Ненадання судом матеріалів справи для ознайомлення після ухвалення рішення є підставою для поновлення строку заявнику на апеляційне оскарження (ВСУ від 14 червня 2017р. у справі № 6-985цс17)

Фабула судового акту: У справі було ухвалене рішення, проте сторона була не згода з ним і вирішила це рішення оскаржити до суду апеляційної інстанції. Представнику сторони для складання апеляційної скарги було необхідно ознайомитись з матеріалами справи, що є процесуальним правом сторони на будь-якій стадії судового процесу. Під час строку на апеляційне оскарження рішення представник чотири рази звернувся до суду із відповідними заявами, на яких була проставлена печатка канцелярії, проте суд не надав йому такої можливості. Скарга все ж таки була подана, проте строк на апеляційне оскарження передбачений ст. 294 ЦПК України був пропущений, і суд апеляційної інстанції відмовився його поновити та відмовив у відкритті апеляційного провадження. ВССУ з цим погодився.

Проте, не погодився ВСУ, скасував ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій та направив справу до суду апеляційної інстанції для відкриття апеляційного провадження за скаргою сторони.

Право на апеляційне оскарження є частиною права на доступ до правосуддя, яке визначено пунктом 1 статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Тому відповідно до ст. 73 ЦПК України суд зобов’язаний поновити строк встановлений законом за клопотанням сторони у разі його пропущення з поважних причин. ВСУ підкреслив, що «норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.»

В цій справі саме судом було порушене право апелянта на ознайомлення з матеріалами справи, зокрема для обґрунтованого написання скарги, тому клопотання представника про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно було бути задоволено.

Аналізуйте судовий акт: Ухвала суду про визнання або відмову у визнанні виконавчого документа таким, ще НЕ підлягає виконанню, оскаржується у касаційному порядку (ВСУ від 22 березня 2017р. у справі №755/6665/15-ц)

Порушення судом апеляційної інстанції строків надання (направлення) власного судового акту учаснику справи є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження цього акту (ВСУ у справі № 6-3102цс16 від 8 лютого 2017р.)

Відсутність у касатора повного тексту є причиною вчасного неподання скарги та безумовною підставою для поновлення строків на касаційне оскарження (ВСУ від 5 жовтня 2016 року № 6-1724цс16)

Бездіяльність суду першої інстанції є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення (ВСУ від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1250цс16)

Зупинення провадження у справі скасовується з підстав порушення права сторони на розгляд справи у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (ВСУ від 1 лютого 2017р. у справі № 6-1957цс16)

Опис вкладення в цінний лист без фінансового чеку або іншого документу, що підтверджує надання поштових послуг, НЕ є підставою для повернення апеляційної скарги згідно п.2., ч. 1, ст. 97 ГПК України (ВГСУ у справі № 904/5747/16 від 30. 11.16)

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-985цс17: Відповідно до частини першої статті 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.

За положеннями частини першої статті 294 цього Кодексу апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За частиною третьою статті 297 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

У справі, яка переглядається, порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, заявниця посилалась на те, що неодноразово зверталась до суду із заявами про надання справи для ознайомлення, про що свідчать відповідні заяви з відмітками суду про їх отримання, проте відповіді не отримала, справа не була надана їй для ознайомлення, тому з вини суду вона не мала можливості оформити апеляційну скаргу у визначені процесуальним законом строки.

Таким чином, зважаючи на зазначені обставини, апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заявниці, повинен був перевірити її доводи про поважність причин пропуску процесуального строку, оскільки вони мають суттєве значення для вирішення питання про поновлення цього строку.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирської міської ради Київської області, ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сквирської міської ради Київської області, ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, у якому просила встановити факт прийняття нею спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_3.

Сквирський районний суд Київської області рішенням від 29 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: установив факт прийняття ОСОБА_1 спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без руху та надав строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків (зазначення інших поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення), який не може перевищувати тридцяти днів з дня отримання ухвали.

Цей же суд ухвалою від 5 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року, відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовив у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 грудня 2015 року у справі за вказаним позовом.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року ОСОБА_2 просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 73 та частини першої статті 213 цього Кодексу.

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копії ухвали Верховного Суду України від 19 вересня 2007 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із частиною першою статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відмову у відкритті апеляційного провадження на вказане судове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2 мала достатньо часу для подачі апеляційної скарги в межах визначеного статтею 294 ЦПК України строку, оскільки: матеріали справи містять заяву від 5 січня 2016 року з відміткою про отримання копії рішення суду першої інстанції її представником 28 січня 2016 року; заявниця була обізнана про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на те ж рішення суду першої інстанції (повідомлення про розгляд справи вона отримала особисто); 9 серпня 2016 року вона була присутня в залі судового засідання під час постановлення ухвали апеляційним судом, тому наведені ОСОБА_2 причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можна визнати поважними.

Разом з тим у наданих заявницею для порівняння судових рішеннях, зокрема в ухвалі Верховного Суду України від 19 вересня 2007 року та ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, містяться висновки про те, що відсутність можливості протягом тривалого часу ознайомитись з матеріалами справи з вини суду має суттєве значення для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, за таких обставин відмова апеляційного суду в поновленні цього строку не є обґрунтованою.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 73 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі – Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, – доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

ЦПК України у статті 1 закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.

За положеннями частини першої статті 294 цього Кодексу апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За частиною третьою статті 297 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Аналогічні висновки містяться і в ухвалах судів касаційної інстанції, наданих заявницею для порівняння.

У справі, яка переглядається, порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, заявниця посилалась на те, що неодноразово зверталась до суду із заявами про надання справи для ознайомлення, про що свідчать відповідні заяви з штампами Сквирського районного суду Київської області про їх одержання від 5 січня, 16 і 23 лютого, 9 березня 2016 року, проте відповіді не отримала, справа не була надана їй для ознайомлення, тому з вини суду вона не мала можливості оформити апеляційну скаргу у визначені процесуальним законом строки.

Таким чином, зважаючи на зазначені обставини, апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, повинен був перевірити її доводи про поважність причин пропуску процесуального строку, оскільки вони мають суттєве значення для вирішення питання про поновлення цього строку.

Отже, у цій справі суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, неправильно застосував норми частини першої статті 73 ЦПК України, а це відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень цих судів, ухвалених у справі.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Підписи суддів