Звільнення з роботи працівника за скороченням під час лікарняного порушення ч.3, ст. 40 КЗпПУ (Апеляційний суд м. Києва у справі № 756/8927/15-ц)

Фабула судового акту: Вашій увазі пропонується судова практика щодо поновлення на роботі у зв’язку зі скороченням.

Обставини справи.

Позивач звернулася до суду про визнання протиправними дії підприємства та скасування наказу про звільнення у зв’язку з лікарняним.

Суд першої інстанції не врахував доводів позивача про те, що вона була звільнена незаконно на підставі медичних документів.

Проте суд апеляційної інстанції визнав, що працівника було звільнено у період лікарняного. Він скасував наказ про звільнення та стягнув заробітню плату на користь позивача за час вимушеного прогулу.

Проте позивач знала, що її посада скорочується та підписала відповідний лист попередження, але до свого звільнення потрапила до лікарні.

Апеляційний суд сказав, що звільнення працівника за проступки, скорочення, за власним бажанням та під час лікарняного – є грубим порушенням ч.3, ст. 40 КЗпПУ.

Пропоную Вам судову практику щодо цих правовідносин:

Аналізуйте судовий акт: На сумісника поширюються всі, передбачені законодавством про працю, гарантії, тому його звільнення під час перебування на лікарняному є протизаконним (справа № 199/1258/16-ц, 27.09.17)

Обов'язок доведення правомірності звільнення працівника при оспорюванні такої покладається на роботодавця (№ 273/212/16-ц від 23.01.2018)

У разі реорганізації підприємства та скороченні посади роботодавець ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ запропонувати працівнику посаду за відповідною професією чи спеціальністю (№ 6-1723цс17 від 18.10.2017)

Розглядаючи спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, слід з’ясувати, чи дійсно були зміни в організації виробництва, скорочення чисельності або штату, чи пропонувались працівникові наявні вакансії (спр. № 752/15056/15-ц, 15.11.17)

Визнання наказу про звільнення незаконним АВТОМАТИЧНО тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (справа № 223/30/16-ц від 25.09.2017)

Місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Справа № 367/6233/14-ц,21.06.17)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Усика Г.І.

при секретарі Пузиковій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до КП «Житлосервіс Оболонь» Оболонського району в м. Києві про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди та за позовом ОСОБА_1 до КП «Житлосервіс Оболонь» Оболонського району в м. Києві, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 756/8927/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6923/2017Головуючий у суді першої інстанції: Луценко О.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП «Житлосервіс Оболонь» Оболонського району в м. Києві про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди.

Протокольною ухвалою Оболонського районного суду м. Києва залучено до участі у ній співвідповідача правонаступника КП « Житлосервіс Оболонь» Оболонського району в м. Києві, а саме КП « Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».

З урахуванням уточнень, позивач просила: визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Житосервіс «Оболонь» Оболонського району у м.Києві №112 від 20 квітня 2015 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності; визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Житосервіс «Оболонь» Оболонського району у м. Києві № 43/к від 26 травня 2015 року «Про звільнення» позивача; поновити позивача на посаді майстра ЖЕК-509 Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району у м.Києві», правонаступником якого є Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м.Києва; визнати, що при реорганізації Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району м. Києва в комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва трудовий договір позивача є продовженим; негайно допустити до роботи позивача в комунальному підприємстві «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» на відповідній посаді; стягнути з Керуючої компанії з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 червня 2015 року по 06 лютого 2017 року - 34 161,00 гривень; стягнути з Керуючої компанії з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва на користь позивача моральну шкоду в розмірі 125 000, 00 гривень; зобов'язати відповідача внести зміни до трудової книжки позивача, пов'язані з визнанням наказу Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району м. Києва № 43/к від 26 травня 2015 року «Про звільнення» незаконним та його скасуванням, а саме: «Запис за № є недійсним, поновлена на попередній роботі»; зобов'язати Керуючу компанію з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва внести зміни до трудової книжки позивача, пов'язані з реорганізацією Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району м. Києва в комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва», а саме: «Комунальне підприємство «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району м. Києва переіменоване на комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва».

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала на посаді майстра технічної дільниці №1 «ЖЕК-509» Оболонського району». 26.05.2015 року її було звільнено з займаної посади в зв'язку із скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

31.03.2015 року керівництвом підприємства ОСОБА_1 була попереджена про майбутнє звільнення у зв'язку зі скороченням штатів за п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та у подальшому наказом КП «Житлосервіс Оболонь» Оболонського району у м. Києві №43/к від 26.05.2015року її з 02 червня 2015 року було звільнено з займаної посади на підставі зазначеної правової норми.

Позивач, посилаючись на те, що зазначений наказ є незаконним, не відповідає вимогам ст. 40 КЗпП України, а звільнення проведено з порушенням зазначеної статті, просила суд поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь заборгованість з заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції допустив численні порушення норм процесуального права, зокрема розглядав справу досить тривалий час, відмовляв у задоволенні ряду клопотань позивача, виготовлював повний текст рішення тривалий час.

Посилається на те, що суд не дослідив усіх поданих нею доказів, ігнорував неподання відповідачами важливих доказів.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги та просив її відхилити.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з липня 1990 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, займаючи при цьому посаду майстра технічної дільниці №1 ЖЕК-509 Оболонського району м. Києва.

Наказом №112 від 20.04.2015 р. майстру ЖЕК №509 ОСОБА_1 оголошено догану «за безвідповідальне ставлення до своїх службових обов'язків, халатне відношення до заповнення службових документів».

10.04.2015р. в результаті перевірки журналу видачі- отримання інвентарю та засобів індивідуального захисту, встановлено, що зазначений журнал ОСОБА_1 ведеться незадовільно( не вчасно та не в повній мірі проводяться записи видачі інвентарю; журнал не прошнурований, не пронумерований, не скріплений печаткою).

15.04.2015р. проводилася перевірка технічної дільниці №1. В результаті перевірки виявлено, що майстер ОСОБА_1 вчасно не доводить до відома підлеглих інструктивні документи, не контролює їх виконання, формально ведуться щоденні календарні прибирання, робітники бригади №1 не знають періодичність миття сходових клітин. В 12год. 15.04.2015р. проводилось розширене засідання робітників з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями бригади №1 ЖЕК№509 на зборах був відсутній ОСОБА_4, на робочому місці його не було, на телефонні дзвінки він не відповідав ОСОБА_1 пояснити відсутність свого підлеглого не змогла і скласти акт про відсутність відмовилась.

Доказом порушення позивачем трудової дисципліни свідчить службова записка начальника ЖЕК № 509 ОСОБА_5 від 16.04.2015р., акт від 10.04.2015р. щодо незадовільного ведення журналу видачі інвентарю та засобів індивідуального захисту.

ОСОБА_1 відмовилась від підпису та ознайомлення з даним наказом про що складено акт від 21.04.2014року та не погодившись з даним наказом позивач звернулася до комісії з трудових спорів КП «Житлосервіс Оболонь», рішенням комісії від 18.05.2015року накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани було визнано законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до КЗпП.

Судом встановлено, що позивач порушив свої посадові обов'язки, а відповідач при притягненні до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості проступку та настанні шкоди від вчиненого проступку.

Попередженням КП «Житлосервіс Оболонь» 31.03.2015р., яким було прийняте рішення про скорочення штатних посад майстра ЖЕК-509, позивача було повідомлено про скорочення штатних посад на підприємстві. Позивач ознайомлений з вказаним попередженням, особисто під підпис.

Наказом КП «Житлосервіс Оболонь» Оболонського району №43/к від 26.05.2015 року позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку з скороченням штату на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради п.13 від 09.10.2014року №270/270 вирішено реорганізувати КП « Житлосервіс Оболонь» Оболонського району м. Києва, КП « Житлосервіс Куренівка» Оболонського району м. Києва та КП « Житлосервіс Приозерне» Оболонського району м. Києва шляхом їх злиття в КП « Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонсьукого району м. Києва» та віднесено його до сфери управління Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 19.01.2015 №7 передбачено попередження працівників комунальних підприємств про можливе звільнення через два місяці з дня попередження у зв'язку з реорганізацією підприємств.

Згідно розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015р. №41 та від 19.03.2015р. №132 КП «Житлосервіс Оболонь» виконувало функції щодо утримання житлового та нежитлового фондів до 31.05.2015р.

Наказом по підприємству від 10.02.2015року №66 з 16.04.2015 року виключено із штатного розпису відповідача всі посади.

13.02.2015 року позивачу вручено попередження про заплановане звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Наказом по підприємству від 26.03.2015року №101 «з 03 червня 2015 року» зі штатного розпису комунального підприємства «Житлосервіс оболонь» Оболонського району в м. Києві виключено всі посади.

27.05.2015 року у відділі кадрів комунального підприємства « Житлосервіс оболонь» Оболонського району в м. Києві позивач була ознайомлена з відповідним наказом «Про звільнення» 02.06.2015 року. Згідно п.1 ст.40 КЗпП України про що було складено відповідний акт.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, суд виходив з того, що дисциплінарне стягнення на позивача накладено відповідачем, до виключної компетенції якого належить наймати та звільняти працівників, вживати до них заходи заохочення та накласти дисциплінарні стягнення. До порушника застосовано найменш суворе дисциплінарне стягнення з дотриманням процедури та строків застосування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду у цій частині та вважає його законним і обґрунтованим.

Так, суд першої інстанції правильно послався на те, що відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з заходів стягнення: догана або звільнення.

Наказом №112 від 20.04.2015 року майстру ЖЕК №509 ОСОБА_1 оголошено догану «за безвідповідальне ставлення до своїх службових обов'язків, халатне відношення до заповнення службових документів».

Відповідно до ч.1 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Згідно із роз'ясненнями Верховного Суду України, викладеними у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.121.1992 р. №9 «Про практику розгляду трудових спорів» при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбаченіст.147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок, попередня робота працівника тощо.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Роботодавець має право вимагати від працівника виконання лише тих трудових обов'язків, які обумовлені між ними і застосовувати дисциплінарну відповідальність за вчинення працівником проступку, тобто не просто за виявлення факту порушення трудової дисципліни, а за наявності встановленої особи працівника, яка порушила трудові обов'язки, її вини, характеру порушення трудової дисципліни, шкідливих наслідків виявленого правопорушення, встановлення причинного зв'язку між правопорушенням та шкідливими наслідками.

10.04.2015р. в результаті перевірки журналу видачі- отримання інвентарю та засобів індивідуального захисту, встановлено, що зазначений журнал ОСОБА_1 ведеться незадовільно( не вчасно та не в повній мірі проводяться записи видачі інвентарю; журнал не прошнурований, не пронумерований, не скріплений печаткою).

15.04.2015р. проводилася перевірка технічної дільниці №1. В результаті перевірки виявлено, що майстер ОСОБА_1 вчасно не доводить до відома підлеглих інструктивні документи, не контролює їх виконання, формально ведуться щоденні календарні прибирання, робітники бригади №1 не знають періодичність миття сходових клітин. В 12год. 15.04.2015р. проводилось розширене засідання робітників з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями бригади №1 ЖЕК№509 на зборах був відсутній ОСОБА_4, на робочому місці його не було, на телефонні дзвінки він не відповідав ОСОБА_1 пояснити відсутність свого підлеглого не змогла і скласти акт про відсутність відмовилась.

Доказом ЖЕК № 509 ОСОБА_5 від 16.04.2015р., акт від 10.04.2015р. щодо незадовільного ведення журналу видачі інвентарю та засобів індивідуального захисту.

ОСОБА_1 відмовилась від підпису та ознайомлення з даним наказом про що складено акт від 21.04.2014року та не погодившись з даним наказом позивач звернулася до комісії з трудових спорів КП « Житлосервіс Оболонь», рішенням комісії від 18.05.2015року накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани було визнано законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до КЗпП.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач порушив свої посадові обов'язки, а відповідач при притягненні до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості проступку та настання шкоди від вчиненого проступку.

Таким чином, суд правильно прийшов до висновку, що дисциплінарне стягнення на позивача накладено відповідачем, до виключної компетенції якого належить наймати та звільняти працівників, вживати до них заходи заохочення та накласти дисциплінарні стягнення.

Також судом було враховано, що до позивача застосовано найменш суворе дисциплінарне стягнення з дотриманням процедури та строків застосування.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що усі наведені обставини не мали місце, а акти були сфальшовані.

Так, згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказуючи на наведені обставини, позивач не надала судам жодних доказів на підтвердження своїх тверджень та не спростувала надані відповідачем докази.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з ініціативи власника з підстав скорочення чисельності штату працівників відбулося з дотриманням процедури, визначеної для цього КЗпП України, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог не встановлені.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції, у вказаній частині, не відповідає, оскільки суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, на основі наданих сторонами доказів, не дослідив усіх наданих сторонами доказів та ухвалив рішення в цій частині з порушенням норм матеріального права.

Так, як було встановлено попередженням КП «Житлосервіс Оболонь» 31.03.2015р., яким було прийняте рішення про скорочення штатних посад майстра ЖЕК-509, позивача було повідомлено про скорочення штатних посад на підприємстві. Позивач ознайомлений з вказаним попередженням, особисто під підпис.

Наказом КП «Житлосервіс Оболонь» Оболонського району №43/к від 26.05.2015 року позивача було звільнено 02 червня 2015 рокуз займаної посади, у зв'язку з скороченням штату на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Проте, судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 з 29 травня 2015 року по 10 червня 2015 року перебувала на лікарняному, що підтверджується відповідним листком непрацездатності (том 1, а.с. 20).

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Тобто, враховуючи наведене, відповідач не мав права звільняти позивача з 02 червня 2015 року.

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, вимоги позивача про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 червня 2015 року по 06 лютого 2017 року є законними і обґрунтованими, оскільки позивача незаконно було звільнено з 02 червня 2015 року, у період тимчасової непрацездатності.

Перевіряючи заявлену позивачем суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 03 червня 2015 року по 06 лютого 2017 року у розмірі 34 161 грн., у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8.12.1995р. №100, колегією суддів було встановлено, що позивачем було заявлено менший розмір середнього заробітку.

В п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту та тягар доказування лежить на сторонах спору.

Таким чином, враховуючи, що позивач сама заявила до стягнення саме таку суму середнього заробітку, а колегія суддів не може вийти за межі її вимог, то вказана вимога підлягає задоволенню у заявленому розмірі - 34 161 грн.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, на думку колегії суддів, підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України, звернено увагу судів, що відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Звернувшись з вимогою про стягнення моральної шкоди, позивач вказувала, що моральна шкода полягає у психічних переживаннях, докладання додаткових зусиль для організації свого життя, ускладнення матеріального забезпечення своєї сім'ї, у зв'язку із втратою роботи, погіршення здоров'я, вирішення питання в судовому порядку.

Колегія суддів вважає вказані доводи обґрунтованими та погоджується з тим, що позивачу була спричинена моральна шкода відповідачем.

Проте, визначаючи розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає вказаний позивачем її розмір 125 000 грн. завищеним, та вважає, що стягненню підлягає моральна шкода у розмірі 500 грн.

Інші вимоги позовної заяви щодо зобов'язання відповідача вчинити ряд дії, у зв'язку із скасуванням наказу про звільнення та поновленням позивача на роботі, задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року, в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Судові витрати слід розподілити у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 218 303 304 317 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року, в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині, наступного змісту:

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району у м. Києві № 43/к від 26 травня 2015 року «Про звільнення» ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді майстра ЖЕК-509 Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району у м. Києві з 02 червня 2015 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району у м. Києві на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 червня 2015 року по 06 лютого 2017 року у розмірі 34 161 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району у м. Києві на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 500 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району у м. Києві на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на сплату судового збору у розмірі 1 818,96 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Гаращенко Д.Р.

Судді: Борисова О.В, Усик Г.І.