Незаконне розпорядження органу влади земельною ділянкою унеможливлює законне набуття права приватної власності на отриману земельну ділянку, навіть при юридичному оформленні цього права (Справа № 617/682/15-ц, 06.03.17)

Фабула судового акту: Законність набуття права власності на землю поєднанується з додержанням засад правового порядку, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судова справа, що пропонується увазі, стосується перш за все саме цього питання. Прокурутура області у своєму позові просила суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови районної державної адміністарції, якими надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі у власність для індивідуального дачного будівництва; затверджувався проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для передачі їх у власність 88 громадянам для індивідуального дачного будівництва за межами населених пунктів, тощо.

Рішенням суду першої інстанції, в цілому залишеному без змін апеляційним судом, позов прокурора задоволено. Скасовані вказані розпорядження голови РДА, а, крім того, - скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку і витребувано з незаконного володіння особи та передано державному лісовому господарству земельну ділянку.

ВССУ, розглянувши касаційні скарги двох громадян, що виявились власниками цієї землі, погодився із зазначеними судовими рішенями, зазначивши, зокрема, таке.

Спірна земельна ділянка, яка вибула з користування державного лісового господарства та виключена зі складу земель лісового фонду за рішенням районної державної адміністрації, належить до земель лісового фонду та на час прийняття рішення про її відчуження перебувала в державній власності й вибула з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства (ч. ч. 1, 2, 5, 6 ст. 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) п. 2 ст. 5 ЛК України) право розпорядження нею не належало РДА, жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельною ділянкою компетентним органом не вчинялось, а також, що зміна цільового призначення відбулася з порушенням встановленого законом порядку.

Таким чином, відповідачі не могли законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття районною адміністрацією низки рішень, які визнані неправомірними і скасовані, та наступного укладення договору купівлі-продажу.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 02.11.16 № 6-2161цс16, та у постанові від 29.06.16 № 6-1376цс16.

Анілізуйте судовий акт: Державний акт на право власності на з/д виданий на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування залишається недійсним і при вчиненні на ньому відмітки про перехід права власності на підставі правочину (ВСУ від 16 березня 2016р.)

ВСУ закрив провадження: справа про незаконність рішення про виділення землі "ТОВ Євроофісбуд" для будівництва офісного комплексу по вул. Стрітенська, 10 у буферній зоні Софіївського собору (Постанова ВСУ від 6 жовтня 2015р.)

Відчуження земельної ділянки на підставі державного акту визнаного судом недійсним із проставленням відмітки про таке відчуження не змінює суті такого державного акта як недійсного (Постанова господарської та цивільної палати ВСУ, справа № 6-142)

Ухвала

іменем україни

06 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Умнової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції, треті особи: ОСОБА_5, Відділ Держгеокадастру Вовчанського району Харківської області, про визнання недійсним розпоряджень та повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» (далі -ДП «Вовчанське лісове господарство») звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до розпоряджень Вовчанської районної адміністрації Харківської області від 21 листопада 2012 року та від 19 липня 2013 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 7,8570 га, із земель запасу рекреаційного призначення у власність громадянам у кількості 88 чоловік для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області. У власність ОСОБА_5 передано земельну ділянку, загальною площею 0,0875 га, із земель запасу рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва та внесено відомості про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначена земельна ділянка, яка передана ОСОБА_5, раніше перебувала в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Синтез Блеск» та товариства з обмеженою відповідальністю «Телесеанс» для використання у рекреаційних цілях без зміни цільового призначення та без вилучення із постійного землекористування ДП «Вовчанське лісове господарство». Спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_5 з перевищенням повноважень Вовчанською районною державною адміністрацією Харківської області. У листопаді 2013 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 відчужено зазначену земельну ділянку ОСОБА_4

Враховуючи викладене, заступник прокурора Харківської області просив визнати незаконним та скасувати вказане вище розпорядження, записи про держану реєстрацію прав власності на земельну ділянку, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 та передати ДП «Вовчанське лісове господарство» спірну земельну ділянку.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року позов задоволено. Скасовано розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 21 листопада 2012 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі у власність для індивідуального дачного будівництва» в частині надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва. Скасовано розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19 березня 2013 року «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність 88 громадянам для індивідуального дачного будівництва за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області» в частині передачі ОСОБА_5 у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0875 га, вартістю 179 917 грн. для індивідуального дачного будівництва. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку від 02 серпня 2013 року та від 28 січня 2014 року з внесенням відповідного запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 та передано ДП «Вовчанське лісове господарство» земельну ділянку, площею 0,0875 га, за складанням акта прийому-передачі. Вирішено питання розподілу судових витрат. Заборону вчинення дій по відчуженню земельної ділянки, розташованої на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, скасовано.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розподілу судових витрат. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 21 листопада 2012 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення у власність громадянам в кількості 88 чоловік для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.

Розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 19 липня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 7,8570 га, із земель запасу рекреаційного призначення для передачі у власність 88 чоловік для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.

До списку громадян у кількості 88 чоловік внесено ОСОБА_5

На підставі рішення Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,0875 га, із земель запасу рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області. Відомості про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено 02 серпня 2013 року за № 4718870.

Судом також встановлено, що оспорюваним розпорядженням без погодження постійного землекористувача вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Вовчанське лісове господарство», які використовувалися для ведення лісового господарства, й передано у власність для індивідуального дачного будівництва. Доказів надання ДП «Вовчанське лісове господарство» згоди на таке вилучення матеріали справи не містять.

Крім того, 28 січня 2014 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 відчужено спірну земельну ділянку, загальною площею 0,0875 га, із земель запасу рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, ОСОБА_4

28 січня 2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_4 за № 10394312.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК України).

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з частинами 1, 2, 5, 6 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених ч. 9 цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених ч. 9 цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 5, 9 цієї статті.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку, що оспорювані розпорядження прийняті з порушенням вимог закону.

Згідно зі ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Однак, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, здійснення Вовчанської районної адміністрації Харківської області права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі постійного землекористувача цієї земельної ділянки.

З огляду на те, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння ДП «Вовчанське лісове господарство» поза його волею, суди першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, дійшли обґрунтованого висновку про те, що пред'явлення прокурором позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі ст. 388 ЦК України відповідає вимогам закону.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висланою у постанові від 02 листопада 2016 року № 6-2161цс16, яка відповідно до норм ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції в незміненій частині, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що спірна земельна ділянка, яка вибула з користування ДП «Вовчанське лісове господарство» та виключена зі складу земель лісового фонду за рішенням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, належить до земель лісового фонду та на час прийняття рішення про її відчуження перебувала в державній власності й вибули з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею не належало Вовчанській державній адміністрації Харківської області, жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельною ділянкою компетентним органом не вчинялось, а також, що зміна цільового призначення відбулася з порушенням встановленого законом порядку.

Разом з тим, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки, що відповідає положенням ст. 153 ЗК України та ст. 388 ЦК України.

В питаннях оцінки «пропорційності» Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Разом з тим, Вовчанською районною адміністрацією Харківської області протиправно, всупереч вимог чинного законодавства спірну земельну ділянку було вилучено у ДП «Вовчанське лісове господарство», виключено її зі складу земель лісового фонду та передано фізичній особі.

Таким чином, відповідачі не могли законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття районною адміністрацією низки рішень, які визнані неправомірними і скасовані, та наступного укладення договору купівлі-продажу.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Указані вище норми ЛК України та ЗК України з подібними правилами або в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів у актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

З огляду на вищенаведене, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Вовчанське лісове господарство» та належить до земель лісового фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 08 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, рішення в якій переглядаються, судами установлено, що ОСОБА_4 набув права власності на спірну земельну ділянку згідно з договором купівлі-продажу від 28 січня 2014 року, укладеним між ним як покупцем та ОСОБА_5 як продавцем. Суд ухвалив рішення про витребування земельних ділянок із володіння відповідачів на користь ДП «Вовчанське лісове господарство», яке не було стороною вказаних договорів купівлі-продажу, при цьому питання про компенсацію ні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не порушували і суд, відповідно, такого питання не вирішував.

З огляду на зазначене, той факт, що в межах провадження в справі, рішення в якій переглядаються, суд не вирішив питання про компенсацію відповідачам у зв'язку з витребуванням земельної ділянки, не свідчить про порушення принципу «пропорційності» при задоволенні позову, оскільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст. 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 29 червня 2016 року № 6-1376цс16.

Разом з тим, апеляційний суд, враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України, норми Закону України «Про судовий збір» та роз'яснення, викладені у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Таким чином, місцевий суд в незміненій частині всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення в цій частині без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судовим в незміненій частині та апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції в незміненій частині та суду апеляційної інстанції не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: І.М. Фаловська

В.С.Висоцька

О.В.Умнова