13.12.2016 | Автор: Адвокатська сім'я Лисенко Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВИТРЕБУВАННЯ МАЙНА ІЗ ЧУЖОГО НЕЗАКОННОГО ВОЛОДІННЯ або потрібна наявність волі на передачу майна іншій особі (ВСУ від 23 листопада 2016р. у справі № 3-1058гс16)

Фабула судового акту: Верховний Суд України в Постанові від 23 листопада 2016 року № 3-1058гс16 зробив правовий висновок щодо витребування майна із незаконного чужого володіння, а саме: чи вибуло воно з волі власника чи іншим шляхом.

Верховний Суд України розглядаючи заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Одеської області від 8 липня 2015 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2015 року, постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2016 року у справі № 916/2144/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД» про витребування майна зробив наступний правовий висновок:

За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК).
Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема – чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16.

Аналізуйте судовий акт: У добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав – визнання договору недійсним є неправильним (ВСУ від 30 листопада 2016р., № 6-2069цс16)

Повернення земельної ділянки у комунальну власність: коли подається віндикаційний, а коли негаторний позов і коли для прокурора починається строк позовної давності для звернення із позовом (ВСУ від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15)

Кондикція - це позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності, який може бути застосований самостійно на підставі ст. 1212 ЦК України шляхом подання кондикційного позову (Постанова ВСУ у справі № 6-3090 цс15 від 02 березня 2016р.) 

ВСУ закрив провадження: справа про незаконність рішення про виділення землі "ТОВ Євроофісбуд" для будівництва офісного комплексу по вул. Стрітенська, 10 у буферній зоні Софіївського собору (Постанова ВСУ від 6 жовтня 2015р.)

Ненормативные акты горсовета, которые исчерпываются путём однократного применения, не могут быть отменены горсоветом, если заинтересованные лица возражают против этого (Постановление ВСУ по делу № 21-1457а15 от 4 ноября 2015г.) 

  

                                                                                                             

                                                                                                         ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року

 

м. Київ


Судова палата у господарських справах
 Верховного Суду України у складі:

головуючого

Жайворонок Т.Є.,

 

 

суддів:

Берднік І.С.,

 

 

 

Ємця А.А.,

 

 

за участю представників:

Генеральної прокуратури України – Рудак О.В.,

товариства з обмеженою відповідальністю «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД» –                   Харченка І.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Одеської області від 8 липня 2015 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2015 року, постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2016 року у справі № 916/2144/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД» (далі – ТОВ «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД») про витребування майна,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до ТОВ «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД» про витребування майна на користь територіальної громади  міста Одеси в особі Одеської міської ради, а саме: нежитлових приміщень першого поверху № 503 загальною площею 222,9 кв. м; нежитлових приміщень другого поверху № 810 загальною площею 222,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 55; нежитлових приміщень першого поверху № 501 загальною площею 131,1 кв. м; нежитлових приміщень антресолі № 502 загальною площею 20,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 22; нежитлових приміщень підвалу № 504  загальною площею 32,7 кв. м, нежитлових приміщень першого поверху № 503 загальною площею 90 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 25; нежитлових приміщень першого поверху № 501 загальною площею 178,4 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21; нежитлових приміщень першого поверху № 504 загальною площею 28,3 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 40; нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 109,2  кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 12 (далі – спірне майно).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне майно вибуло із власності територіальної громади на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2010 року, укладеного між Одеською міською радою і товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» (далі – ТОВ «АРТ»), та у подальшому було відчужено третім особам. Зазначений договір укладено на підставі п. 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» (далі – рішення № 5649-V).

Посилаючись на те, що постановою суду касаційної інстанції у справі № 916/2545/13 визнано недійсними зазначений договір купівлі-продажу спірного майна та п. 13 рішення № 5649-V, на підставі якого цей договір було укладено, заступник прокурора Одеської області просив витребувати у ТОВ «ІВ ІНВЕСТ-ЛТД» на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради спірне майно на підставі ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08 липня  2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2015 року, залишеною без змін  постановою Вищого господарського суду України від 11 травня 2016 року, рішення Господарського суду Одеської області  скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), заступник Генерального прокурора України просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій та прийняти рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року в справі № 916/2129/15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суд установив, що відповідно до п. 13 рішення № 5649-V представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради доручено:

– укласти договір дарування з метою прийняття у дар об’єкта права приватної власності ТОВ «АРТ» – адміністративної будівлі літ. «А» загальною площею 6 756, 7 кв. м, розташованої за адресою: м. Одеса вул. Верстатобудівна, 12;

– укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, у тому числі спірного майна.

12 серпня 2010 року між Одеською міською радою і TOB «АРТ» укладено договір купівлі-продажу об’єктів нерухомого майна, зазначених у рішенні № 5649-V.

12 листопада 2010 року між TOB «АРТ» як продавцем і приватним підприємством «Елас-Комбі» (далі – ПП «Елас-Комбі») як покупцем укладено договори купівлі-продажу: нежитлових приміщень першого поверху № 501 загальною площею 178,4 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21; нежитлових приміщень антресолі № 502 загальною площею 20,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул.. Катеринінська, 22; нежитлових приміщень підвалу № 504 загальною площею 32,7 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 25; нежитлових приміщень першого поверху № 501 загальною площею 131,1 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 22; нежитлових приміщень першого поверху № 503 загальною площею 90 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 25; нежитлових приміщень першого поверху № 504 загальною площею 28,3 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 40.

12 листопада 2010 року між ТОВ «АРТ» як продавцем і приватним підприємством фірмою «Стенфорд-Інвест» (далі – ПП фірма «Стенфорд-Інвест») як покупцем укладено договори купівлі-продажу: нежитлових приміщень першого поверху №  503 загальною площею 222,9 кв. м, нежитлових приміщень другого поверху № 810 загальною площею 222,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 55.

18 травня 2011 року між ПП фірмою «Стенфорд-Інвест» як продавцем і ТОВ «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД» як покупцем укладено договори купівлі-продажу: нежитлових приміщень першого поверху № 503 загальною площею 222,9 кв. м і нежитлових приміщень другого поверху № 810 загальною площею 222,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 55.

 20 травня 2011 року між ПП «Елас-Комбі» як продавцем і ТОВ «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД» як покупцем укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень антресолі № 502 загальною площею 20,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 22.

 26 травня 2011 року між ПП «Елас-Комбі» як продавцем і ТОВ «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД» як покупцем укладено договори купівлі-продажу: нежитлових приміщень першого поверху № 504 загальною площею 28,3 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 40; нежитлових приміщень підвалу № 504 загальною площею 32,7 кв. м, нежитлових приміщень першого поверху № 503 загальною площею 90 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 25; нежитлових приміщень першого поверху      № 501 загальною площею 131,1 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 22.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня  2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсними п. 13 рішення № 5649-V та договір міни, укладений між Одеською міською радою і ТОВ «АРТ» шляхом підписання 12 серпня 2010 року удаваних правочинів – договору дарування та договору купівлі-продажу 23 об’єктів комунальної власності, у тому числі спірного майна. При цьому судом установлено вихід Одеської міської ради за межі наданих їй повноважень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції  виходив із того, що  товариство з обмеженою відповідальністю «ОПЕРА» (далі – ТОВ «ОПЕРА») є законним власником спірного майна, а не добросовісним набувачем, відчуження  майна є правомірним, прокурор не надав доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

 Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення послався на договори купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року, укладені між ТОВ «АРТ» і ТОВ «ОПЕРА», проте цих договорів немає у матеріалах справи і вони не стосуються цього спору. Приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що ТОВ «ІВ-ІНВЕСТ ЛТД» є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки права власності набуло за договорами купівлі-продажу. Підстави, передбачені ст. 388 ЦК, для витребування спірного нерухомого майна відсутні, оскільки неправомірність рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсними договорів, укладених на підставі цього рішення, не свідчить про відсутність волі власника (Одеської міської ради), виключно з наявністю якої закон пов’язує можливість такого витребування. З врахуванням відмови у задоволенні позову по суті апеляційна інстанція дійшла висновку про незастосування позовної давності.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 916/2129/15 за позовом заступника прокурора до товариства про витребування майна, правовідносини в якій є аналогічні правовідносинам у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції скасував судові рішення попередніх інстанцій та прийняв нове рішення про задоволення позову. Свої висновки суд мотивував тим, що постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсними п. 13 рішення № 5649-V та договір міни, укладений шляхом підписання удаваних правочинів – договорів дарування і купівлі-продажу. Встановлено, що Одеська міська рада, ухвалюючи рішення про відчуження, зокрема спірних об’єктів нерухомості, діяла всупереч положенням законодавства. Такі дії Одеської міської ради не можуть бути оцінені вираженням волі територіальної громади міста Одеси на вибуття майна з його (власника) володіння. Суд не застосував до спірних правовідносин положень про позовну давність.

 Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

 За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК  власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

 Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК).

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

 Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

 Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема – чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 Згідно з приписами ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності.

 Статтею 172 ЦК передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов’язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Таким чином, територіальна громада як власник об’єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

 Саме такі правові висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, якою відмовлено у задоволенні заяви товариства про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року у справі № 916/2129/15, копію якої заявником надано для порівняння.

Ураховуючи викладене, висновок суду, у справі, яка розглядається, про те, що неправомірність рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсними договорів, укладених на підставі цього рішення, не свідчить про відсутність волі власника, є помилковим. 

Отже, неправильне застосування норм матеріального права призвело до неправильного вирішення спору у справі, що розглядається.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема витребування майна із чужого незаконного володіння.

Перебування у володінні відповідача у справі, що розглядається, всіх об’єктів спірного майна, зазначених у позовній заяві, документально не підтверджено. Проте цієї обставини суд не з’ясовував.

Відповідно до вимог ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

Зважаючи на викладене, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.      

Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 8 липня 2015 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду України від 19 листопада 2015 року, постанову Вищого господарського суду України від 11 травня 2016 року у справі № 916/2144/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ст. 11116 ГПК.

Головуючий                                                                     Т.Є. Жайворонок

судді:                                                                                                                 

І.С. Берднік

А.А. Ємець

5
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення