Незаконними діями по захопленню комерційного майна власник був позбавлений права на отримання прибутків, що стало підставою для відшкодування упущеної вигоди (справа № 306/2494/15-ц, 20.07.17)

Фабула судового акта: Аналіз судової практики дозволяє дійти висновку, що такий вид збитків як упущена вигода вкрай важко довести в суді. Практика вищих судів йде тим шляхом, що позивач у таких позовах має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток, тобто - ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в ситуації, що сталась.

В постанові ВСУ від 9 грудня 2014 року у справі № 3-188гс14 прямо зазначається, що пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов’язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов’язання за договором. А в постанові ВСУ від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 вказано, що такі збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.

Судову справу, про яку йдеться, не можна назвати унікальною, але все ж вона є прикладом позитивного для позивача вирішення судового спору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодились також суд апеляційної та касаційної інстанцій на підставі п. 2 ч. 2 ст. 22, ст. 623 та ч.2 ст. 774 ЦК України, виходили з того, що фізичною особою - підприємцем після розірвання договору суборенди не було виконано зобов'язання про звільнення та повернення об'єкта суборенди - приміщення, а також незаконно захоплено все приміщення кафе. Цими діями відповідачка позбавила власника права на отримання прибутків у комерційному приміщенні кафе протягом більше одного року, а тому поклав на відповідачку обов'язок сплатити упущену вигоду за 15 місяців у сумі 218 295, 00 гривень.

Відхиливши касаційну скаргу відповідачки, ВССУ зазначив, що збитками є втрати, яких особа як власник, зазнала у зв'язку зі незаконним захопленням комерційного майна, та внаслідок чого вона була позбавлення права на володіння, користування, розпорядження своїм майном, тому з вини відповідачки настали правові наслідки, які дають право особі як власникові майно на право відшкодування збитків передбачені частиною другою п. 2 ст. 22 ЦК України

Незаконними діями відповідачки щодо захоплення комерційного майна, позивачку було позбавлено права на отримання прибутків у цьому комерційному приміщення. І доказом цього неотримання доходу позивачки від оренди приміщення є попередній договір оренди, укладений між нею та фізичною особою підприємцем, у якому орендна плата за повний календарний місяць складала 15 тис. грн .

Аналізуйте судовий акт: 2 млн. моральної шкоди та 3, 4 млн. втраченої вигоди: фантастичне як для України рішення суду у сфері захисту прав інтелектуальної власності (Самарський районний суд Дніпропетровська від 21 квітня 2016р., справа № 206/164/16-ц, суддя Сухоруков А. О.)

ВГСУ касує рішення судів про стягнення с Держбюджету упущеної вигоди: підстава непробивна – відсутність причинного зв’язку між противправними діями фіскалів та збитками понесеними платником податків (ВГСУ від 3 серпня 2016р. у справі № 910/25710/15)

Користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця доходів і може бути підставою для стягнення збитків (ВГСУ у справі № 908/3313/14, 12.09.17)

За «бездокументарне» та фактичне користування землею суд стягнув 3,7 млн. грн. збитків з підприємства на користь місцевої ради (ВСУ у справі № 3-383гс15)

Ухвала

іменем україни

20 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

ЄвтушенкоО.І., Карпенко С.О., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Старт», про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Старт» (далі - ТОВ «Старт»), про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 14 лютого 2004 року ОСОБА_4 уклала договір оренди приміщення кафе загальною площею 72,1 м кв. з ТзОВ «Старт» за адресою АДРЕСА_1 терміном до 13 лютого 2014 року. В подальшому 13 лютого 2014 року цей договір між ними було переукладено до 01 листопада 2015 року. Факт передачі орендованого майна підтверджується актом приймання-передачі від 13 лютого 2014 року.

01 листопада 2012 року за її згоди та у відповідності до п. 7.2 договору оренди № 80 від 14 лютого 2014 року ТОВ «Старт» було укладено договір суборенди з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, відповідне до якого орендар передав, а суборендар взяв в оренду приміщення кафе загальною площею 32 кв.м терміном на 1 рік, тобто до 01 листопада 2013 року. 01 листопада 2013 року за її згоди та у відповідності до п. 7.2 договору оренди № 780 від 14 лютого 2004 року орендарем ТОВ «Старт» укладено договір суборенди з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, відповідно до якого орендар передав, а суборендар взяв в оренду приміщення кафе загальною площею 40,1 кв.м терміном на 2 роки, тобто до 01 листопада 2015 року. Зважаючи на різку зміну фінансово-економічної ситуації в державі, ріст цін на енергоносії та вартість орендованого майна, нею було прийнято рішення про підвищення розміру орендної плати за орендовані та суборендовані приміщення, що відповідно знаходилися у володінні та користуванні ОСОБА_6. та ОСОБА_5, у зв'язку з чим було направлено листи-попередження про збільшення розміру орендної плати до 15 200 грн в місяць. 22 вересня 2014 року ними, орендодавцем та орендарем, у відповідності до п. 9.1.1 договору оренди від 13 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Старт», договір було розірвано за згодою сторін. Відтак, суборендар ОСОБА_6 цього ж дня 22 вересня 2014 року повернула суборєндоване нею приміщення площею 40,1 м кв., однак цю площу, а також літню терасу одразу ж безпідставно та самовільно зайняла суборендар ОСОБА_5, і з цього часу використовувала зазначене майно по 22 грудня 2015 року. Суму упущеної вигоди позивачка просить стягнути з розрахунку 15 200 х 15 = 228 000 грн за період з 22 вересня 2014 року по 22 грудня 2015 року. Крім того, незаконними діями ФОП ОСОБА_5 щодо фактичного позбавлення її права власності на нерухоме майно їй завдано моральну шкоду, що виразилася у погіршенні її самопочуття та моральних стражданнях.

У зв'язку з вищезазначеним ОСОБА_4 з урахуванням уточнень просила суд першої інстанції стягнути з ОСОБА_5 матеріальні збитки у вигляді упущеної вигоди на загальну суму 228 000 грн, 15 000грн. моральної шкоди та витрати на проведення експертизи з визначення ринкової вартості орендованого приміщення в сумі 1 700грн.

Рішенням Свалявського районного суду від 10 лютого 2016року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 218 295 грн упущеної вигоди. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави 2 182 грн 95 коп судового збору. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 700 грн витрат на проведення експертизи.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 року рішення Свалявського районного суду від 10лютого 2016 року залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У звʼязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції на підставі п. 2 ч. 2 ст. 22, ст. 623 та ч.2 ст. 774 ЦК України, виходив з того, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 після розірвання договору суборенди 22 вересня 2014 року не було виконано зобов'язання про звільнення та повернення об'єкта суборенди- приміщення, площею 40.1 кв.м, а також незаконно захоплено все приміщення кафе, загальною площею 72.1 кв. м. з літньою терасою площею 35 кв.м. Цими діями вона позбавила власника права на отримання прибутків у комерційному приміщенні кафе у період з 22 вересня 2014 року по 22 грудня 2015 року, а тому поклав на відповідачку обов'язок сплатити упущену вигоду за 15 місяців у сумі 21 8295, 00 гривень.

Відмовляючи в задоволенні моральної шкоди на підставі ч. 2 ст. 1167 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту заподіяння моральної шкоди.

Із матеріалів справи убачається, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 серпня 2015 року ОСОБА_4 є власником кафе, яке знаходиться в АДРЕСА_1 з 06 лютого 2004 року.

14 лютого 2004 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ «Старт» (орендар) було укладено договір оренди приміщення кафе в АДРЕСА_1 загальною площею 72,1 кв. м на строк до 13 лютого 2014 року.

В подальшому 13 лютого 2014 року знову між ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ «Старт» (орендар) було укладено договір оренди приміщення кафе в АДРЕСА_1 загальною площею 72,1 кв.м на строк до 01 листопада 2015 року. Згідно з п. 5 цього Договору орендодавець надає в оренду об'єкт, що орендується, 360 грн. в рік, перегляд розміру орендної плати проводиться за вимоги орендодавця, щомісячно чи у разі інфляції гривні на вимогу орендодавця. 13 лютого 2014 року вказане приміщення передано по акту приймання -передачі.

01 листопада 2013 року між сторонами у справі було укладено договір суборенди, за яким ТОВ «Старт» передав, а ФОП ОСОБА_5 взяла в тимчасове володіння 31 кв.м приміщення кафе в АДРЕСА_1 загальною площею 72,1 кв.м, строк дії договору до 01 листопада 2015 року. Згідно з п. 5 цього Договору суборендар сплачує плату за суборенду в розмірі 300 грн з урахуванням її індексації за місяць, перегляд розміру орендної плати проводиться 1 раз на рік чи у разі інфляції гривні на вимогу орендаря. Вказана частина приміщення була передана відповідачці за актом приймання-передачі від 01 листопада 2013 року.

01 листопада 2013 року між ОСОБА_4 (орендодавець), ТОВ «Старт» та ОСОБА_6 було укладено договір суборенди площі 40,1 кв.м приміщення кафе по вул. Київській, 8 в м. Свалява, загальна площа якого 72,1 кв.м строком до 01 листопада 2015 року. Вказана частина приміщення була передана ОСОБА_6 за актом приймання-передачі від 01 листопада 2013 року.

Додатковою угодою від 22 вересня 2014 року, укладеною між ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ «Старт» (орендар), сторонами розірвано договір оренди приміщення кафе від 13 лютого 2014 року.

Додатковою угодою від 22 вересня 2014 року, укладеною між ОСОБА_6 та ТОВ «Старт», було розірвано договір суборенди від 01 листопада 2013 року.

У зв'язку із припиненням договору суборенди від 1 листопада 2014 року, автоматично, з 22 вересня 2014 року припинився і договір суборенди від 1 листопада 2013 року.

Відповідно до п. 12.8 договору суборенди від 01 листопада 2013 року, укладеного між сторонами, передбачено, що такий договір автоматично припиняється у випадку припинення договору оренди між орендарем і орендодавцем. Також п. 8.1 цього Договору передбачено, що після закінчення строку оренди протягом останнього дня дії договору майно повертається орендарю у справному стані.

Отже, з припиненням договору оренди від 13 лютого 2014 року, автоматично з 22 вересня 2014 року припинився і договір суборенди від 01 листопада 2013 року, на підставі якого спірне майно використовувала відповідачка і з моменту припинення договору суборенди у неї виникло зобов'язання повернути орендарю отримане від нього у суборенду майно.

Судами встановлено, що позивачка та представник ТОВ «Старт» неодноразово повідомляли відповідачку про припинення правовідносин суборенди та зобов'язання повернути отримане у суборенду майно та 40,1 кв.м, які надавалися в суборенду ОСОБА_6 (а. с. 13, 14, 81-92). Також з приводу самовільного зайняття відповідачкою приміщення кафе загальною площею 72.1 кв.м. в цілому представник ТОВ «Старт» звертався до Свалявського РВ (а. с. 18).

Однак, фізичною особою, підприємцем ОСОБА_5, з вересня 2014 року було незаконно захоплено у цьому приміщені кафе і іншу частину кафе площею 40.1 кв. м. з літньою терасою, площею 35 кв. м. Фактично відповідачка у період з вересня 2014 року по 22 грудня 2015 року незаконно утримувала і не передавала власникові ОСОБА_7 все приміщення кафе загальною площею 72.1 кв. м..

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 24 листопада 2014 року зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_5, повернути ТОВ «Старт» приміщення площею 32 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Фактично незаконно утримане приміщення кафе у тому числі самовільно зайнята інша частина було повернуто фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 22 грудня 2015 року у порядку виконання судового рішення господарського суду Закарпатської області від 24 листопада 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що підставами відшкодування упущеної вигоди є те, що після припинення договору суборенди нежитлового приміщення, майно не було повернуто власникові, отже приміщення кафе було незаконно захоплено у цілому і незаконно утримувалось понад 15 місяців, і власник цього майна був позбавлений та не зміг реально одержати дохід від оренди майна.

Відповідно до п. 2 ст. 774 ЦК України, строк дії договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. А тому у разі дострокового припинення договору оренди, договір суборенди припиняється також, оскільки у такому випадку користування на правах суборенди буде суперечити п. 2 ст. 774 ЦК України.

Відповідно до п. 12.8 договору суборенди від 01 листопада 2013 року, укладеного між сторонами, передбачено, що такий договір автоматично припиняється у випадку припинення договору оренди між орендарем і орендодавцем. Також п. 8.1 цього Договору передбачено, що після закінчення строку оренди протягом останнього дня дії договору майно повертається орендарю у справному стані.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою та частиною другою ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується , розпоряджається своїм правом на власний розсуд. І власник має право вчинити щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, збитками є втрати, яких особа як власник, зазнала у зв'язку зі незаконним захопленням комерційного майна, та внаслідок чого особа була та позбавлення права на володіння, користування, розпорядження своїм майном, а саме на укладення договору оренди, або інших правочинів як правових підстав з вини відповідача настають правові наслідки, які дають право особі як власникові майно на право відшкодування збитків передбачені частиною другою п. 2 ст. 22 ЦК України

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що незаконними діями відповідачки щодо незаконного захоплення комерційного майна, позивачку було позбавлено права на отримання прибутків у цьому комерційному приміщення. І доказом цього неотримання доходу позивачки від оренди приміщення є попередній договір оренди, укладений між нею та фізичною особою підприємцем ОСОБА_8, у якому зазначено приміщення за орендною платою за повний календарний місяць у сумі 15 тис. грн (а. с. 210).

Таким чином, суди попередніх інстанцій перевіривши усі обставини у справі, зробили правильний висновок про те, що діями відповідача позивачеві були заподіяні (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Доводи касаційної скарги не дають підставі для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 року,оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О.І. Євтушенко С.О. Карпенко Г.І. Мостова