Винесення виконавцем постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду, та направлення подання про притягнення до кримінальної відповідальності не можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження (№ 520/17779/14-ц, 16.01.18)

Фабула судового акта: У справі, що пропонується увазі читачів, судом, що розглянув її за скаргою про визнання незаконною та скасуваня постанови старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, встановлено, що державний виконавець не вчинив усі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», з виконання виконавчого листа про зобов’язання боржника знести за власний рахунок самочинно зведену прибудову, тому такі дії державного виконавця є неправомірними.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, погодившись з рішеннями суду першої інстанції, зазначив, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб та здійснювати заходи, необхідні для своєчасного виконання рішення в порядку та у спосіб, що встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, як видно з постанови Верховного Суду, винесення державним виконавцем постанови про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду, та направлення подання до правоохоронних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду не можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа про зобов'язання знести за власний рахунок самочинно зведеної прибудови до квартири.

ВС не зазначив в своєму рішенні, як саме повинен був діяти в цій ситуації державний виконавець, але послався на ряд норм Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, п. 12 ч. 3 ст. 11, ст. 6 цього Закону, згідно з якими державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

А ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, які виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання Експерт або спеціаліст зобов'язаний надати письмовий висновок, а суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові державного виконавця, а також надати усні рекомендації щодо дій, які виконуються за його присутності.

ВС нагадав, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст.ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуйте судовий акт: Виконавче провадження: "Послідовність" у правових позиціях - головна риса роботи ВСУ (справа № 6-708цс17 від 12.07.2017)

ВСУ: Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (№ 6-1445цс17 від 13.09.2017)

Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

Відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження( ВСУ у справі № 6-62цс14)

ВСУ: Акт і постанова д/в про передачу стягувачу нереалізованого на торгах майна оскаржуються шляхом подання скарги, а не позову про недійсність правочину із підстав ст.203, 215 ЦК України (ВСУ від 16 листопада 2016 р. у справі № 6-1655цс16)

Для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову (ВГСУ, справа № 20/49 від 12 січня 2016р., судді Палій В.В., Прокопанич Г. К., Студенець В. І.)

Компенсація за невиконання державою рішення суду протягом трьох місяців негайно стягується судом з Держказначейства України (Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у справі № 804/11/15)

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 520/17779/14-ц

провадження № 61-1082 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

старший державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління Поляков Олександр Георгійович,

сторони виконавчого провадження: ОСОБА_3, Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І., від 19 жовтня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління Полякова О. Г.

Скарга мотивована тим, що державний виконавець не вчинив всіх дій для виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року у справі за її позовом до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Одеській області, про знесення самочинно зведеної прибудови та неправомірно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління Полякова О. Г. від 25 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 48177516 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 25 травня 2015 року Київським районним судом м. Одеси, про зобов'язання ОСОБА_3 знести за власний рахунок самочинно зведену прибудову до квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ПоляковаО.Г. з прийняття постанови від 25 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 48177516 з виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про знесення самочинно зведеної прибудови.

Скасовано постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 48177516 з виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про знесення самочинно зведеної прибудови.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем не були проведені усі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», з виконання виконавчого листа, виданого Київським районним судом міста Одеси 25 травня 2015 року, про зобов'язання ОСОБА_3 знести за власний рахунок самочинно зведеної прибудови до квартири АДРЕСА_1, тому такі дії державного виконавця є неправомірними.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції задоволено, ухвалу суду першої інстанції скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановляючи нову ухвалу, апеляційний суд виходив із того, що державним виконавцем були вжиті всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи для примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року, оскільки доведено, що без участі боржника, якого притягнуто до відповідальності, виконати рішення суду неможливо.

4 листопада 2016 рокуОСОБА_1подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати судове рішення апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки її доводам про те, що у постанові державного виконавця від 25 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження відсутні мотиви щодо неможливості виконати рішення без участі боржника, що стало підставою для застосування положень частини третьої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час прийняття постанови, та закінчення виконавчого провадження. Разом з тим суд безпідставно не застосував положення частини другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року може бути проведено без участі боржника.

При цьому ОСОБА_1 зазначає, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року постановлена відповідно до вимог чинного законодавства України на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 21 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з статтею 383 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судом першої інстанції установлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано ОСОБА_3 знести за власний рахунок самочинно зведену прибудову до квартири АДРЕСА_1. 25 травня 2015 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист, який стягувач надав до Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління.

Постановою старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шатохіна О. П. відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа.

3 листопада 2015 року старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ПоляковимО. Г. винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 170 грн за невиконання рішення суду.

14 грудня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повторне накладення на боржника штрафу у розмірі 340 грн за невиконання рішення суду. 25 грудня 2015 року старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ПоляковимО. Г. направлено подання до правоохоронних органів про притягнення боржника ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду. Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Одеси 25 травня 2015 року, про зобов'язання ОСОБА_3 знести за власний рахунок самочинно зведеної прибудови до квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

У частині першій статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час виникненняспірних правовідносин, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зазначеній редакції, передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Згідно з частинами другою та третьою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 11, статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, які виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань,державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, що має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов'язаний надати письмовий висновок, а суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові державного виконавця, а також надати усні рекомендації щодо дій, які виконуються за його присутності.

Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що державним виконавцем проведено дії лише щодо накладення на боржника штрафу та після цього вже винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Частиною першою статті 14 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, і статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та постановив законну ухвалу.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 рокускасувати, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк