Спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є публічно-правовим, тому належить до адміністративної юрисдикції (справа № 21-5607а15, 03.10.17)

Фабула судового ата: Особа звернулася до суду з позовом про визнання незаконною відмови відділу РАЦС у зміні по батькові та зобов’язання провести реєстрацію зміни по батькові. Позовні вимоги вона обґрунтувала тим, що проживала із вітчимом, свого біологічного батька, який нею не цікавився та ухилявся від виконання батьківських обов’язків, не пам’ятає.

Окружний адміністративний суд позов задовольнив, пославшись на рішення Європейського суду з прав людини від 16 травня 2013 року у справі «Гарнага проти України», який постановив, що Україна порушила стосовно заявниці статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відмовивши у зміні по батькові особи. Апеляційний адміністративний суд це рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову, а Вищий адміністративний суд України взагалі закрив провадження у справі, виходячи з того, що відповідно до ст. 123 СК України зміни до актового запису про народження вносяться на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, а відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України подібні справи підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Ця судова справа поки що не вирішена по суті, оскільки направлена Верховним Судом України до ВАСУ для подальшого провадження за касаційною скаргою позивача, але висновки ВСУ є важливими з точки зору процесуального права, а саме.

Верховний Суд України дійшов висновку, що відділ РАЦС є державним органом – суб’єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу. Спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є публічно-правовим, тому належить до адміністративної юрисдикції.

У зв’язку з наведеним доречно нагадати, що в Узагальненні практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану (рекомендована постановою Пленуму ВАСУ від 29.09.2016 № 12) «зазначена категорія справ є дискусійною в аспекті віднесення таких справ до юрисдикції адміністративних судів взагалі. Дискусійність цього питання посилюється у зв'язку з положенням статті 15 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618-IV -6, відповідно до пункту 1 частини першої якої в порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо "захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин". Ця обставина в окремих випадках використовується як підстава для правової позиції щодо віднесення спору досліджуваної категорії до цивільно-правових, які розглядаються судами у порядку цивільного судочинства». Отже цей документ не надав чіткої відповіді на питання про підвідомчість подібних спорів, з огляду на що, запропоноване увазі читачів судове рішення ВСУ є вкрай важливим.

Аналізуйте судовий акт: Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016 р.)

ВГСУ: Неприйняття рішення про дозвіл на розроблення техдокументації із землеустрою не є підставою виникнення спору про право цивільне, що обумовлює підвідомчість спору адміністративному суду (справа 921/56/17-г/13, 10.10.17)

Оскарження розпоряджень та рішень щодо питань відведення земельних ділянок відбувається за правилами адмінсудочинства, а не будь-якого іншого (ВСУ від 7 червня 2016 року у справі № 820/3507/15)

Реєстраційна дія є законною навіть якщо існує заборона суду про її вчинення і про цю заборону не знає державний реєстратор в момент вчинення (ВАСУ від 13 вересня 2016р. у справі К/800/18277/16)

Підсудність оскарження дій державного реєстратора: адміністративні суди продовжують розглядати такі спори незважаючи на рішення ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016р. (Окружний адмін. суд м. Києва від 09 вересня 2016р. у справі № 826/11931/16)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві (далі – відділ РАЦС) про визнання незаконною відмови щодо зміни по батькові,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання незаконною відмови відділу РАЦС від 26 березня 2014 року у зміні по батькові «ОСОБА_1» на «ОСОБА_1» та зобов’язання провести реєстрацію зміни по батькові.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що проживала із вітчимом, свого біологічного батька, який нею не цікавився та ухилявся від виконання батьківських обов’язків, не пам’ятає.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 травня 2014 року позов задовольнив. При цьому суд послався на рішення Європейського суду з прав людини від 16 травня 2013 року у справі «Гарнага проти України», який постановив, що Україна порушила стосовно заявниці статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відмовивши у зміні по батькові особи.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову. Своє рішення суд мотивував тим, що Законом України від 1 липня 2010 року № 2398-VІ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Порядком розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 915, не передбачено зміни по батькові особи з тих підстав, на які посилається позивач.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково: рішення судів попередніх інстанцій скасував та закрив провадження у справі.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідно до статті 123 Сімейного кодексу України зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, вносяться на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, то спір у цій справі підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України заяву про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

На обґрунтування заяви додає копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 30 червня та 2 липня 2015 року у справах №№ К/800/15752/15 та К/9991/72495/12 відповідно, у яких суд касаційної інстанції переглядав рішення щодо спорів про відмову органів державної реєстрації актів цивільного стану у зміні по батькові особи у порядку адміністративного судочинства. Крім того, Вищий адміністративний суд України у цих рішеннях погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про зміну по батькові особи, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 16 травня 2013 року «Гарнага проти України» та постанову Верховного Суду України від 27 січня 2014 року у справі № 21-418а13.

На обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, посилається на постанову Верховного Суду України від 27 січня 2014 року у справі № 21-418а13, якою цей суд, розглянувши справу після ухвалення рішення Європейським судом з прав людини від 16 травня 2013 року «Гарнага проти України», скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий судовий розгляд.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у справі, що розглядається, виник у зв’язку з відмовою відділу РАЦС внести зміни до відповідного актового запису на підставі заяви ОСОБА_1.

Відділ РАЦС є державним органом – суб’єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу. Спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є публічно-правовим, тому належить до адміністративної юрисдикції.

Разом із тим предметом спору щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є власне рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу, що й оскаржила ОСОБА_1.

З огляду на наведене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що рішення Вищого адміністративного суду України про закриття провадження у справі не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2015 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві про визнання незаконною відмови щодо зміни по батькові передати до суду касаційної інстанції для подальшого провадження за касаційною скаргою позивача.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підписи суддів