05.08.2017 | Автор: Олександр Боков Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Виселення без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жилі приміщення допускається лише у випадку, якщо вони були придбані за рахунок саме кредитних коштів (Справа б/н, 13.07.16)

Фабула судового акту: Позовні вимоги були вмотивовані тим, що між позивачем та власником квартири був укладений договір позики, згідно з умовами якого останній отримав позику в розмірі 18 600 доларів США. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між ним також було укладено договір іпотеки, предметом якого стала зазначена квартира. Оскільки позичальник взяті на себе зобов'язання не виконав, позивач на підставі вказаного договору іпотеки, зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру. Проте користуватися нею він не має можливості, оскільки відповідачі зареєстровані та продовжують проживати у спірній квартирі, чим порушують його права, як власника квартири.

Рішення суду першої інстанції позов був задоволений, але судом апеляційної інстанції це рішення скасоване, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодилась і колегія суддів ВССУ, поклавши в основу свого рішення наступні приписи чинного законодавства.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже при виселенні мешканців внаслідок зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

За висновком суду в цій справі  в іпотеку передано квартиру, яка була одержана позивачем у власність не за рахунок кредитних коштів, що свідчить про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-1484цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства (ВСУ від 22 червня 2017 року № 6-2010цс16)

Банк має право виселити усіх мешканців при зверненні стягнення на іпотечне житло без надання іншого жилого приміщення (ВСУ у справі № 6-197цс16 від 22 червня 2016 р.)

Мораторій на стягнення іпотечного майна НЕ позбавляє банк права виселяти мешканців іпотечної нерухомості без надання іншого житлового приміщення та письмового попередження (ВСУ у справі № 6-2947цс15 від 3 лютого 2016р.)

Банк на підставі іпотеки може забрати нерухомість у і дитини, без згоди органу опіки, якщо буде доведено, що внаслідок цього права дитини не порушуються (Постанова ВСУ від 20 січня 2016р. у справі №6 - 2940 цс 15)

 

  У Х В А Л А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року                                                                                                                                                       м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого  Луспеника Д.Д.

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.

            

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4,  третя особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної ради в м. Херсоні, про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та примусове виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою його представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Херсонської області від 13 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив на підставі ст. ст. 319, 391 ЦК України визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття їх з реєстраційного обліку, витребувати з незаконного володіння належну йому на праві власності квартиру шляхом їх примусового виселення.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14 листопада 2013 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики, згідно з умовами якого остання отримала позику в розмірі 18 600 доларів США, що на момент укладення договору становило 152 892 грн. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, 14 листопада 2013 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1. Вказував, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання не виконувала, а тому він 3 жовтня 2014 року, на підставі вказаного договору іпотеки, зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру. Проте користуватися нею він не має можливості, оскільки відповідачі зареєстровані та продовжують проживати у спірній квартирі, чим порушують його права, як власника квартири.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 30 березня  2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди в здійсненні права володіння та користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття їх з реєстраційного обліку.

Витребувано з незаконного володіння та користування квартиру АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з квартири ОСОБА_2

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 13 серпня  2015 року рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 30 березня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких  підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом матеріального чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем, як новим власником, не було направлено відповідачам письмової вимоги про звільнення житла.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням вимог ч. 2   ст. 109 ЖК України, відповідно до якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України), однак позивачем такі вимоги заявлені не були. Пред'явлення позовних вимог на підставі ст. 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття відповідачів з реєстраційного обліку задоволенню не підлягають.

Установлено й це убачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.  

Судом установлено, що 14 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір позики, за умовами якого остання отримала в позику 18 600 доларів США, що на момент укладення договору становило 152 892 грн.

З метою виконання зобов'язання за договором позики цього ж дня сторони уклали договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1, вартість якої визначена сторонами в розмірі 152 892грн, яка належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 9 жовтня 2000 року.

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2, ОСОБА_3 та     неповнолітній ОСОБА_4

3 жовтня 2014 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖКУРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-1484цс14 від 21 жовтня 2015 року, яка є обов'язковою для всіх судів.

Таким чином, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, встановив, що в іпотеку передано квартиру, яка була одержана ОСОБА_3 у власність не за рахунок кредитних коштів, та дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення, та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгодою заявників із висновками суду по їх оцінці.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості, а тому його слід залишити без змін відповідно до ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_5, відхилити.

         Рішення апеляційного суду Херсонської області від 13 серпня                   2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                                   Д.Д. Луспеник

        

Судді:                                                                В.І. Журавель

                                                                           С.Ф. Хопта

                                                                                                                                                      

                                                                           В.А. Черненко

                                                                           С.П.Штелик

 

 

2
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення