Да прибудет с Вами СИЛА! 10 судових баталій з фіскалами 2017 року за версією ресурсу «Протокол»!

2017 рік: 10 найбільш цікавих рішень у площині сімейних спорів за версією ресурсу «Протокол»!

10 видатних судових актів 2017 року у галузі кримінально-процесуального права за версією ресурсу «Протокол»!

1. Відсутність директора та головбуха за юр. адресою платника податків та у зв’язку з цим неможливість вручити направлення на перевірку НЕ є підставою для адмін. арешту майна цього платника податку.

Для того щоб провести планову податкову виїздну перевірку податкові інспектори повинні вручити уповноваженим посадовим особам платника податків направлення на перевірку під підпис, або скласти акт про відмову цих осіб від підпису. Проте, необхідна фізична присутність цих осіб на підприємстві, і з цим у перевіряючих великі складності. Непоодинокі випадки, коли директор та головний бухгалтер прямо ховаються від вручення направлення на перевірку, і тоді обурені податківці намагаються заарештувати активи платника податків.

Так, в цій справі фіскальний орган звернувся до суду із поданням про адміністративний арешт майна платника податків в порядку, передбаченому ст. 94 ПК України. Подання обґрунтовувалось тим, що платник податків начебто відмовився від підпису в отриманні направлення на перевірку, у зв’язку з тим, що директор та головний бухгалтер були відсутні за юридичною адресою. Тобто, не було в момент візиту перевіряючих посадових осіб платника податку, які б були уповноважені розписатись у направленні на перевірку та допустити податкових інспекторів.

Суди трьох інстанцій відмовили фіскальному органу у задоволенні такого подання. Зокрема, ВАСУ підкреслив, що для адмінарешту майна фіскальному органу у суді необхідно довестифакт відмови платника податків від підпису на направленні на перевірку та допуску податкових інспекторів на перевірку. Акт та пояснення перевіряючих фіскального органу щодо відсутності уповноважених посадових осіб за юридичною адресою платника податків НЕ є достатніми доказами у такому випадку.

Звичайно, ВАСУ не вказав фіскалам, які інші докази в такому випадку повинні бути надані суду…

Аналізуйте судовий акт: Відсутність директора та головбуха за юр. адресою платника податків та у зв’язку з цим неможливість вручити направлення на перевірку НЕ є підставою для адмін. арешту майна цього платника податку (ВАСУ від 22. 05. 2017р., № 813/5013/13-а)

2. Акт «фіскалів» про неможливість проведення зустрічної звірки платника податку у зв’язку із відсутністю за податковою адресою НЕ може бути скасований цим платником через суд.

ВАСУ, послідовно підкреслює неможливість скасування судом такого документу як Акт фіскального органу про неможливість проведення зустрічної звірки з підстави відсутності платника податків за податковою адресою за його позовом. Цією постановою ВАСУ «зломав» рішення суду першої та апеляційної інстанцій, якими Акт фіскалів визнавався протиправним та скасовувався. Також, в такому випадку НЕ задовольняються судом вимоги платника податків щодо «виключення (коригування) з електронних баз суми податкового кредиту та податкових зобов’язань платника податку» та «зобов’язання фіскального органу відновити в електронних базах даних дані зазначені платником податків в поданих деклараціях».

Право фіскального органу на отримання податкової інформації шляхом проведення зустрічної звірки платника податків закріплено в п. 73.5, ст. 73 ПК України. За результатами зустрічної звірки фіскальний орган складає довідку, яка надається платнику податків, або Акт про неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку із встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) або у зв'язку із зняттям з обліку. На підставі таких документів (довідки або акту) фіскальний орган вносить данні в електронні податкові бази. Таким чином, фіскальний орган діяв у цій справі законно.

ВАСУ підкреслює, що проведення зустрічної звірки може розглядатися як юридичний факт, який впливає на законні інтереси платника податків виключно у випадку коли дані, отримані за результатами проведення зустрічних звірок, можуть бути використані контролюючим органом як інформація про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства. В нашому випадку сам по собі Акт не призводять до виникнення будь-якого правового результату, оскільки звірка як юридичний факт у цьому разі не є проведеною. Отже, жодних правових наслідків, які могли би порушувати права платника податків (позивача у справі) та бути предметом оскарження, в розглядуваному випадку не виникає.

Аналізуйте судовий акт: Акт «фіскалів» про неможливість проведення зустрічної звірки платника податку у зв’язку із відсутністю за податковою адресою НЕ може бути скасований цим платником через суд (ВАСУ від 15 березня 2017р. у справі № 804/16413/14)

3. Боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про це, зобов'язаний сплатити до бюджету податки.

Криза неплатежів за кредитними договорами іноді змушує банки дещо поступатись боржникам, реструктуризуючи їх заборгованість. Як правило це відбувається шляхом прощення частини боргу відповідно до ст. 605 ЦК України, чи за домовленістю сторін відповідно до ст. 604 ЦК України. В результаті цих дій позичальник сплачує частину боргу, а інша частина списується банком. Нібито позитивна ситуація, але вона має і свою тіньову стьорону. Припинення зобов’язання внаслідок прощенням боргу кредитором з одного боку звільняє боржника від обов’язку сплатити решту кредитної заборгованості, з іншого боку породжує податкові зобов’язання перед державою.

Ця судова справа стосується саме цієї теми.

Судами встановлено, що 08.10.2007 року між громадянином та Банком був укладений кредитний договір , за яким Банк надав позивачу кредит у сумі 75 000 дол. США із сплатою 11% річних. В подальшому банк запропонував укласти додатковий договір, відповідно до умов якого позивач повинен внести на рахунок банку 27 000 дол. США, а залишок заборгованості банком буде анульовано. На виконання умов додаткового договору громадянином було внесено на рахунок банківської установи кошти в сумі 27 000 дол. США, в свою чергу банком було анульовано залишок заборгованості позивача в сумі 21 783,29 дол. США.

За висновками ДПІ громадянин допустив порушення вимог податкового законодавства оскільки не задекларовав дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу) у сумі 490 339,39 грн. (21 687,53 дол. США) за кредитним договором від 22.07.2008 року № 1601/0708/98-132 та не сплатив з такого доходу податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік та військовий збір за вказаний період.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов громадянина - платника податків задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Вищий адміністративний суд України вказані рішення скасував, а справу направ на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке рішення суд касаційної інстанції мотивував наступними приписами законодавства.

Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (пп. 14.1.47, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України).

Платник податку - позивач, у відповідності до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, був зобов'язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби.

Таким чином боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анульовання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Доречно зауважити, що досить докладно ця тема викладена у Листі ДФС від 03.01.2017 № 6/Я/99-99-13-02-03-14, що містить, зокрема, наступний висновок: «…оскільки кредитором (банком) було здійснено прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту)…., то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу».

Аналізуйте судовий акт: Боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про це, зобов'язаний сплатити до бюджету податки (ВАСУ у справі № К/800/5707/17, 06.09.17)

4. До нового власника об’єкта нерухомості переходить і обов’язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, незалежно від внесення змін до договору оренди, або підписання нового.

ВАТ (позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до ДПІ (відповідач) , у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання за платежем «орендна плата юридичних осіб» на 5 638 326 грн 54 коп., у тому числі за основним платежем – 4 680 068 грн 86 коп., штрафні (фінансові) санкції – 958 257 грн 68 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на земельній ділянці, яка була передана ВАТ в оренду, збудовано будівлю, що введена в експлуатацію та перебуває у спільній власності кількох осіб, тобто внаслідок відчуження ним частини нерухомого майна право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на об’єкт нерухомого майна перейшло до третіх осіб, у зв’язку з чим ВАТ не зобов’язаний сплачувати орендну плату за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено.

Адміністративні суди першої інстанції позов задовольнив, визнавши протиправним та скасувавши вказане рішення ДПІ, з чим також погодився і суд апеляційної інстанції.

Задовольняючи позовні, суди виходили з того, що оскільки позивач частково відчужив належне йому на праві власності нерухоме майно третім особам, то обов’язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку у повному обсязі, на якій розташований об’єкт нерухомості, у позивача відсутній.

Саме з таким висновком і погодився Верховний Суд України, що скасував негативне для позивача рішення Вищого адміністративного суду, який виходив з того, що розмір орендної плати може бути зменшений тільки після внесення відповідних змін до підписаного з позивачем договору оренди, або підписання нового договору оренди земельної ділянки пропорційно до частки нежитлових приміщень, що належать позивачу на праві власності.

ВСУ зазначив, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 21-804а16).

Аналізуйте судовий акт: До нового власника об’єкта нерухомості переходить і обов’язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, незалежно від внесення змін до договору оренди, або підписання нового (справа № 21-3078а16, 12.09.17)

5. Законодавством не встановлена залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати податку на додану вартість контрагентами платника податку в ланцюгах постачання.

Чинним законодавством не встановлена залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати податку на додану вартість контрагентами платника податку в ланцюгах постачання, тому у контролюючого органу відсутне право не подавати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, з підстави незавершення перевірок контрагентів платника, які були постачальниками (продавцями) товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований і сплачений податок, що підлягає відшкодуванню.

До такого висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання протиправною бездіяльність ДПІ щодо неподання до органу Державної казначейської служби (ДКС) висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 1 412 951,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача; стягнення з Державного бюджету України через ДКС заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість у зазначеному розмірі 1412951,00 грн. та суми пені в розмірі 72 583,10 грн., нараховану на суму такої заборгованості.

Задовольняючи частково цей позов, ВАСУ скасував рішення попередніх судових інстанцій, які відмовили Товариству в задоволенні позовних вимог, оскільки «обґрунтованість заявленої суми податку на додану вартість не підтверджено в установленому законом порядку, в органу державної фіскальної служби відсутні підстави для подання висновку про відшкодування податку на додану вартість до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів».

За висновком ВАСУ контролюючий орган у межах правил п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) може (має право) провести перевірку достовірності нарахування бюджетного відшкодування за умови наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено з порушенням податкового законодавства, якщо ці порушення допущено саме платником податку при поданні податкової звітності та заяви про бюджетне відшкодування. Така перевірка, зокрема, не виключає можливості дослідження товарності та реальності господарських операцій із контрагентами платника податку.

Таке правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема в постанові від 14.10.2014 року у справі за позовом ТОВ «Рамбурс-Трайгон» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, стягнення бюджетного відшкодування та зобов'язання вчинити дії.

Водночас суд зазначив, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється (на час розгляду справи в судових інстанціях) органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 року №39 (втратила чинність на підставі постанови КМУ від 25 січня 2017 р. № 26Ю якою затверджено Саме тому позов і був задоволений частково, - визнана протиправною бездіяльність ДПІ щодо неподання до органу ДКС висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 1 412 951,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ, а ДПІ зобов'язано надати відповідний висновок до ДКС.

Аналізуйте судовий акт: Законодавством не встановлена залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати податку на додану вартість контрагентами платника податку в ланцюгах постачання, (справа № К/800/42834/15, 14.11.17)

6. Операції з криптовалютами НЕ підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

Технології blockchain та операції з криптовалютами поступово приходять у життя як пеерсічних громадян так і підприємств. При цьому у підприємців, які планують або вже використовують вказані технології постають питання щодо законності обігу криптовалют, оподаткування операцій з їх використанням тощо.

В даному випадку підприємство звернулось до органу фіскальної служби із запитами про надання податкової консультації щодо оподаткування операцій з криптовалютами Aitibicoin та E-dinarcoin.податком на додану вартість.

В свою чергу ДФС у своїй першій відповіді відмовила у наданні консультації, оскільки підприємство запитувач не є платником податку на додану вартість. Натомість у другій відповіді вказала на те, що операції з криптовалютою E-dinarcoin підлягають оподаткуванню ПДВ.

Вказані консультації було оскаржено підприємством в порядку адміністративного судочинства.

Судом позовні вимоги було задоволено з огляду на наступне.

Нормами підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

В свою чергу згідно п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Європейський суд з прав людини, у справі Хедквіст проти Швеції, своїм рішенням від 22.10.2015 року постановив, що операції з біткойнами та іншими віртуальними валютами на території Євросоюзу не повинні оподатковуватися податком на додану вартість.

Таке рішення ЄСПЛ суду прирівнює віртуальні валюти до традиційних валют в плані оподаткування, а тому операції з обміну традиційних валют на біткойни повинні бути вільні від податку на додану вартість, оскільки правила ЄС забороняють стягнення такого податку з операцій з обміну валют, банкнот і монет.

Аналізуйте судовий акт: Операції з криптовалютами НЕ підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (Постанова Харківського окружного адмінсуду від 13.10.2016 № 820/5120/16)

7. Адвокатське об’єднання, у якому дохід розподіляється серед учасників, членів об’єднання, працівників (крім оплати праці, нарахування ЄСВ) не можуть набувати статусу неприбуткової організації.

За результатами розгляду заяви адвокатського об'єднання щодо присвоєння статусу неприбуткової організації та внесення його до Реєстру неприбуткових організацій та установ органами ДПС відмовлено. Адвокатське об'єднання, не погоджуючись з рішенням ДПІ, звернулося до суду з позовом про визнання його протиправним, скасування рішення органу ДПІ та зобов'язання включити адвокатське об'єднання до Реєстру.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду у задоволені позову відмовлено, з чим також погодився і касаційний суд.

За висновками судів наявність у статутних документах адвокатського об’єднання деяких положень унеможливлює набуття ним статусу неприбуткової організації з огляду на те, що згідно пп.14.1.121 п.10766/ed_2017_07_13/pravo1/T10_2755.html?pravo=1#10766" rel="nofollow" target="_blank">14.1 ст.14 Податкового кодексу України неприбуткові підприємства, установи та організації - підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких є не одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства і іншої діяльності, передбаченої законодавством.

Позиція Статуту про те, що одним з напрямків діяльності Об'єднання є діяльність, спрямована на надання правової допомоги у вигляді послуг третім особам (фізичним та юридичним), суперечать вимогам абз.4 п.157.15 ст.157 Податкового кодексу України, а положення про те, що до джерел формування майна віднесено «інше майно, яке надійшло у власність Адвокатському об'єднанню на законних підставах», не віднесені до переліку видів доходів неприбуткових організацій, які звільняються від оподаткування, передбачених п.157.5 ст.157 Податкового кодексу України.

Між тим, згідно абз.4 п.157.12 ст.157 Податкового кодексу України до основної діяльності не включаються операції з надання товарів, виконання робіт, надання послуг неприбутковими організаціями, визначеними в підпунктах "в" - "ґ" пункту 157.1 цієї статті, особам, іншим, ніж засновники (члени, учасники) таких організацій. Статутні документи неприбуткових організацій повинні містити вичерпний перелік видів їх діяльності, які не передбачають одержання прибутку згідно з нормами законів, що регулюють їх діяльність.

Отже адвокатські об’єднання, у яких дохід або їх частина розподіляється серед засновників (учасників), членів таких об’єднань, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб, не можуть набувати статусу неприбуткової організації.

Аналізуйте судовий акт: Адвокатське об’єднання, у якому дохід розподіляється серед учасників, членів об’єднання, працівників (крім оплати праці, нарахування ЄСВ) не можуть набувати статусу неприбуткової організації. (Справа № К/800/2815/14,05.09.17)

8. Суди повинні не лише визнати протиправною бездіяльність ДПІ, а й зобов'язати її надати органу, що здійснює казначейське обслуговування коштів, висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Постановою окружного адміністративного, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов підприємства був задоволено частково. - визнано протиправною бездіяльність ДПІ щодо неподання до казначейської служби висновку про суми відшкодування податку на додану вартість підприємства у розмірі 5 470 737, 00 грн., що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

В задоволенні позову в частині зобов’язання ДПІ подати до казначейської служби в Запорізькій області висновок із зазначенням суми у розмірі 5 470 737, 00 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету, та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення - відмовлено.

Відмовляючи в цій частині в позові, суд зазначив, що у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості), оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи був податковим органом поданий територіальному органу Державного казначейства України відповідний висновок.

Отже суд дійшов дещо дивного висновку про те, що позивачем невірно був обраний спосіб захисту порушених прав, «крім того, …. відповідно до п.2 ч.4 ст.105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. Такого формулювання позовних вимог як «змусити» приписи КАС України не містять.» З огляду на ці міркування суд також відпомив у задоволенні позову в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення.

Надаючи оцінку матеріалам справа, ВАСУ зазначив, що в даному випадку, суди попередніх інстанцій, визнавши факт порушення позивачем права та законних інтересів позивача, не прийняли рішення, яке б їх відновило.

При цьому касаційний суд послався на позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 31 травня 2016 у справі № 826/11379/14, а саме: спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення. У цьому випадку правильним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання податкового органу до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, тобто суди повинні були не лише визнати протиправною бездіяльність Інспекції, а й зобов'язати відповідача надати органу, що здійснює казначейське обслуговування коштів, висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі викладеного ВАСУ змінив судове рішення шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом наступного змісту:

«Зобов'язати Мелітопольську об'єднану державну податкову інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області подати до Мелітопольського управління Державної казначейської служби в Запорізькій області висновок із зазначенням суми у розмірі 5 470 737, 00 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету».

Аналізуйте судовий акт: Суди повинні не лише визнати протиправною бездіяльність ДПІ, а й зобов'язати її надати органу, що здійснює казначейське обслуговування коштів, висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету (справа № К/800/39871/15, 04.10.17)

9. Здійснення господарських взаємовідносин з фіктивними контрагентами позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, навіть, при відсутності рішення у кримінальній справі.

В цій судовій справі колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України прийняла рішення не на користь платника податків, задовольнивши заяву районної ДПІ і залишивши в силі постанову окружного адміністративного суду.

Цей суд відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю у задоволенні адміністративного позову до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначені грошові зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 513 425 грн та з податку на додану вартість в розмірі 1 786 521 грн, а також за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішення суду вмотивовано тим, що ДПІ довела, що зміст угод, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «ФПГ «Сквош», ТОВ «ФК «Соларіс», не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування.

ВСУ, погоджуючись с цим рішенням суду першої інстанції, зокрема зазначив. що позивач здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з фіктивними контрагентами, оскільки в ході розслідування кримінальної справи, порушеної по факту фіктивного підприємництва за ч. 2 ст. 205 КК України , встановлено, що засновником та бухгалтером зазначених товариств, є особа, яка за грошову винагороду зареєстрував у 2009 році ці товариства, проте господарською діяльністю не займався, поточні та розрахункові рахунки на вказані підприємства не відкривав, печатки на вказані підприємства не отримував та звітність до органів податкової служби не надавав.

Ці обставини свідчать про недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) і позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Судове рішення ґрунтується, зокрема, на нормах Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно зі статтею 1 якого господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього ПК .

Отже вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК .

В постанові ВСУ міститься аналіз судових рішень як ВСУ, так і ВССУ, які у подібних ситуаціях приймались на користь платників податків, але ці обставини на вплинули судове рішення.

Разом з цим не можна заперечувати дійсно суперечливий характер судових рішень у аналогічних справах, та втриматись від цитування деяких судових рішень.

З постанови від 22 березня 2016 року у справі № 21-2927а15 – «Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними».

З ухвали ВАСУ від 02 листопада 2016 р. у справі № К/9991/40813/12 - «Слід також звернути увагу, що у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Аналогічні висновки містяться в ухвалах ВАСУ від 09 листопада 2016 р. у справі № К/800/36781/13, та від 23 листопада 2016 р. у справі № К/800/40261/14

Аналізуйте судовий акт: Здійснення господарських взаємовідносин з фіктивними контрагентами позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, навіть, при відсутності рішення у кримінальній справі (справа № 826/757/13-а, 14.03.17)

10. Обов’язковою умовою допустимості визнання валових витрат такими, на суму яких може бути зменшений валовий дохід, є їх здійснення виключно у зв’язку із веденням виробництва, тобто для цілей господарської діяльності

Податковою перевіркою відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта» (Товариство, позивач) було встановлено, що позивач порушив вимоги ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), оскільки до складу валових витрат відніс витрати у розмірі 54 600 грн., які пов’язані з послугами розробки законодавчого та нормативного забезпечення, які були надані позивачу товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінформатика» (виконавець робіт) за темою: «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів», які, на думку податкового органу, не пов’язані з господарською діяльністю позивача.

На підставі цього Акта перевірки Центральний офіс з обслуговування великих платників ДФС (відповідач) і прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким донарахував позивачеві податкові зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 12 090 218 грн 90 коп., у тому числі 6 104 906 грн 35 коп. − основний платіж, 5 985 312 грн 55 коп. − штрафні (фінансові) санкції.

Апеляційний адміністративний суд негативне для Товариства рішення суду першої інстанції скасував , а позов задовольнив повністю і скасував зазначене податкове повідомлення-рішення, з чим погодлився і ВАСУ. При цьому суди виходили з того, що розробка проекту Закону України з робочою назвою «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів в Україні», проектів підзаконних нормативних актів та програм створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні пов’язана з існуванням законодавчо неврегульованого питання проведення господарської діяльності при створенні, зберіганні нафти та нафтопродуктів стабілізаційного фонду України, а тому пов’язана з господарською діяльністю позивача.

Центральний офіс з обслуговування великих платників ДФС ризикнув звернутись до Верховного суду України і отримав позитивне для себе рішення. ВСУ скасував означені судові рішення та постановив нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог в частині віднесення до складу валових витрат суми 54 600 грн, яка пов’язана з оплатою роботи розроблення проектів нормативно-правових актів.

При цьому ВСУ зазначив, що хоча сама тематика замовлених та оплачених нормопроектних робіт частково й відповідає профілю діяльності Товариства, однак за чинним законодавством України здійснення функцій з розроблення проектів правових актів, їх погодження та несення витрат на їх проведення належить до виключної компетенції відповідних профільних органів влади. Це не може перекладатися на суб’єктів господарювання й становити їх правомірні (легальні) витрати, які можуть враховуватися при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток за положеннями статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Аналіз норма податкового законодавства дає підстави вважати, що обов’язковою умовою допустимості визнання валових витрат такими, на суму яких може бути зменшений валовий дохід звітного періоду при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток (пункт 3.1 статті 3 Закону № 334/94-ВР), є їх здійснення виключно у зв’язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), охороною праці, тобто для цілей ведення регулярної, постійної господарської діяльності, безпосереднього та суттєвого отримання відповідним підприємством доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Аналізуйте судовий акт: Обов’язковою умовою допустимості визнання валових витрат такими, на суму яких може бути зменшений валовий дохід, є їх здійснення виключно у зв’язку із веденням виробництва, тобто для цілей господарської діяльності (справа № 21-1235а16, 26.09.17)

НАСАМКІНЕЦЬ:

1) При зупиненні та відмові у реєстрації податкової накладної фіскальний орган зобов’язаний вказувати у квитанції конкретну причину, а не загальне посилання на пункт 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків.

Фіскали досі ще не розуміють, що Україна змінюється і не можна працювати за старими методами, зокрема адмініструючи податок на додану вартість. ПДВ на їх думку це годівниця: «занеси відсоток, або призупиню/відмовлю у реєстрації податкової накладної і навіть якщо в суді виграєш, мені за це все одно нічого не буде». В цій справі так і було. Фіскальний орган зупинив, а потім відмовив у реєстрації податкових накладних без пояснення конкретних причин у Квитанції №2

Платник податків оскаржив це рішення фіскального органу до суду. Суд встановив, що відповідно до п. 10, ст. 201 ПК України платник податку здійснивши постачання товарів або послуг зобов’язаний скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Після направлення двох податкових накладних на реєстрацію платник податку отримав через «Автоматизовану систему «Єдине вікно подання електронних документів» ДФС України Квитанції №2 про рішення комісії ДФС України спочатку про зупинення, а потім і про відмову у реєстрації податкових накладних. Визначеної законом підстави зазначено не було. Фіскальний орган заначив, що податкові накладні начебто не відповідають пункту 6 КРИТЕРІЇВ оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених Наказом Мінфіну № 567. від 13.06.2017р.

Проте чим саме ці накладні не відповідають пунтку 6 КРИТЕРІЇВ фіскальний орган не потрудився пояснити навіть у суді. Слід додати, що всі подані платником податку документи після зупинення реєстрації податкових накладних, які підтверджували реальність та законність господарських операцій із постачання товарів та послуг були традиційно проігноровані фіскальним органом.

Розглянувши матеріали справи суд підкреслив, що фіскальний орган грубо порушив підпункт 201.16.1 статті 201 ПК України, оскільки зупинивши реєстрацію податкових накладних не зазначив, як це передбачено ПК, конкретний та чіткий критерій оцінки ступеня ризиків достатній для такого зупинення. Фіскальний орган також не взяв до уваги документи подані платником податків після незаконного зупинення та безпідставно відмовив у реєстрації податкових накладних. При цьому Загальна фраза у Квитанції №2 про те, що платником податків надані копії документів, які складені із порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної - НЕПРИПУСТИМА.

Цікавою та важливою для судової практики у таких спорах є резулятивна частина рішення суду. Суд не тільки визнав протиправним та скасував рішення фіскального органу про відмову у реєстрації податкових накладних, а і зобов’язав фіскальний орган зареєструвати ці накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тобто платнику податків з таким рішенням суду повторно подавати фіскальному органу податкові накладні та усі пов’язані з ними господарські документи не потрібно.

Звичайно з цього приводу у засіданні виникла дискусія на предмет підміни судом повноважень фіскального органу та їх дискреційності. Проте суд чітко зазначив, що має право зобов’язати фіскальний орган вчиняти дію – реєстрацію податкових накладних, оскільки в даному випадку це є ЄДИНИЙ законний спосіб діяльності для фіскального органу. Будь яке інше рішення фіскального органу щодо податкових накладних після розгляду справи судом буде незаконним. У фіскального органу немає іншого вибору для прийняття рішення, яке б не порушило права платника податку.

Разом з цим суд також послався на практику ЕСПЛ, яка надає право суду зобов’язувати суб’єкт владних повноважень вчиняти дії, як гарантію того, що спір між сторонами буде вирішено остаточно. І це не є підміною повноважень державного органу.

Аналізуйте судовий акт: При зупиненні та відмові у реєстрації податкової накладної фіскальний орган зобов’язаний вказувати у квитанції конкретну причину, а не загальне посилання на пункт 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків (Рівненський окружний адмінсуд № 817/1147/17)

2) Скасовано податкові повідомлення-рішення податкового органу за якими було нараховано податок у вигляді додаткового блага без урахування зміни валюти кредитування.

Починаючи з 01 січня 2015 року законодавцем було внесено зміни до Податкового кодексу України в частині виключення частини податкового зобов’язання до сум прощення боргу за кредитами в іноземній валюті, які було не погашено до 01 січня 2014 року та за якими відбулась зміна валюти кредитування з іноземної на національну - гривню. Тобто, враховуючи дві економічні кризи 2008 та 2014 років, які позбавили платоспроможності більшість позичників призвело до потреби відновити баланс між вартістю кредиту та майновим станом позичальників з урахуванням обліку доходів в державі які виражається у національній валюті та співвідносяться з економічним станом у державі.

Так, Податковий кодекс України було добавлено пунктом 8 підрозділу 1 Перехідних положень яким встановлено, що Не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

Натомість в даному спорі, кредитор за кредитним договорам після прощення боргу за процедурою зміни валюти зобов’язання з іноземної на гривню, все одно звітував (форма №1-ДФ) до податкових органів за пунктом 126 Довідника ознак доходів фізичних осіб про нарахування суми доходу як додаткове благо на всю суму прощення. В свою чергу податкової органи не здійснюючи належного дослідження документів за якими відбувалось прощення боргу, нараховували колишньому позичальнику податок у вигляді додаткового блага на всю суму, що звітувалась Кредитором.

Як наслідок, рішенням суду першої інстанції, залишеним в силі судом апеляційної інстанції, правомірно скасовано податкові повідомлення-рішення податкового органу, за якими було нараховано податок у вигляді додаткового блага.

Аналізуйте судовий акт: Скасовано податкові повідомлення-рішення податкового органу за якими було нараховано податок у вигляді додаткового блага без урахування зміни валюти кредитування (Київський окружний адміністративний суд 30.05.2017р. № 810/1285/17)

Джерело: Інформаційно-правовий інтернет-ресурс "Протокол"