом фіктивного підприємництва за частиною 1 № 2341-III від 05.04.2001">статті 205 КК України.

Слідчим управлінням фінансових розслідувань була винесена постанову про передачу зазначених грошових коштів на облік на депозитний рахунок ДФС у м. Києві. При цьому слідчі вважають, що на момент передачі грошей не встановлено власників та походження грошових коштів.

Однак прокурором Київської місцевої прокуратури кримінальне провадження було закрито, у зв'язку з відсутністю складу злочину передбаченого частиною 3 № 2341-III від 05.04.2001">статті 358 КК України, на підставі частини 1 пункту 2 статті 284 КПК України. В постанові про закриття кримінального провадження не вирішено питання щодо вилучених в потерпілого грошових коштів. Однак Київська місцева прокуратура роз'яснила потерпілому, що він має право звернутись до ДФС у м. Києві щодо повернення грошових коштів, які зберігаються на його рахунках.

ВАЖЛИВО!!!

Підсумовуючи наведене, суд аналізуючи норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Положення, Інструкції про речові докази з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, визначено порядок повернення грошових коштів, що вилучені під час обшуку у кримінальному провадженні, яке в подальшому закрито за реабілітуючих підстав.

Відповідно до вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ в рішенні у справі «Зінченко проти України», стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

ВАЖЛИВО!!!

При цьому, відповідно до судової практики Верховного Суду України, наведеної, зокрема, в його постанові від 31 травня 2016 року по справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Таким чином вбачається, що потерпілим в позові було обрано належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності ДФС у м. Києві.

Враховуючи наведену процесуальну норму, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача в рамках даного адміністративного спору необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути з ДФС у м. Києві на користь потерпілого шкоду, заподіяну у вигляді грошових коштів у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) грн., які були вилучені згідно протоколу обшуку

Отже, підсумовуючи ДФС у м. Києві не доведено наявності підстав для бездіяльності щодо повернення грошових коштів потерпілому, відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов судом першої інстанції було задоволенню.

Дана позиція висловлена у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2017 у справі № 826/19723/16.

Автор статті: Хітько Василь Миколайович