Для звернення до суду за стягненням з працівника матеріальної шкоди встановлюється строк в один рік з дня виявлення шкоди, який не тотожній дню порушення кримінальної справи (справа б/н, 15.02.17)

Фабула судового акта: У цій справі відповідачкою стала колишній керівник відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», яка у 2008 році своїми злочинними діями, - оформленням кредитних договорів за підробленими документами, завдала банку шкоду у розмірі 78 996,60 доларів США, що еквівалентно 906 051 грн 50 коп, у зв’язку з чим вироком суду від 29 травня 2013 року була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та засуджена до 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, строком на 1 рік, з конфіскацією всього її майна.

У березні 2010 року банк звернувся до своєї колишньої працівниці з позовом про відшкодування збитків. Але суд відмовив у задоволенні вказаного цивільного позову банку, а ухвалою апеляційного суду провадження в цій частині було взагалі закрито, з чим погодився і ВССУ.

Підставою для прийняття таких судових рішеннь стали наступні приписи законодавства та обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

У результаті службового розслідування, проведеного у 2008 році, банк вже тоді виявив заподіяну шкоду, що підтверджується висновком від 17 вересня 2008 року, однак із позовом до суду товариство звернулося тільки 1 березня 2010 року, тобто з пропуском строку в один рік з дня виявлення заподіяної відповідачкою шкоди.

День прийняття постанови про порушення кримінальної справи відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов'язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року № 6-1263 цс 15, а також у п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».

Аналізуйте судовий акт: Місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Справа № 367/6233/14-ц,21.06.17)

Законодавство не передбачає строк позовної давності для стягнення працівником заборгованості із заробітної плати (ВСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 6-1395цс16)

ВСУ на підставі ст. 233 КЗпП України визначив, що є днем виявлення шкоди заподіяної працівником підприємству з якого починається строк в один рік позовної давності, незважаючи на наявність кримінальної справи

Відповідальність роботодавця, передбачена статтею 117 КЗпП України, продовжується і після рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати у випадку затримки виплати по день фактичного розрахунку. (ВСУ -№ 6-144ц13 від 29 січня 2014 р.)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про відшкодування збитків за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що в результаті службових перевірок було встановлено, що ОСОБА_4, працюючи на посаді керівника відділення «Перекопська, 20» ПАТ КБ «ПриватБанк», у 2008 році своїми злочинними діями, а саме: оформленням кредитних договорів за підробленими документами на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_6, завдала підприємству шкоду.

Під час розгляду справи позивач, уточнюючи свої вимоги, зазначав, що вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 травня 2013 року відповідачку визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та засуджено до 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, строком на 1 рік, з конфіскацією всього її майна.

Цивільний позов банку про відшкодування шкоди судом залишено без розгляду.

Крім того, 15 січня 2009 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» (далі - ТОВ «УФА «Верус») був укладений договір поруки № 470, відповідно до умов якого останнє поручилося за виконання відповідачкою зобов'язань перед ПАТ КБ «ПриватБанк».

Враховуючи викладені обставини, просило з урахуванням уточнень стягнути із ОСОБА_4 шкоду у розмірі 78 996,60 доларів США, що еквівалентно 906 051 грн 50 коп., стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ТОВ «УФА «Верус» матеріальну шкоду в сумі 200 грн.

Справа слухалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2015 року скасовано в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «УФА «Верус», провадження в цій частині закрито.

В іншій частині рішення суд першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні його позову до ОСОБА_4 та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову банку до ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши положення ст. 233 КЗпП України, врахувавши роз'яснення п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», належним чином оцінивши подані сторонами докази (ст. 212 ЦПК України), з дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходив із того, що банк пропустив передбачений законом строк звернення до суду з даним позовом.

Колегія погоджується з такими висновками.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз'яснено у п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Отже, прийняття постанови про порушення кримінальної справи не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що за змістом ч. 3 ст. 233 КЗпП України день прийняття постанови про порушення кримінальної справи відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов'язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року № 6-1263 цс 15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У результаті службового розслідування, проведеного у 2008 році, ПАТ КБ «ПриватБанк» виявило заподіяну працівником ОСОБА_4 шкоду, що підтверджується висновком від 17 вересня 2008 року, однак із позовом до суду товариство звернулося тільки 1 березня 2010 року, тобто з пропуском строку в один рік з дня виявлення заподіяної відповідачкою шкоди.

Таким чином, встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди із урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшли висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском річного строку звернення до суду з цим позовом.

При новому апеляційному розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України судом апеляційної інстанції були враховані висновки та мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до оцінки доказів, проте згідно зіст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2016 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддіВ.І. Журавель С.Ф. Хопта С.П. Штелик