Підписання цивільно-правової угоди від імені родича, який схвалював цю угоду, але без належного оформлених повноважень підписанта, тягне за собою ії недійсність і не може вважатись перевищенням повноважень (Справа № 6-2612цс15, 25.05.16)

Фабула судового акту: У справі, що пропонується увазі читачів, суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку матір позивача була власницею земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Ще у 2008 р. між нею та ТОВ було укладено договір оренди землі строком на 5 років.

Позивач після смерті матері успадкував вищевказану земельну ділянку, а після оформлення права на спадкове майно дізнався про існування додаткової угоди від 2010 р., за умовами якої змінено строк дії договору оренди землі з п'яти років до одинадцяти. Крім того, він дізнався, що додаткову угоду підписала не його мати, а її донька, не маючи на те жодних повноважень. Ці обставини і спонукали його звернутися з позовом про визнання вказаної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що колишня власниця за життя отримувала орендну плату на підставі додаткової угоди, не вимагала повернення земельної ділянки від орендатора, отже, відповідно до статті 241 ЦК України правочин вважається схваленим. З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції.

ВСУ, задовольняючи позов і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що донька померлої, підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від імені матері, не мала на те жодних повноважень, а тому така додаткова угода є недійсною, а земельна ділянка на підставі положень статті 216 ЦК України підлягає поверненню позивачу.

За логікою ВСУ, яка, власне, дублює логіку закону, цю ситуацію не можна розглядати в контексті перевищення повноважень при вчиненні правочину, який в наступному був схвалений власником, що не заперечував проти існування цього договору. Адже відповідно до ст. 241 ЦК України у представника має бути певний обсяг повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє. Говорячи побутовою мовою, - «не можна перевищити те, чого немає».

За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

При цьому ВСУ сформував відповідну правову позицію справі № 6-2612цс16, текст якої наводиться нижче.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки було підписано від імені власника її донькою, яка на момент підписання цієї угоди не мала на це жодних повноважень.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Оскільки донька, підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від імені матері, не мала на те жодних повноважень, така додаткова угода є недійсною, а земельна ділянка на підставі положень статті 216 ЦК України підлягає поверненню позивачу.

Аналізуйте судовий акт: За «бездокументарне» та фактичне користування землею суд стягнув 3,7 млн. грн. збитків з підприємства на користь місцевої ради (ВСУ у справі № 3-383гс15)

Спори за права на землю у 2016 році ! 10 чудових судових рішень у земельних справах за версією ресурсу «Протокол»!

Договір оренди (в тому числі і земельної ділянки) визнається недійсним, якщо суд встановлює, що переважне право попереднього наймача було порушено внаслідок укладання цього договору (ВСУ від 12 жовтня 2016р. у справі N 6-1282цс16)

Незважаючи на опір орендодавця договір оренди землі визнається поновленим, якщо орендар доведе у суді свій намір скористатись переважним правом, передбаченим ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» (ВСУ від 23 листопада 2016 р. у справі № 6-2540цс16)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя Плюс», ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 4 серпня 2014 року він є власником земельної ділянки площею S_1, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території АДРЕСА_1. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 від 28 грудня 2007 року вказана земельна ділянка раніше належала його матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Між його матір'ю та товариством з обмеженою відповідальністю «Надбужжя Плюс» (далі - ТОВ «Надбужжя Плюс») було укладено договір оренди земельної ділянки від 9 січня 2008 року НОМЕР_3. Після смерті матері позивачу стало відомо про існування додаткової угоди НОМЕР_4 від 28 вересня 2010 року до цього договору, за умовами якої строк дії договору оренди земельної ділянки збільшено з п'яти років до одинадцяти.

Посилаючись на положення частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просив визнати недійсною додаткову угоду від 28 вересня 2010 року НОМЕР_4 до договору оренди земельної ділянки від 9 січня 2008 року НОМЕР_3 та витребувати вказану земельну ділянку з незаконного володіння ТОВ «Надбужжя Плюс», скасувавши державну реєстрацію оренди землі за вказаною додатковою угодою.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 15 січня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним додаткову угоду від 28 вересня 2010 року НОМЕР_4 до договору оренди земельної ділянки від 9 січня 2008 року НОМЕР_3; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Надбужжя Плюс» АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку НОМЕР_5, що знаходиться на території АДРЕСА_1; вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2015року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 203, 215, 237, 241 ЦК України статті 15 Закону України «Про оренду землі»; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року й 18 березня 2015 року та на постанови Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року, 4 лютого та 22 квітня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 була власницею земельної ділянки площею S_1, яка розташована за АДРЕСА_1 та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 9 січня 2008 року між нею та ТОВ «Надбужжя Плюс» було укладено договір оренди землі НОМЕР_3, за умовами якого остання передала відповідачу в оренду вищевказану земельну ділянку строком на 5 років.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 4 серпня 2014 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 4 серпня 2014 року ОСОБА_1 успадкував вищевказану земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після оформлення права на спадкове майно ОСОБА_1 дізнався про існування додаткової угоди від 28 вересня 2010 року НОМЕР_4 до договору оренди земельної ділянки від 9 січня 2008 року НОМЕР_3, за умовами якої змінено строк дії договору оренди землі з п'яти років до одинадцяти. Крім того, він дізнався, що додаткову угоду підписала не його мати, а її донька – ОСОБА_2, не маючи на те жодних повноважень, оскільки без підписання додаткової угоди їй не віддавали зерно в рахунок орендної плати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні його позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 за життя отримувала орендну плату на підставі додаткової угоди, не вимагала повернення земельної ділянки від орендатора, отже, відповідно до статті 241 ЦК України правочин вважається схваленим.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року та 18 березня 2015 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що оскаржувані договори є недійсними, оскільки підписані особами, які не мали на те повноважень, а укладення договору родичем від імені орендодавця без довіреності, наданої у встановленому законом порядку, свідчить про недійсність укладеного правочину.

У постановах Верховного Суду України міститься висновок про те, що на підставі статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як установив суд, додаткову угоду від 28 вересня 2010 року НОМЕР_4 до договору оренди землі від 9 січня 2008 року НОМЕР_3 було підписано від імені власника земельної ділянки (ОСОБА_3) її донькою – ОСОБА_2, яка на момент підписання такої цієї угоди не мала на це жодних повноважень.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Суд установив, що власниця земельної ділянки та/або її спадкоємець (позивач) не уповноважували ОСОБА_2 на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки, а тому наведені в судових рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій висновки про те, що власниця земельної ділянки схвалила додаткову угоду від 28 вересня 2010 року НОМЕР_4, оскільки була повідомлена представником про її укладення та отримувала орендну плату за договором оренди після її укладення, є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій положень статті 241 ЦК України.

З огляду на зазначене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

При цьому суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, правильно керувався тим, що ОСОБА_2, підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від імені матері, не мала на те жодних повноважень, а тому така додаткова угода є недійсною, а земельна ділянка на підставі положень статті 216 ЦК України підлягає поверненню позивачу.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 15 січня 2015 року.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 15 січня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Підписи суддів