Захист честі та гідності громадян від поширення недостовірної інформації у ЗМІ

Честь і гідність є одними з найважливіших прав, повага до яких гарантується державою першочергово. Реалізація цього права дає можливість особі відчувати себе повноцінною в суспільстві, забезпечує її взаємодію з іншими індивідами. Найдієвішим і найпоширенішим способом захисту честі і гідності є судовий.

Так, за останні 5 років майже у 8 разів зросла кількість позовів про захист честі, гідності та ділової репутації. Змінився й зміст позовних вимог. Якщо раніше підставою звернення до суду були образи, наклепи, погрози, вживання нецензурних та лайливих слів, а інколи – застосування фізичного насильства до позивачів, то тепер все частіше трапляються випадки поширення недостовірних відомостей у засобах масової інформації, зокрема в газетах і на телебаченні. Така ситуація зумовлена інтенсивним розвитком медіапростору, коли журналістами, а також іншими особами активно реалізується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Громадяни все більше уваги приділяють змісту інформації про себе, але відновлювати своє добре ім’я, зіпсоване недостовірними відомостями, доволі важко та затратно. Натомість ЗМІ наввипередки намагаються поширити віднайдену «сенсацію» на своєму ресурсі. Від таких дій визначено судовий спосіб захисту. Проте практика засвідчує про непоодинокі випадки, коли особі, яка не дотрималась усіх вимог законодавства через неуважність або незнання норм, відмовляють у задоволенні позову.

Саме тому варто визначити правильний шлях захисту цього права у суді.

Читайте статтю: ІНФО: Конвенції про захист прав і основних свобод людини

1. Форма судочинства. Оскільки характер таких правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб’єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

2. Позовна давність. Вимоги про захист гідності, честі випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема п. 2 ч. 2 статті 258 ЦК (позовна давність в один рік застосовується до вимог про спростування недостовірної інформації, розміщеної у засобах масової інформації). Сплив без поважних причин позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до винесення судом рішення, є підставою для відмови в позові.

3. Позивач. Позови про захист честі і гідності вправі пред’явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім’ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права. У випадках (ст. 39 ЦПК України), коли поширено недостовірну інформацію стосовно малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб, з відповідним позовом до суду вправі звернутися їх законні представники. Якщо поширено недостовірну інформацію про особу, яка померла, з відповідним позовом вправі звернутися члени її сім’ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи, навівши у позовній заяві такі обставини: характер свого зв’язку з особою, щодо якої поширено недостовірну інформацію; у який спосіб це порушило особисті немайнові права особи, яка звертається до суду.

4. Відповідач. Відповідачами у справі про захист честі і гідності є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Залежно від того як було поширено недостовірну інформацію і який спосіб захисту обирає відповідач, такими особами можуть бути:

– якщо позов пред’явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, а також структурний підрозділ або засновник ЗМІ, якщо редакція не є юридичною особою;

– у випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Якщо автора статті не зазначено, відповідачем у справі має бути орган, який здійснив випуск засобу масової інформації;

Користуйтесь консультацією: Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та розміру її компенсації

– відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює;

– належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал

– якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати тощо), фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (в порядку окремого провадження).

5. Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Загальні способи захисту визначені у ст. 16 ЦК України.

До спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст. 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.

6. Доводи позивача. Тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Обов’язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права, навівши певні фактичні дані, які підтверджують його позицію.

7. Вимоги до позовної заяви визначені у ст. 119 ЦПК України. Така заява має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.

8. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується позивача;
в) поширена інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності;
г) поширена інформація порушує особисті немайнові права, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Пользуйтесь консультацией: Доказательная база по делам защиты чести, достоинства и деловой репутации

Проте найголовнішою (фактичною) підставою задоволення позову є наявність порушення саме цього права, адже численними є випадки, коли особі відмовляють у задоволенні позову у зв’язку з тим, що не було порушено право на повагу до честі і гідності, тому слід звернути увагу на такі випадки.

По-перше, не зазіхають на честь і гідність особи, коли про неї поширюють правдиву інформацію, навіть, якщо вона стосуються її приватного життя. Чинне законодавство виділяє дві основні категорії інформації: інформація з відкритим та з обмеженим доступом (ст. 20 ЗУ «Про інформацію»). До інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна, таємна та службова інформація (ст. 21 ЗУ «Про інформацію»). Наприклад, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 302 ЦК України). Всі інші відомості перебувають у відкритому доступі. Це можуть бути різноманітні витяги з реєстрів, статистичні дані, сайти з відкритим аккаунтом, декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. У такому випадку може йти мова лише про порушення права на таємницю особистого життя.

По-друге, за публічними особами, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усіх, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі) стежать більше, аніж за пересічним громадянином. У декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації зазначено: «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися “виставити” себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв’язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи». Це правило поширюється і на членів сімей та близьких родичів публічних осіб.

По-третє, не підлягають розгляду судами позови про захист гідності та честі, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

По-четверте, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов’язок відшкодувати моральну шкоду.

По-п’яте, не можна вимагати притягнення до відповідальності фізичної особа, яка поширила інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), якщо вона зробила посилання на таке джерело. Така особа не зобов’язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Це також стосується випадків, коли телерадіоорганізація та її працівники використовують у своїх програмах дослівне цитування заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів, а також матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього.

Читайте статью: Оценочные понятия в исках о распространении недостоверной информации

Найтиповішими помилками, яких припускаються позивачі під час судового розгляду, є: недоведення, в чому саме полягало порушення права, тобто що поширена інформація або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам заявника, або перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право; посилання на повідомлення, які містять оціночні судження, стверджуючи, що це фактичні дані, які підлягають спростуванню; вибір неналежного способу захисту, а саме зобов’язання відповідача публічно вибачитися; непідтвердження заподіяння моральної шкоди.

Окремої уваги заслуговує порушення права на повагу до честі і гідності в соціальних мережах. З 2014 року такі спори стають доволі актуальними. Усе частіше користувачі «Facebook», «Вконтакте», «Одноклассники» звертаються до суду з вимогами про захист порушених прав у зв’язку з поширенням недостовірної інформації щодо них у статтях та коментарях на зазначених сайтах. Аналізуючи наведену категорію справ, варто зазначити, що існують певні перешкоди, які заважають повноцінному захисту. Найчастіше зміст таких повідомлень містить більше оціночних суджень, критики та особистих думок авторів, які не мали на меті принизити особу. Також інколи доволі важко визначити розміри завданої моральної шкоди, оскільки неможливо встановити, скільки осіб ознайомилось з такою інформацією. Не завжди спосіб захисту особистого немайнового права є дієвим (такі як: видалення статті чи коментаря зі сторінки, спростування недостовірної інформації), оскільки користувачі Інтернету можуть поширити цю інформацію і на своїх сторінках, а тому зобов’язання відповідача вже не будуть такими ефективними, як в інших випадках. Виникають проблеми і при доведенні поширення інформації конкретною особою, так як у зазначених соціальних мережах будь-яка особа може створити сторінку під будь-яким іменем, а реально довести причетність відповідача до вчинених дій, не вистачає доказів. В останньому випадку це і є найчастішою причиною для відмови в позові.

Отже, зважаючи на глобальність розвитку не лише ЗМІ, а й соціальних мереж, активну реалізацію суспільством права на свободу думки і слова, кількість справ про захист честі і гідності пропорційно зростатиме, тому слід знати, як можна грамотно захистити свої права і намагатися не допускати помилок при поданні позовів до суду. Більш ефективно захист права може бути здійснено фахівцями з числа правників, на допомогу яких необхідно розраховувати.

Автор консультації: Ольга Кісіль

Джерело: Європейська правнича компанія