Заявлення позовної вимоги про визнання виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту (ВС КГС у справі № 912/3751/19 від 19.07.2023 р.)

Фабула судового акту: Заступник прокурора звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Держаудитслужби із позовом до Відділу освіти райдержадміністрації та до приватного підприємства, в якому просив:

• визнати недійсним рішення тендерного комітету щодо відхилення пропозиції одного учасника - ТОВки та визнання переможцем іншого учасника - ПП.
• визнати недійсним договір про закупівлю між Відділом освіти та ПП.

Позивач пояснював, що Відділом освіти, як замовником, неправомірно відхилено тендерну пропозицію ТОВки як більш вигідну, якою, серед іншого, дотримано законні вимоги.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено - обґрунтовано тим, що замовником неправомірно відхилено тендерну пропозицію ТОВ, до того ж, зазначена пропозиція є економічно більш вигідною. Суд апеляційної інстанції - навпаки - скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у позові, виходив з того, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, оскільки не несе за собою реального поновлення інтересів держави.

Попри доводи касаційної скарги - ВС підтримав рішення апеляційного суду і не знайшов підстав для відступу від цієї правової позиції. ВС КГС вказав:

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 наведено наступні правові висновки - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Колегія суддів, також, врахувала правову позицію, викладену в постанові ВС ОП КГС від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, що законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою - 3,5,6 статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, Об`єднана палата у згаданій постанові уточнила висновок, викладений в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Отже, у цій справі: Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно - на думку ВС - виходив з того, що в позовній заяві прокурором не заявлені вимоги про застосування наслідків недійсності цього правочину (договору закупівель), а на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту.

З врахуванням наведеної правової позиції, колегією суддів відхиляються вимоги касаційної скарги щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування статей 16, 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Аналізуйте судовий акт: Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. (ВС КЦС, справа № 127/13995/21 від 08.03.2023 р.);

Положення ЦК України щодо умов дійсності правочину не підлягають застосуванню для трудових договорів (контрактів) тому суд не визнав недійсним угоду укладену з перевищенням повноважень (ВС КЦС № 760/30693/19-ц від 18.04.2022 р.);

Укладення правочину щодо майна боржника, навіть якщо формальним власником є дружина боржника, є підставою для визнання такого правочину недійсним (ВС КЦС справа №370/423/19 від 13.05.2022 р.);

Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, як і порушення суб'єктивного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (ВС КЦС, № 523/7609/17 від 11.08.2021р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 912/3751/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Антонік С.Г.)

від 07.02.2023

у справі № 912/3751/19

за позовом Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України

до Відділу освіти Вільшанської районної державної адміністрації, Приватного підприємства "Інвест Альянс"

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору,

за участю представників учасників справи:

прокурора - Баклан Н.Ю.

позивача - не з`явилися

відповідача-1 - не з`явилися

відповідача-2 - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник прокурора Кіровоградської області (в подальшому змінено на Кіровоградську обласну прокуратуру) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Східний офіс Держаудитслужби) із позовом до Відділу освіти Вільшанської районної державної адміністрації та Приватного підприємства "Інвест Альянс" (далі - ПП "Інвест Альянс") про:

- визнання недійсним рішення тендерного комітету, оформленого протоколом №35 від 11.04.2019 щодо відхилення пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливторг" (далі - ТОВ "Паливторг") та визнання переможцем Приватного підприємства "Інвест Альянс";

- визнання недійсним договору про закупівлю №55 від 03.05.2019, укладеного між Відділом освіти Вільшанської районної державної адміністрації та Приватним підприємством "Інвест Альянс".

1.2. В обґрунтування позову заступник прокурора Кіровоградської області вказав на те, що Відділом освіти Вільшанської районної державної адміністрації, як замовником, неправомірно відхилено тендерну пропозицію ТОВ "Паливторг" як більш вигідну, якою, серед іншого, дотримано вимоги, встановлені Законом України "Про публічні закупівлі".

Порушення інтересів держави прокурор обґрунтував тим, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї повноважень в сфері державного фінансового контролю через здійснення моніторингу закупівель, перевірки державних закупівель, плануючи проведення перевірки аж на кінець виконання договору, ніяк не сприяє усуненню порушень та поновленню прав держави внаслідок очевидно незаконно проведеної закупівлі. При цьому прокурор зазначає, що на час пред`явлення позову (12.12.2019) оспорювана прокурором закупівля досі залишається поза належною увагою уповноваженого органу фінансового контролю. Враховуючи, що строк виконання договору визначено до 31.12.2019, створилася загроза того, що протягом строку, який залишився на його виконання, бюджетні кошти будуть незаконно надлишково витрачені. Прокурором зазначено, що неналежне виконання органом контролю своїх повноважень та його самоусунення від ефективного виконання обов`язків, дає прокурору підстави втрутитися та захистити економічний інтерес держави.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.10.2021 у справі №912/3751/19 позовні вимоги задоволено, визнано недійсним рішення тендерного комітету Відділу освіти Вільшанської державної адміністрації, оформлене протоколом № 35 від 11.04.2019 щодо відхилення пропозиції ТОВ "Паливторг" та визнання переможцем ПП "Інвест альянс". Визнано недійсним договір про закупівлю № 55 від 03.05.2019, укладений між Відділом освіти Вільшанської РДА та ПП "Інвест альянс" на суму 3 263 100,00 грн.

2.2. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що замовником неправомірно відхилено тендерну пропозицію ТОВ "Паливторг" з підстав, визначених у протоколі засідання тендерного комітету від 17.04.2019 №35, з огляду на те, що товариством дотримано вимоги, встановлені Законом України "Про публічні закупівлі" та умови тендерної документації, до того ж, зазначена пропозиція є економічно більш вигідною. В зв`язку з зазначеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений за результатами цієї процедури закупівлі договір суперечить вимогам законодавства, а також економічним інтересам держави і суспільства.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2023 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.10.2021 у справі №912/3751/19 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у справі №906/1061/20, виходив з того, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, оскільки не несе за собою реального поновлення інтересів держави.

При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що зобов`язання сторонами за договором виконані, учасниками справи не надано доказів на підтвердження неналежного виконання зобов`язань. У випадку визнання договору недійсним Відділ освіти Вільшанської районної державної адміністрації буде змушений компенсувати Приватному підприємству "Інвест Альянс" вартість вугілля, яке на дату відшкодування може бути навіть більшою, ніж на дату проведення тендеру, а отже державні інтереси не будуть захищені, а навпаки створюється ризик їх подальшого порушення. Крім того, у разі визнання договору недійсним, Вільшанська районна державна адміністрація вже не зможе оголосити новий тендер і укласти договір на більш вигідних умовах, з огляду на те, що відповідні роботи вже виконані.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі №912/3751/19, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, якою просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

3.2. Підставою касаційного оскарження заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури визначив пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

3.4. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури підставою касаційного оскарження зазначив пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що є необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме: від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 щодо застосування частини третьої статті 216, частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 щодо застосування статей 16 216 Цивільного кодексу України.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Інвест Альянс" проти вимог касаційної скарги заперечує та просить оскаржувану постанову залишити без змін. В обґрунтування відзиву підприємство зазначило, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, зроблених судом апеляційної інстанції. Зазначив, що прокурором не доведено, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави та яку мету він переслідує, звертаючись з вимогами, до того ж зі змісту позову та скарги не вбачається, який позитивний ефект буде досягнутий державою у разі визнання такого рішення недійсним в аспекті формальних та суперечливих тверджень.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Відділом освіти Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області проведено відкриті торги щодо закупівлі твердого палива "вугілля кам`яного марки ДГМ (13-25) та вугілля кам`яного марки ДГК (50-100) ДК021:2015 09110000-3" - 707 т та 24 т відповідно, з очікуваною вартістю 3 286 000,00 грн.

Оголошення про проведення відкритих торгів на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель опубліковано 01.02.2019 за № UA-2019-02-01-000907-а.

Оцінка тендерних пропозицій учасника проведена автоматично на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації та шляхом застосування електронного аукціону.

Для участі у торгах надійшло 5 тендерних пропозицій, а саме:

1. Тендерна пропозиція ПВКФ "Мирт" з ціною 2 890 800,00 грн;

2. Тендерна пропозиція ТОВ "Паливторг" з ціною 3 058 700,00 грн;

3. Тендерна пропозиція ТОВ "Вугільна компанія центр" з ціною 3 100 000,00 грн;

4. Тендерна пропозиція ТОВ "Паливна вугільна компанія" з ціною 3 180 000,00 грн;

5. Тендерна пропозиція ПП "Інвест Альянс" з ціною 3 263 100,00 грн.

Згідно з протоколами засідань тендерного комітету Відділу освіти Вільшанської районної державної адміністрації № 18 від 21.02.2019, № 20 від 27.02.2019, № 21 від 01.03.2019, відхилено тендерні пропозиції учасників ПВКФ "Мирт", ТОВ "Паливторг", ТОВ "Вугільна компанія центр", ТОВ "Приватна вугільна компанія".

Після відхилення пропозицій учасників торгів тендерним комітетом розглянуто пропозицію ПП "Інвест Альянс" та прийнято рішення про визнання його переможцем та намір укласти з ним договір. Рішення оформлено протоколом засідання тендерного комітету № 21 від 01.03.2019.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ТОВ "Паливторг" 11.03.2019 до Антимонопольного комітету України подано скаргу на незаконні дії тендерного комітету.

Рішенням постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель № 3735-р/пк-пзвід 29.03.2019 зобов`язано Відділ освіти Вільшанської районної державної адміністрації скасувати рішення про відхилення тендерної пропозиції ТОВ "Паливторг" та рішення про визначення Приватного підприємства "Інвест Альянс" переможцем процедури закупівлі.

На виконання вказаного рішення тендерним комітетом Відділу освіти Вільшанської районної державної адміністрації повторно розглянуто тендерну пропозицію ТОВ "Паливторг".

Згідно із протоколом засідання тендерного комітету № 35 від 17.04.2019, тендерну пропозицію учасника ТОВ "Паливторг" відхилено на підставі пункту 1 статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку з тим, що тендерна пропозиція учасників торгів не відповідає умовам тендерної документації.

За результатами розгляду пропозицій прийнято рішення про визнання переможцем ПП "Інвест Альянс".

Між Відділом освіти Вільшанської районної державної адміністрації та Приватним підприємством "Інвест Альянс" 03.05.2019 укладено договір про закупівлю №55.

На виконання взятих на себе зобов`язань Приватним підприємством "Інвест Альянс" поставлено, а Відділом освіти Вільшанської РДА прийнято товар (вугілля кам`яне) згідно наявних у справі видаткових накладних з 03.06.2019 по 18.12.2019, а Відділом освіти здійснено його оплату з 26.06.2019 по 26.12.2019.

Заступником прокурора Кіровоградської області подано позов про визнання недійсним рішення тендерного комітету Відділу освіти Вільшанської районної державної адміністрації, оформлене протоколом № 35 від 11.04.2019 щодо відхилення пропозиції ТОВ "Паливторг" та визначення переможцем ПП "Інвест Альянс"; визнання недійсним договору про закупівлю № 55 від 03.05.2019, укладеного між відповідачами.

Прокурор зазначає, що тендерним комітетом Відділу освіти Вільшанської районної державної адміністрації, безпідставно відхилено більш економічно вигідну тендерну пропозицію (різниця 200 тис.грн), в якій серед іншого дотримано вимоги встановлені Законом України "Про публічні закупівлі" та умови тендерної документації замовника.

Прокурор зазначає, що укладений за результатами цієї процедури закупівлі договір суперечить вимогам законодавства, а також економічним інтересам держави та суспільства.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав на необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини третьої статті 216, частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах шляхом уточнення, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №910/8880/22.

5.4. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

5.5. У справі № 927/491/19 заявлено позов про визнання недійсними додаткових угод, укладених в порушення пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" внаслідок неправомірного збільшення ціни на газ шляхом їх укладення, та стягнення надмірно сплачених коштів.

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 наведено наступні правові висновки.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Дійшовши висновку, що додаткові угоди в силу положень частини четвертої статті 36 та статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" є нікчемними, Верховний Суд зазначив, що визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. А також вказав, що позовна вимога про стягнення коштів з відповідача, може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину.

Встановивши, що зобов`язання сторін регулюються договором з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, сплачених Відділом за товар, який так і не був поставлений продавцем.

Водночас у справі, що переглядається, Прокуратурою заявлено позов про визнання недійсним рішення тендерного комітету щодо відхилення більш вигідної тендерної пропозиції товариства, визнання переможцем ПП "Інвест Альянс" та про визнання недійсним договору, укладеного між Відділом освіти та ПП "Інвест Альянс" за результатами проведення закупівлі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у правовідносини у справах №912/3751/19 та №927/491/19, є відмінними і за предметом, і за об`єктом, і за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників.

До того ж, враховуючи принцип правової визначеності, єдності однакового застосування закону, скаржником не мотивовано та не доведено необхідності для відступу від правового висновку Верховного Суду у справі №927/491/19 шляхом уточнення та врахування положень частини третьої статті 216 та частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що зазначені заявником в касаційній скарзі підстави щодо необхідності для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі № 927/491/19, є необґрунтованими, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

5.6. Також заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури вважає, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування статей 16 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив власне з того, що в позовній заяві прокурором не заявлені вимоги про застосування наслідків недійсності правочину (договору), укладених між відповідачами, а на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту.

На підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, Об`єднана палата у згаданій постанові уточнила висновок, викладений в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

З врахуванням наведеної правової позиції, колегією суддів відхиляються вимоги касаційної скарги щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування статей 16 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

З огляду на викладене, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. З огляду на встановлені судами обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі №912/3751/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова