Збори чи комітет кредиторів? Хто наділений правом пропонувати суду перейти до санації чи ліквідації?

Відтоді як набув чинності Закон України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом» (далі – Закон), минуло вже більше ніж 4 роки. Однак за цей час не поменшало спірних питань щодо застосування його норм. Одне з цих питань стосується компетенції прийняття рішення про звернення до суду з клопотанням про відкриття наступної судової процедури (санації чи ліквідації).

Здавалося б, що тут спірного? У ч. 8 ст. 26 Закону чітко встановлено, що до компетенції саме комітету кредиторів, зокрема, належить прийняття рішення про звернення до господарського суду з клопотання про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у випадках, передбачених цим Законом. Проте не все так просто, як здається на перший погляд. Необхідно розібратися у цьому питанні.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону, до закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів зобов’язані прийняти одне з таких рішень:

• подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації та зобов’язання керуючого санацією підготувати план санації у разі його неподання боржником;
• подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

При цьому, згідно з положеннями ч. 3 вказаної статті, господарський суд на підставі рішення зборів кредиторів приймає ухвалу про введення процедури санації або постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Саме на підставі цих положень суд касаційної інстанції робить висновок про те, що правом пропонувати суду перейти до наступної судової процедури наділені саме збори кредиторів. Зокрема, такі висновки закріплені у Постанові ВГСУ від 10.05.2016 р. у справі №910/5459/15-г, а також у Постанові ВГСУ від 03.09.2014 р. у справі №904/8000/13.

Однак як бути з ч. 5 ст. 26 Закону, яка закріплює, що до компетенції зборів кредиторів належить прийняття таких рішень:

• про визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів;
• про дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;
• про схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном;
• про інші питання, передбачені цим Законом.

У наведеному вище переліку відсутні повноваження зборів кредиторів пропонувати суду перейти до наступної судової процедури (санації чи ліквідації). Так, можна посилатися на те, що цей перелік не є виключним та передбачає право зборів кредиторів приймати рішення з інших питань, передбачених Законом.

Проте як бути з наведеною вище ч. 8 ст.26 Закону, яка чітко закріплює, що приймати такі рішення – це компетенція комітету кредиторів. Закріплення таких повноважень за комітетом кредиторів підтверджуються також й іншими положеннями Закону.

Так, абз. 4 ч. 6 ст. 26 Закону встановлює, що під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону. Ще один аргумент на користь комітету кредиторів закріплений у ст. 27 Закону, на яку посилається ВГСУ в наведених вище рішеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону, до закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів зобов'язані прийняти одне з рішень, зокрема подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації чи клопотання про визнання боржника банкрутом.

Водночас нижче зазначається (абз. 7 ч. 2 ст. 27 Закону), що у разі наявності обставин, які не надають комітету кредиторів (тобто не зборами, як це вище вказується) можливості у встановлені строки прийняти одне з таких рішень, комітет кредиторів може прийняти рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження строку процедури розпорядження майном.

Отже, це ще раз підтверджує, що повноваження щодо прийняття рішень про звернення до суду з клопотанням про введення наступної судової процедури Закон надає комітету кредиторів. Однак, на жаль, наразі ВГСУ не погоджується з такою позицією.

Як би це не було дивно, проте в реєстрі судових рішень існує чимало рішень, які скасовані саме на тій підставі, що рішення про звернення до суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури приймалося не зборами кредиторів, а комітетом.

Ви запитаєте: «Чому дивно?». Тому що суб'єкт господарювання, згідно з ч. 4 ст. 205 Господарського кодексу України, у разі неспроможності задовольнити вимоги кредиторів через недостатність майна, за рішенням суду може бути оголошений банкрутом. Таким чином, суд визнає боржника банкрутом у разі встановлення факту його неплатоспроможності, а не звернення комітету чи зборів кредиторів.

Підсумовуючи, хотілося б порекомендувати приймати рішення про звернення до наступної судової процедури як на засіданні комітету кредиторів, так і на зборах. Це дозволить уникнути в майбутньому скасування рішення на «формальній» підставі.

Автор статті: Ігор Попадюк, адвокат, керуючий партнер Norton law firm