Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ч. 14 ст.12 передбачає, що учасникам АТО здійснюється першочергове відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях, зокрема, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

ВАЖЛИВО!!!

Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, частин 1,10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, частиною 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, у п. 5 Рішення №7-рп/2009 від 16.04.2009 року Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і субєкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Зі змісту ч.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що учасникам бойових дій (учасникам антитерористичної операції) надано першочергове право на забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою розяснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у звязку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Так, у Рішенні «Руїз Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 Європейський Суд з прав людини нагадав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються; межі такого обовязку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Також, у Рішенні «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 Європейський Суд з прав людини зазначив, що Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних.

Положеннями ст.ст.116,118,121,122 ЗК України визнаються повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Частиною 1статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання .

Згідно п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Відповідно до чч.6,7 цієї статті, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, зокрема, із земель комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування обєкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, вищевказаними положеннями ЗК України визначено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з положеннями ч.1ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування ізземель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

ВВАЖЛИВО!!!

Пленум Вищого адміністративного суду України у п.1 постанови №2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» вказав про те, що з огляду на зазначену норму (ч.3 ст.2 КАС України) під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

В цьому контексті слід зазначити про те, що по суті на цьому також наголошується і в Рекомендації Комітету ОСОБА_7 Європи №R (2004) 20 щодо судового перегляду адміністративних актів, згідно якої суди повинні мати можливість здійснювати контроль будь-якого порушення закону, включаючи недотримання органом влади процедурних норм і зловживання повноваженнями (принцип 1 Рекомендації). Також, за практикою ЄСПЛ суди мають перевіряти не лише факти перевищення повноважень субєктами влади, а й усувати несправедливість в їх роботі (порушення принципів верховенства права, пропорційності та забезпечення рівноваги інтересів, раціональності, дотримання вимог управлінських процедур, права особи на взяття участі в ухваленні рішення щодо неї тощо).

Правова позиція судів полягає в тому, що а ні нормами Конституції України, а ні положеннями Земельного кодексу України (зокрема, статтями 116,118,121 ЗК) не передбачається обовязку реєстрації місця проживання особи на відповідній адміністративно-територіальній одиниці як обовязкову умову для набуття особою права на безоплатне отримання у власність відповідної земельної ділянки, однак ця обставина, виходячи з вищевикладених положень чинного законодавства, не може обмежувати його законне право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки з відповідним цільовим призначення.

Європейський Суд з прав людини визначив, що оскільки призначенням Конвенції є захищати реальні права людини, а не ілюзорні, справедливий баланс між різними інтересами, що розглядаються, може бути порушено не тільки тоді, коли відсутні положення для захисту гарантованих прав, а й коли їх не дотримуються належним чином (пункти 56 та 61 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_8 проти Іспанії», заява № 4143/02).

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000 року Європейський Суд зазначив, що поняття «майно» у статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що складають активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як «майно» в цілях даного положення.

Зміст конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_9 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Також в цьому рішенні Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції може застосовуватися для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому.

Європейський Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (Рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (заява №31107/95, п.58, ЕСНR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (Рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994 року (п.42) та Рішення у справі «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007 року (пп.49-62). Також Суд нагадав, що будь-яке втручання державного органу на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи; необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу; необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (пп.69,73 Рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» від 23.09.1982 року. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року).

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

ВВАЖЛИВО!!!

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1265а15 (яке є обовязковим для всіх судів в порядку ст.244-2 КАС України), Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним (що узгоджується з положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Підставою відмови у наданні з/д в межах норм безплатної приватизації ч. 7, ст. 118 ЗК України визначає лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою.

У підсумку суд скасував відмовне рішення сільради та зобов’язав сільраду не розглянути повторно заяву учасника АТО як зазвичай це буває у такого типу рішеннях, а саме надати дозвіл учаснику АТО на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність для ведення ОСГ, не більше 2,0 га.

Автор статті: Хітько Василь Миколайович