12.12.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram

Регрес або право зворотної вимоги є завжди у особи яка відшкодувала потерпілому шкоду за винуватця ДТП (ВСУ від 16 листопада 2016р. № 6-2188цс16)

Фабула судового акту: Навіть багато юристів досі не знають про «священность» право зворотної вимоги  або регресу страхової компанії, яка відшкодувала шкоду потерпілому у ДТП за її винуватця. Тобто поліс обов’язкового страхування цивільної відповідальності не рятує винуватця ДТП від витрат на ремонт ТЗ потерпілого, як це не парадоксально може здатись. Точніше рятує частково, бо за рахунок коштів страхової компанія або Моторного (транспортного) страхового бюро України, винуватець отримує відстрочку у відшкодуванні шкоди за власний кошт і може під час відстрочки зібрати кошти для повернення страховій компанії. Слід додати, що право регресу виникає рівно на ту суму, на яку страхова компанія відшкодувала шкоду потерпілому у ДТП.  

Аналогічна ситуації відбувається і тоді, коли у винуватця ДТП відсутній поліс на обов’язкове страхування цивільної відповідальності, і на цьому в цій постанові зробив акцент ВСУ. В цьому випадку шкоду потерпілому відшкодовує МТСБУ, у якого надалі виникає право регресу до винуватця ДТП.  

У цій поставі ВСУ ще раз усім про це нагадав. Отже, хай живе регрес! 

Аналізуйте судовий акт: МТСБУ відшкодовує шкоду заподіяну у ДТП потерпілому невстановленим транспортним засобом, який втік та зник (ВССУ у справі № 6-2328св13)

Умови відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ВССУ від 30 травня 2016р. у справі № 607/18544/14-ц)

Матеріальна відповідальність власника за наслідками ДТП, який не перебував за кермом, а не водія 

Водій, який працює за цивільно-правовим договором, а не за трудовим договором, не може де-юре завдати шкоду третій особі під час виконання трудових обвязків і далі перекласти її відшкодування на роботодавця (ВССУ від 2 грудня 2015р.)

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-2188цс16: Згідно зі статтею 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повно­му обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов’я­зання зазвичай виступають потерпілий (кре­дитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завда­ної потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що зако­ном передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, зав­дану іншою особою, має право зворотної вимо­ги (регресу) до винної особи у розмірі випла­ченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов’язку з відшкоду­вання потерпілому шкоди, завданої іншою осо­бою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов’я­зання припиняється його належним виконан­ням (стаття 599 ЦК України).

Суддя Верховного Суду України                                                        Я.М. Романюк

 

                                                                                                            

                                                                                                         ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 16 листопада 2016 року

 

                               м. Київ


Судова палата у цивільних справах

                                     Верховного Суду України у складі:

головуючого

Романюка Я.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

 

 

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

 


розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про відшкодування витрат у порядку регресу, за заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2016 року,

                                          в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі – МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат у порядку регресу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 листопада 2011 року на бульварі 50-річчя Перемоги в м. Біла Церква з вини відповідача ОСОБА_1, яка керувала автомобілем НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП), на дату якої ОСОБА_1 не мала чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована у відкритому акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» - (далі - ВАТ «НАСК «Оранта»), згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності НОМЕР_3, строк дії якого з 27 березня 2011 року по 26 березня 2012 року.

Розмір завданих збитків, відповідно до звіту НОМЕР_4 від 31 січня 2012 року, складеного суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 складає 7 619 грн. 98 коп., у тому числі ПДВ – 1 270 грн. Розмір регламентної виплати з відрахуванням суми ПДВ становить 6 349 грн. 98 коп., яку позивач просив стягнути у судовому порядку з ОСОБА_1 на користь МТСБУ у порядку регресу.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МТСБУ 6 349 грн. понесених витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2016 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області  від 15 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2016 року касаційну скаргу МТСБУ відхилено, рішення апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2016 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник МТСБУ просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме, статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», частини шостої статті 261, статті 1191 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд встановив, що 17 листопада 2011 року близько 11 год. 30 хв. на бульварі 50-річчя Перемоги у м. Біла Церква Київської області сталася ДТП за участю автомобіля «ВАЗ», під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «ЗАЗ» під керуванням ОСОБА_2.

ДТП сталася з вини відповідача ОСОБА_1., що встановлено постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 грудня 2011 року та постановою апеляційного суду Київської області від 16 січня 2012 року.

На дату скоєння ДТП ОСОБА_1 не мала чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Унаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль марки «ЗАЗ», ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована в ВАТ «НАСК «Оранта».

Розмір завданих збитків згідно зі звітом НОМЕР_4 від 31 січня 2012 року становить 7 619 грн. 98 коп.

Розмір регламентної  виплати з відрахуванням суми ПДВ становить           6 349 грн. 98 коп.

24 лютого 2012 року ОСОБА_2 з метою отримання відшкодування звернулася до МТСБУ, яке здійснило їй виплату коштів на відшкодування шкоди.

27 липня 2012 року на адресу відповідача було направлено лист про добровільне врегулювання спору з МТСБУ, однак заборгованість погашена не була.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки МТСБУ виконало своє зобов’язання  27 березня 2012 року, з позовом до суду до відповідача згідно зі штемпелем на конверті звернулось 25 березня 2015 року, а тому наявні всі підстави для стягнення витрат у порядку зворотної вимоги – регресу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що МТСБУ заявлено вимоги про стягнення страхового відшкодування з ОСОБА_1, - особи, з вини якої заподіяно шкоду, тому в цьому випадку спір виник щодо відшкодування збитків у порядку суброгації, а не регресу, а отже, суд першої інстанції помилково задовольнив вимоги на підставі статті 1191 ЦК України. 

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року суд касаційної інстанції керувався тим, що суброгація застосовується лише до майнового страхування, а оскільки МТСБУ здійснило виплати потерпілій особі на підставі Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», висновок про поширення на спірні правовідносини суброгації, а не регресу, є помилковим, а отже, трирічний строк позовної давності з моменту здійснення виплати МТСБУ не сплинув.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме, статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», частини шостої статті 261, статті 1191 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повно­му обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов’я­зання зазвичай виступають потерпілий (кре­дитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завда­ної потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що зако­ном передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, зав­дану іншою особою, має право зворотної вимо­ги (регресу) до винної особи у розмірі випла­ченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов’язку з відшкоду­вання потерпілому шкоди, завданої іншою осо­бою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов’я­зання припиняється його належним виконан­ням (стаття 599 ЦК України).

Первісне (основне) деліктне зобов’язання та зобов’язання, що виникло з регресної вимо­ги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Спеціальний Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»  регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів   (далі   -  обов'язкового  страхування  цивільно-правової відповідальності)  і  спрямований  на  забезпечення  відшкодування шкоди,   заподіяної   життю,  здоров'ю  та  майну  потерпілих  при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

За змістом цього Закону стра­хове відшкодування, яке за дого­вором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідаль­ності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й від­шкодуванням шкоди третій особі (потер­пілому) в деліктному зобов’язанні, оскіль­ки страховик у договірних правовідносинах обов’язкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобов’язанні.

Отже, право­ві наслідки виплати страховиком страхово­го відшкодування за договором добровільного майнового страхування та виплати страхово­го відшкодування за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідально­сті різняться.

Суди встановили, що на день скоєння ДТП ОСОБА_1 не мала чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, її вина встановлена  постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 грудня 2011 року та постановою апеляційного суду Київської області від 16 січня 2012 року.

Згідно із частиною шостою статті 261 ЦК України за регресним зобов’язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання. 

Як установив суд першої інстанції, основне зобов’язання позивач виконав 27 березня 2012 року, що підтверджено копією платіжного доручення НОМЕР_5, а згідно з відбитком штемпеля відділення поштового зв’язку з позовом він звернувся до суду 25 березня 2015 року, тобто у межах трирічного строку, встановленого частиною шостою статті 261 ЦК України. 

Ураховуючи зазначене та встановлені фактичні обставини, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про поширення на спірні правовідносини положень статті 1191 ЦК України та відповідно частини шостої статті 261 цього Кодексу.

Оскільки рішення суду першої інстанції було помилково скасовано рішенням суду апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, тому останні підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі. 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, статтями 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

                                                    п о с т а н о в и л а :

Заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2016 року скасувати, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області  від 15 жовтня               2015 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

        Головуючий                                                                     Я.М. Романюк

        Судді:                                                                                        В.І. Гуменюк

                                                                                       Н.П. Лященко

                                                                                       Л.І. Охрімчук

                                                                                      В.М. Сімоненко       

 

5
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення