26.11.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Валютний вклад та проценти на вклад стягуються з банку у валюті, а 3 % річних за ст.625 ЦК – виключно у гривні (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1286цс16)

Фабула судового акту: Приватбанк никому ничего не прощает, но и сам не всегда отдаёт депозиты, особенно валютные. В этом деле  истец внёс в Приватбанк вклад в сумме 4 млн. долларов США, но Приватбанк решил его не отдавать по надуманной причине, что истец «внёс эти деньги в Крыму, и нет данных и документов у банка, которые подтверждают эту операцию.» В общем "повна дурня" абсолютно несолидная как для любого банка. 

Несмотря на сумму, суди всех инстанций, всё таки, стали на сторону вкладчика и взыскали с Приватбанка вклад, проценты на вклад и 3% годовых, предусмотренных ст. 625 ГК Украины.

Однако это дело интересно не только традиционной жадностью Приватбанка. Согласно позиции ВСУ валютный вклад и проценты на вклад взыскиваются з банка в валюте, а вот 3% годовых по ст. 625 ГК Украины – исключительно в гривне. И это стало причиной для отмены акта суда кассационной инстанции и направления дела на новое рассмотрение в суд кассационной инстанции.   Вот такой вот подход к этому вопросу у Верховного…

Аналізуйте судовий акт: Вкладник депозиту є споживачем фінансових послуг і має право на стягнення пені у розмірі 3-х відсотків за кожен день просрочення  повернення вкладу ( Ухвала ВССУ у справі № 6-43516св14 від 11 листопада 2015р.)

Вкладник банку, який не отримав вчасно депозит НЕ має право на відшкодування моральної шкоди, якщо інше не встановлено договором із банком або окремим законом (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016п. у справі № 6-1790цс15)

Верховний суд: відповідальність Банку за несвоєчасне повернення депозиту - проценти за вкладом на вимогу (ВСУ від 11 травня 2016р. у справі № 6-37цс16)

Проценти за депозитом, 3-% річних та індекс інфляції нараховуються на суму вкладу до моменту фактичного повернення коштів та можуть бути стягнути з банку (ВСУ у справі № 6-544цс16 від 21 вересня 2016р.)

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-1286цс16: За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Висновки щодо правильного застосування статей 1058-1060 ЦК України з урахуванням норм пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (Інструкція втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), зводяться до наступного.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

З огляду на зазначене, суди у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, повинні надати оцінку доводам і доказам сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні.

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від  14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України  від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).

При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов’язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні – гривні.

Суддя Верховного Суду України                                                        Я.М. Романюк

                                                                                                             

                                                                                                           ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року

 

                               м. Київ


Судова палата у цивільних справах

                           Верховного Суду України у складі:

головуючого

Романюка Я.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

 

 

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

 


розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення сум грошових вкладів, процентів на суми вкладів та трьох процентів річних, за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року, рішення апеляційного суду  м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») про стягнення сум грошових вкладів, процентів на суми вкладів та трьох процентів річних, посилаючись на те, що 12 липня 2010 року та 1 липня 2011 року вона уклала з відповідачем договори банківського вкладу (депозиту), згідно з якими внесла в банк грошові вклади за двома договорами загалом на суму 4 000 000 доларів США. За умовами договорів ПАТ «КБ «ПриватБанк» зобов’язане виплачувати їй щомісячно проценти на суму вкладів, однак відповідач своїх обов’язків не виконує з березня 2014 року, на її звернення щодо виплати процентів банк свого часу не відреагував і вона була змушена звернутися до суду.

Позивачка зазначала, що 14 листопада 2014 року Голосіївський районний суд м. Києва своїм рішенням задовольнив її вимоги та стягнув на її користь проценти на суми вкладів, нараховані за кілька місяців, а 12 грудня 2014 року вона звернулася до ПАТ «КБ «ПриватБанк» із заявою та просила достроково повністю повернути їй обидва вклади, однак банк продовжує ігнорувати її звернення та вимоги, вклади не повертає, проценти не нараховує і не виплачує. 

 Посилаючись на вищенаведене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача суми вкладів, проценти на суми вкладів та три проценти річних за обома договорами, зобов’язавши ПАТ «КБ «ПриватБанк» видати готівкою одноразовою операцією через касу належні їй, позивачці, кошти за договором НОМЕР_1 у валюті вкладу загалом у розмірі 1 927 578,9 доларів США, а також за договором НОМЕР_2 у валюті вкладу загалом у розмірі 2 355 928,77 доларів США.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено, постановлено зобов’язати ПАТ «КБ «ПриватБанк» видати ОСОБА_1 готівкою, одноразовою операцією через касу банку належні їй кошти:

-                     за договором НОМЕР_1 у валюті вкладу - в розмірі 1 927 578,9 доларів США, з яких: вклад у сумі 1 800 000 доларів США, проценти на суму вкладу в розмірі 98 136,99 доларів США, три проценти річних у сумі 29 441,10 доларів США;

-                     за договором НОМЕР_2 у валюті вкладу - в розмірі 2 355 928,77 доларів США, з яких: вклад у сумі 2 200 000 доларів США, проценти на суму вкладу в розмірі 119 945,21 доларів США та три проценти річних у сумі 35 983,56 доларів США.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про покладення на ПАТ «КБ «ПриватБанк» обов’язку видати кошти одноразовою операцією й у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» відхилено, ухвалені в справі судові рішення залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 625, 1058-1060 ЦК України, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні та пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_2 на підтримання заяви та представників ОСОБА_1 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її заперечення, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, чи з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині покладення на ПАТ «КБ «ПриватБанк» обов’язку повернути позивачці два грошові вклади з процентами, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач не виконав свого обов’язку за укладеними з ОСОБА_1 договорами банківських вкладів і безпідставно не повернув позивачці на її вимогу вклади, чим порушив її право, гарантоване частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому ПАТ «КБ «ПриватБанк» зобов’язане виплатити позивачці вклади, проценти на вклади та три проценти річних із прострочених сум у валюті вкладу – доларах США.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права ПАТ «КБ «ПриватБанк» посилається на постанови Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13) та від   29 жовтня 2014 року (справа № 6-118цс14), а також на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року (справа № 6-7347св15), від 15 липня 2015 року (справа № 6-18513св15), від 10 лютого 2016 року (справа  № 6-32760ск15). 

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Висновки щодо правильного застосування статей 1058-1060 ЦК України з урахуванням норм пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від  3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (Інструкція втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), що наведені рішеннях Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які у своїй заяві посилається ПАТ «КБ «ПриватБанк», зводяться до такого.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

З огляду за такі висновки, суд касаційної інстанції та Верховний Суд України в судових рішеннях, постановлених за результатами розгляду судових справ, зазначали про необхідність перевірки судами нижчих інстанцій у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, доводів і доказів сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні.

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, висновки про застосування норм матеріального права, наведені в наданих ПАТ «КБ «ПриватБанк» для порівняння рішеннях суду касаційної інстанції та в постановах Верховного Суду України, можуть застосовуватися також і до подібних правовідносин, які виникли після втрати чинності Інструкцією про касові операції в банках України 2003 року, оскільки прийнята на її заміну Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні 2011 року так само регулює питання щодо визначення обов’язкових ознак для документів, які підтверджують внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника.

У справі, рішення в якій переглядаються, суди не взяли до уваги відповідних положень інструкцій, затверджених Національним банком України, не застосували їх норм, що призвело до неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності рішення суду касаційної інстанції, про скасування якого просить ПАТ «КБ «ПриватБанк», викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.

Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що ПАТ «КБ «ПриватБанк» має перед нею невиконані зобов’язання за договорами банківського вкладу НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Позивачка також зазначала, що вона при укладенні договорів передала відповідачу грошові кошти як вклади в розмірі відповідно 900 000 доларів США та 1 140 000 доларів США, а в подальшому вона також поповнювала обидва вклади різними платежами та в різний час. Копії договорів, квитанцій та платіжного доручення про внесення грошових коштів як вкладів і поповнення вкладів, надані позивачкою, знаходяться в матеріалах справи.

У свою чергу відповідач ПАТ «КБ «ПриватБанк», заперечуючи проти позову, посилався, крім іншого, на те, що банк має обґрунтовані сумніви як щодо самого факту укладення і дійсності договорів, так і щодо розмірів вкладів, належних до видачі ОСОБА_1.

Відповідач зазначав, що за змістом вимог ОСОБА_1 договори нею були укладені та кошти вносилися у філії «Кримське регіональне управління ПАТ «КБ «ПриватБанк». Разом з тим загальновідомим є факт окупації з                      20 лютого 2014 року Російською Федерацією частини території України, а саме  Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

ПАТ «КБ «ПриватБанк» зазначало, що банк втратив свої активи на цій території, не має доступу до свого майна, призначеного для діяльності банківської установи на території Автономної Республіки Крим, а також не має доступу до створених у відповідних відділеннях банку на цій території документів – договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, документів каси тощо.

 Відповідач посилався на те, що в ПАТ «КБ «ПриватБанк» відсутня будь-яка інформація стосовно договорів, укладених з ОСОБА_1, чи платежів, здійснених за цими договорами. З огляду на це, ПАТ «КБ «ПриватБанк» звертав увагу на положення пункту 2.9. глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, піддавав сумніву як факт укладення договорів, так і внесення ОСОБА_1 грошових коштів як вкладів у заявлених нею сумах, справжність наданих позивачкою квитанцій, дійсність підписів представника банку ОСОБА_5 на договорах, дійсність проставлених на квитанціях штампів ОСОБА_5, а тому просив суд з огляду на положення статті 10 ЦПК України сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, зокрема призначити експертизу для перевірки наведених сумнівів.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, цих заперечень не перевірив і в достатньому обсязі не виконав процесуального обов’язку зі сприяння відповідачу в усебічному і повному з’ясуванню обставин справи з огляду на їх особливість – необхідність доказування обставин і фактів, що мали місце на тій території України, яка на час розгляду спору судом окупована Російською Федерацією і не контролюється українською владою.

У рішенні суд зазначив, що ним установлено факт укладення ОСОБА_1 з ПАТ «КБ «ПриватБанк» договорів та факти внесення позивачкою грошових коштів у заявлених нею розмірах, що підтверджується відповідними платіжними документами та рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року, ухваленим в іншій справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів на суми вкладів.

 Разом з тим, ці факти встановлено на підставі наданих позивачкою копій документів, без їх перевірки на предмет належності та допустимості як доказів з огляду на обов’язкові реквізити, передбачені профільними нормативними актами Національного банку України для документів, що підтверджують приймання банком готівки. Суд не забезпечив можливості проведення всебічного, повного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, не надав оцінки належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Суд зазначив у рішенні про надані ОСОБА_1 докази, але не відобразив результатів їх оцінки (стаття 212 ЦПК України).

Зазначене призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права, оскільки суд задовольнив позов на підставі норми частини другої статті 1060 ЦК України при тому, що не перевірив обов’язкової для застосування цієї норми ЦК України умови, а саме: чи було додержано письмової форми договорів банківського вкладу згідно з вимогами статті 1059 ЦК України та які саме грошові суми як вклади ОСОБА_1 дійсно внесено в банк.  

Крім того, вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми частини другої статті 625 ЦК України в поєднанні зі статтями 192, 524, 533 цього Кодексу в справі, рішення в якій переглядаються, та в справі, за результатами якої Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних постановив надану для порівняння ухвалу від 10 червня  2015 року (справа № 6-7347св15).

Так, у справі, рішення в якій переглядаються, суд зобов’язав ПАТ «КБ «ПриватБанк» виплатити ОСОБА_1 згідно із частиною другою статті 625 ЦК України три проценти річних у валюті вкладу, а саме в доларах США. У цій справі питання наявності вини ПАТ «КБ «ПриватБанк» щодо порушення грошового зобов’язання суд не перевіряв.

При цьому в наданій ПАТ «КБ «ПриватБанк» для порівняння ухвалі суду касаційної інстанції від 10 червня 2015 року суд дійшов висновку про те, що передбачена частиною другою статті 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов’язання у вигляді трьох процентів річних може бути стягнута судом виключно в національній валюті - гривні. Крім того, для застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, потрібно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності боржника.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України  від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).

При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов’язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні – гривні.

Крім того, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, так само слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов’язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов’язання за рахунок іншої.

У справі, рішення в якій переглядаються, суд постановив зобов’язати ПАТ «КБ «ПриватБанк» видати позивачці грошові кошти, визначені як три відсотки річних за статтею 625 ЦК України, виключно в іноземній валюті – доларах США.

Таким чином, суд неправильно застосував норми частини другої статті 625 ЦК України, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування відповідної норми і вирішення спору в цій частині позовних вимог та проведення відповідних розрахунків.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

        Головуючий                                                                        Я.М. Романюк

       Судді:                                                                                    В.І. Гуменюк

                                                                                                     Н.П. Лященко

                                                                                                     Л.І. Охрімчук

                                                                                                    В.М. Сімоненко

0
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення