Зобов’язання поручителя у випадку ліквідації боржника, але при наявності у кредитора рішення суду про стягнення боргу з цього поручителя не припиняються на підставі ст. 559 ЦК України (Постанова ВСУ у справі №6-172цс15 від 25 листопада 2015р.)

Фабула судового акту: Положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки. Припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника. Якщо право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов'язання поручителя.

Аналізуйте судовий акт: Заставодержатель має право на стягнення предмету застави і після його відчуження третій особі на виконання постанови суду при ліквідації СПД (Постанова ВСУ від 3 квітня 2013р.)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Яреми А.Г., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_7 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2014 року та ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 31 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа від 27 листопада 2009 року, виданого на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 3 листопада 2009 року, таким, що не підлягає виконанню.

ОСОБА_7 зазначав, що на час його звернення до суду в силу вимог статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) його зобов'язання як поручителя за кредитним договором, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), та товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Агро» (далі - ТОВ «Захід-Агро»), припинилося внаслідок припинення діяльності боржника за основним договором як суб'єкта господарювання у зв'язку з його ліквідацією та внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_7 на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 598, статті 609 ЦК України просив визнати виконавчий лист про стягнення з нього на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 млн 242 тис. 183 грн 5 коп. заборгованості таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 31 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2014 року, заяву ОСОБА_7 задоволено: визнано виконавчий лист від 27 листопада 2009 року про примусове виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 3 листопада 2009 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» 1 млн 242 тис. 183 грн 5 коп. заборгованості за кредитним договором та судових витрат у розмірі 1 тис. 952 грн таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за вказаною заявою з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2014 року та ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 31 березня 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_7 з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559, частини першої статті 609 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року, 30 жовтня 2013 року, 31 липня, 10, 17 і 24 грудня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2015 року цивільну справу за заявою ОСОБА_7 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», яка надійшла до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якою не було прийнято на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягає розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Захід-Агро» було укладено кредитний договір. На забезпечення зобов'язань боржника за цим договором 16 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 укладено договори поруки.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 3 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 лютого 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 млн 242 тис. 183 грн 5 коп. заборгованості за кредитним договором.

На підставі цього рішення зазначеним районним судом 27 листопада 2009 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» вказаної заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 березня 2012 року вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Захід-Агро» визнано погашеними на суму 925 тис. 237 грн, а саме ТОВ «Захід-Агро» ліквідовано та внесено відомості про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки юридичну особу, поручителем якої був ОСОБА_7, ліквідовано, то з урахуванням положень частини першої статті 559, статті 609 ЦК України зобов'язання поручителя як боржника за виконавчим документом припинено, та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року, 30 жовтня 2013 року, 31 липня, 10, 17 і 24 грудня 2014 року, наданих заявником для порівняння, містяться висновки про те, що оскільки рішення суду про стягнення з поручителів заборгованості ухвалено до визнання юридичних осіб - позичальника та боржника банкрутами, то їх ліквідація не впливає на виконання зобов'язань поручителів.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 559, частини першої статті 609 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 369 ЦПК України суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

У справі, яка переглядається, судовим рішенням установлено порушення зобов'язання боржником (ТОВ «Захід-Агро»), зокрема рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 3 листопада 2009 року стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 млн 242 тис. 183 грн 5 коп. заборгованості за кредитним договором.

Згідно із частиною п'ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Отже, оскільки у справі, яка переглядається, право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов'язання поручителя.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, надані заявником для порівняння.

Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували зазначені норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про припинення зобов'язання поручителя як боржника за виконавчим документом унаслідок припинення основного зобов'язання боржника у зв'язку з його ліквідацією.

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для його скасування.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 192-VIII).

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко