Комунальна нерухомість витребовується у добросовісного набувача, якщо судом визнано недійсним рішення місцевої ради та договір про відчуження цієї нерухомості (ВСУ від 25 січня 2017р. у справі № 3-1533гс16)

Фабула судового акту: Ця справа про перегляд приватизації нерухомості в Одесі і напряму пов'язана з постановою ВСУ у справі №3-604гс16 від 5 жовтня 2016 р. (див. Перепродаж не врятував: комунальна нерухомість витребувана судом у останнього власника в ланцюжку). Проте тоді добросовісному набувачу було відмовлено у захисті права власності і придбане ним майно було повернуто міській громаді, а тут заяву заступника генпрокурора було задоволено, майно у добросовісного набувача витребувано та повернуто у комунальну власність.

Підстава для господарської палати ВСУ єдина – визнання судом недійсним рішення місцевої ради про дозвіл на продаж комунальної нерухомості (затвердження переліку об’єктів) та визнання недійсним договору відчуження такої нерухомості першому покупця. Надалі всі «перевідчуження» цієї нерухомості (купівлі-продажі, міни, дарування, задоволення вимог іпотекодержателя, тощо) для ВСУ вже особливо не мають значення, і нерухомість витребовується у кінцевого в ланцюжку власника назад у комунальну власність.

Визнання недійсним судом приватизаційного рішення місцевої ради, і набуття цим рішенням чинності, згідно позиції ВСУ свідчить про відсутність ВОЛІ місцевої громади – власника на відчуження свого майна, вже в той момент часу, коли таке відчуження відбулось. У зв’язку з цим у власника є право на витребування свого майна від добросовісного набувача згідно пункту 3), частини 1, ст. 388 ЦК України, тому що майно «вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом».

Слід додати, що повертаючи нерухомість у комунальну власність суди продовжують в принципі не вирішувати, «Хто? Де? Коли? і Кому?» буде повертати кошти сплачені за це майно, зокрема яким чином місцева рада буде розраховуватись з покупцем, який при приватизації сплатив за це майно реальні кошти. Очевидно такі рішення будуть породжувати новий виток судових процесів, проте навіть якщо не піддавати сумніву законність такого рішення, справедливості в ньому мало: так, громада отримує назад своє майно, проте коли покупець отримає назад сплачені кошти, і звідки їх візьме місцева рада? Так чи інакше остаточну відповідь у таких справах надасть лише ЄСПЛ…

ДАЙДЖЕСТ: Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2016 році!

Аналізуйте судовий акт: Неоднаразовий перепродаж не врятує від витребування комунальної нерухомості від добросовісного набувача, якщо ця нерухомість вибула з володіння без рішення місцевої ради (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2776цс16)

Власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, та без визнання попередніх угод недійсними (Пост. ВСУ від 17 грудня 2014р. у справі № №6-140цс).

У добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав – визнання договору недійсним є неправильним (ВСУ від 30 листопада 2016р., № 6-2069цс16)

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку коли майно вибуло не з його волі іншим шляхом.(Постанова ВСУ-№ 6-14цс13 від 16 квітня 2014р.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А.,

суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України – Скрипки М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 06 липня 2016 року у справі № 916/2131/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Ем Джі Контент» (далі – ТОВ «Джі Ем Джі Контент») про витребування майна,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради про витребування на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежилих приміщень першого поверху та підвалу № 501 загальною площею 1058,4 кв. м, розташованих по вул. Затонського, 1, у м. Одесі.

Позов обґрунтовано тим, що постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішення Одеської міської ради» (далі – рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року), а також договір міни, укладений між Одеською міською радою і товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» (далі – ТОВ «АРТ») шляхом підписання 12 серпня 2010 року удаваних правочинів: договору дарування та договору купівлі-продажу 23 об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зокрема нежилих приміщень першого поверху та підвалу № 501 загальною площею 1058,4 кв. м, розташованих по вул. Затонського, 1, у м. Одесі. Отже, зазначені обставини є підставою для витребування із чужого незаконного володіння ТОВ «Джі Ем Джі Контент» спірних нежилих приміщень.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2015 року позовну заяву задоволено повністю. Витребувано у ТОВ «Джі Ем Джі Контент» на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежилі приміщення першого поверху та підвалу № 501 загальною площею 1058,4 кв. м, розташовані по вул. Затонського, 1, у м. Одесі. Стягнуто з ТОВ «Джі Ем Джі Контент» на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 41 666,66 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06 липня 2016 року, рішення Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2015 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2016 року стягнуто з Одеської міської ради на користь ТОВ «Джі Ем Джі Контент» судовий збір за перегляд рішення у розмірі 34 374,99 грн.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 06 липня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 111¹⁶ Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), заступник Генерального прокурора України просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на невідповідність постанови суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах відповідних матеріальних норм.

В обґрунтування заяви надано копію постанови Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16 (№ 916/2129/15).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року представництву по управлінню комунальної власності Одеської міської ради доручено укласти договір купівлі-продажу об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси з ТОВ «АРТ», зокрема і спірних нежилих приміщень.

На виконання зазначеного рішення 12 серпня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради і ТОВ «АРТ» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець (територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради) передав у власність (продав), а покупець (ТОВ «АРТ») прийняв у власність (купив) індивідуально визначене майно комунальної власності, зазначене у рішенні Одеської міської ради (23 об’єкти), зокрема і спірні нежилі приміщення.

05 листопада 2010 року між ТОВ «АРТ» і приватним підприємством фірмою «Стенфорд-Інвест» укладено договір купівлі-продажу спірних нежилих приміщень.

18 травня 2011 року між приватним підприємством фірмою «Стенфорд-Інвест» і ТОВ «Джі Ем Джі Контент» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останньому передано у власність (продано) нежилі приміщення першого поверху та підвалу № 501 загальною площею 1058,4 кв. м, розташовані по вул. Затонського, 1, у м. Одесі.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року та договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB «АРТ» шляхом підписання 12 серпня 2010 року удаваних правочинів: договору дарування та договору купівлі-продажу 23 об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зокрема і спірних нежилих приміщень. При цьому судом установлено перевищення Одеською міською радою меж наданих їй повноважень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що воля територіальної громади на вибуття спірного майна з її власності була оформлена у рішенні Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року, яке визнано судом недійсним, отже, за таких обставин воля власника майна щодо відчуження спірного майна у встановленому законом порядку не виражена жодним чинним та законним актом, що дає підстави для витребування його у відповідача.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, суд касаційної інстанції, виходячи із того, що спірне майно не є таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), для витребування з володіння відповідача спірних нежилих приміщень, які придбано ним за відплатним договором, і про відмову у задоволенні позову.

У справі № 3-604гс16 (№ 916/2129/15), копію постанови в якій надано для порівняння, Верховний Суду України дійшов висновку, що розпорядження міською радою майном на підставі прийнятого акта та укладеного договору, які в подальшому судовим рішенням визнано недійсними, не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади на таке розпорядження, а відтак наявні підстави для задоволення позову та витребування майна на підставі статті 388 ЦК.

З метою приведення рішення суду касаційної інстанції у відповідність до викладеного у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із таких підстав.

За змістом статей 317, 318 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК).

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов’язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у справі, що розглядається, є договір купівлі-продажу від 18 травня 2011 року, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна –відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності.

Відповідно до статті 172 ЦК територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов’язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Відтак, територіальна громада як власник об’єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Так, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Як установлено судами, постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 визнано укладені між Одеською міською радою і ТОВ «АРТ» договори дарування та купівлі-продажу удаваними і недійсними. Водночас судом встановлено, що укладаючи ці договори, Одеська міська рада вийшла за межі своїх визначених законом повноважень, з огляду на що скасовано пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року.

Таким чином, здійснення Одеською міською радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади.

Отже, Господарський суд Одеської області дійшов правомірного висновку щодо задоволення позову про витребування майна на підставі статті 388 ЦК, оскільки спірні нежилі приміщення вибули із володіння територіальної громади поза її волею.

За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 06 липня 2016 року і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2016 року слід скасувати, а постанову Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2015 року залишити в силі.

Разом із тим відповідно до статті 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 6 розділу XІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII і керуючись статтями 49, 111¹⁶, 111²³, 111²⁴, 111²⁵ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 06 липня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 березня 2016 року скасувати, рішення Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2015 року у справі № 916/2131/15 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Ем Джі Контент» (65023, вул. Пастера, 60, м. Одеса, код ЄДРПОУ 36044629) на користь Генеральної прокуратури України (01011, вул. Різницька 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051) 54 166,66 грн (п’ятдесят чотири тисячі сто шістдесят шість гривень шістдесят шість копійок) судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Видачу наказу доручити Господарському суду Одеської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 111¹⁶ ГПК.

Головуючий А.А. Ємець