Витрати на правову допомогу стягуються зі сторони, яка програла суд, навіть якщо таку допомогу здійснював не адвокат, а інша особа - фахівець у галузі права при дотриманні ряду умов (ВССУ у справі №6-32389ск15)

Фабула судового акту: ВССУ підкреслив, що розмір витрат на правову допомогу у цивільній справі визначається домовленістю (договором) між стороною у справі та особою, яка надає правову допомогу і не повинен перевищувати граничний розмір встановлений ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Склад та розмір таких витрат є предметом доказування у справі. Доказами витрат є: договір доручення або про надання правової допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт та документи, які свідчать про оплату гонорару (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Можуть бути також стягнуті витрати на правову допомогу, які понесені стороною і у разі вчинення дій поза судовим засіданням, але у конкретній справі, що розглядається судом.

Якщо у матеріалах справи є такі документи, то відсутні правові підстави для незадоволення вимоги про стягнення зі іншої сторони, яка програла спір, витрат на правову допомогу, навіть якщо особа, яка надає таку допомогу НЕ є адвокатом. Для цього не потрібно у справу посвідчення адвоката та ордер.

У підсумку суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким були стягнуті витрати на правову допомогу у сумі 2500,00 грн.

Аналізуйте судовий акт: До складу витрат на правову допомогу входять витрати за вчинення дій поза судовим засіданням, при цьому всі витрати є предметом доказування і повинні підтверджуватись документами (ВССУ від 14. 09.2016р. у справі 537/3062/15-ц)

Гонорар за справу можна стягнути з відповідача тільки, якщо отримувач у платіжному дорученні – адвокат Петренко, а не ФОП Петренко, і в договір на правову допомогу зазначений конкретний номер справи (ВГСУ від 15 листопада 2016р.№ 908/1051/16)

Гонорар адвокату може бути невиплачен, якщо строк договору про надання правової допомоги закінчився до ухвалення вироку суду (ВССУ від 6 липня 2016р. у справі № 161/18522/15-ц)

Відповідач після залишення судом позову без розгляду стягнув з позивача витрати на послуги адвоката при цьому розмір таких витрат суд визначив самостійно (ВГСУ від 20 липня 2016 року, справа № 910/31680/15)

Незважаючи на ухвалення обвинувального вироку гонорар адвокату виплачується згідно умов договору про надання правової допомоги (Ухвала ВССУ від 20 січня 2016 р. у справі №6-29021ск15)

15 діб адміністративного арешту за відмову припинити зйомку відкритого судового засідання (громадянин був у залі, та не був учасником справи) (Вовчанський районний суд Харківської області від 14 листопада 2016р., суддя Уханьова)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів:ика відповідача Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,Мартинюка В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2015 року та касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 21 жовтня 2013 року з вини відповідача, його автомобіль марки «Акура», державний номерний знак НОМЕР_1, отримав технічні пошкодження. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2014 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, звільнено від відповідальності через сплив строку притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 04 липня 2013 року № 355/2014 вартість збитку, заподіяного власнику автомобіля, становить 14 439 гривень 30 копійок. За договором про обов'язкове страхування цивільної відповідальності від 29 листопада 2012 року, укладеним між відповідачем та ПАТ «Українська пожежна страхова компанія», він отримав 6 236 гривень 25 копійок в якості страхової виплати та йому відшкодовано вартість ремонтно-відновлювальних робіт у повному обсязі (6 120 гривень) та частково вартість необхідних для ремонту матеріалів в сумі 116 гривень 25 копійок, а тому просив суд стягнути з відповідача на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 1 587 гривень 15 копійок, витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 720 гривень, витрати на правову допомогу при підготовці матеріалів для подання позову до суду в сумі 2 500 гривень та розмір втрати товарної вартості автомобіля в сумі 6 615 гривень 90 копійок.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2015 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 1 587 гривень 15 копійок, втрату товарної вартості автомобіля в розмірі 6 615 гривень 90 копійок, витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 720 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 2500 гривень, витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 гривні 60 копійок, а всього 11 666 гривень 65 копійок.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення витрат на правову допомогу і в цій частині ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_7 - відхиленню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу від 04 липня 2013 року № 355/2014 в результаті пошкодження автомобіля, позивачу завдано матеріальної шкоди в розмірі 14 439 гривень 30 копійок, з яких: вартість ремонтно-відновлювальних робіт - 6 120 гривень, вартість необхідних для ремонту матеріалів - 1 703 гривні 40 копійок, втрата товарної вартості - 6 615 гривень 90 копійок. Матеріальну шкоду позивачеві страховою компанією відшкодовано частково у розмірі 6 236 гривень 25 копійок. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У зв'язку з викладеним висновки судів про покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, є законними та обґрунтованими. Крім того, відповідно до п. 32.7 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу. Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження (п. 8.2).

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків). Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ. Величина ВТВ характеризує фізичний знос, який виникає у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду, а також унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті (п. 8.6). Відповідно до пункту 8.6.1 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.Розрахунок величини ВТВ здійснюється за формулою № 26, одним із складників якої є ринкова вартість. Ринкова вартість КТЗ (його складників) - вартість, за яку можливе відчуження КТЗ (його складників) на ринку подібного КТЗ (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. З урахуванням викладеного суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що експертне дослідження від 04 липня 2013 року № 355/2014 проведено відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів та щодо стягнення з відповідача на користь позивача втрат товарної вартості транспортного засобу та витрат на проведення експертизи.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги.

Оскільки доводи касаційної скарги ОСОБА_7 не дають підстав для висновку, що при розгляді справи в частині вимог про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, втрати товарної вартості автомобіля та витрат на проведення експертного дослідження судами допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходив з того, що надання такої допомоги особою, яка є фахівцем у галузі права, визначається спеціальним законом, який на даний час відсутній.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Так, право на правову допомогу гарантовано ст. ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (ст. ст. 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» затверджено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи фахівця у галузі права, тобто 487 гривень 20 копійок за одну годину роботи. Склад та розміри витрат, пов'язаних оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження оплати витрат на правову допомогу в розмірі 2 500 гривень позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 08 серпня 2014 року (а. с. 90 - 92), акт прийому-передачі виконаних робіт від 06 березня 2015 року (а. с. 93) та платіжне доручення (а. с. 95). З огляду на викладене висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу є помилковим.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 337, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2015 року в частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2015 року в цій частині залишити в силі.

В решті рішення апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий П.О. Гвоздик

Судді: І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко В.І. Мартинюк О.М.Ситнік П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня В.І. Мартинюк О.М. Ситнік