Умовою для вчинення нотаріусом виконавчого напису є БЕЗСПІРНІСТЬ наявності боргу та його розміру (№ 310/9293/15ц від 23.01.2018)

Фабула судового акту: В даному судовому рішенні Касаційний цивільний суд зробив досить цікаві висновки щодо підстав вчинення нотаріусами виконавчих написів при цьому ОСОБЛИВО звернувши увагу не на тільки дотримання нотаріусами формальних підстав його вчинення та наявністі певних документів, які є підставою для вчинення такої нотаріальної дії та їх відповідність вимогам Положення про вчинення нотаріальних дій, а й основні підстави для такого виду стягнення, а саме безспірність наявності боргу перед кредитором та відсутність спору щодо розміру боргового зобов'язання.

У даній справі боржник звернувся до суду із позовною заявою про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню мотивуючи свої вимоги тим, що останній було зроблено таємно, без попередження боржника, без направлення боржнику письмової вимоги, та без надання нотаріусу документів, щ0о підтверджують безспірність суми боргу.

Судами першої та апеляційної інстанцій позовну заяву залишено без задоволення на підставі того, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з дотриманням вимог встановлених Законом України "Про нотаріат" та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Зокрема, кредитором вчинено усі дії, які передбачені законодавством для здійснення відшкодування за кредитним договором, а саме: завчасно повідомлено боржника про наявність і розмір суми заборгованості, надано нотаріусу усі передбачені Інструкцією документи, які підтверджували наявність, розмір, та безспірність заборгованості.

Проте, касаційним судом вказані рішення було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції у вз'язку із тим наступним.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Згідно ст. 88 вказаного Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тому при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналізуйте судовий акт: Виконавчий напис нотаріуса визнається таким, що не підлягає виконанню при відсутності оригіналів фінансового чеку та опису вкладення, які підтверджують направлення боржнику вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання (Справа № 22-620)

При визнанні виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд повинен встановити сам факт існування та розмір безспірної заборгованості, а не лише формально перевірити поданий кредитором пакет документів (ВСУ, 05.06. 2017р. № 6-887цс17)

Нотаріус сфальсифікував та посвідчив договір купівлі-продажу квартири, де продавцем виступила померла особа, покупцем реальна, а спадкоємці про це навіть не здогадувались (Рішення Індустріального район. суд м. Дніпропетров від 14 квітня 2016 р.)

Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року м. Київ

справа № 310/9293/15

провадження № 61-154 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 1 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ХижнякАндрій Миколайович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 2 - відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Троценко Т. А., від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А., від 11 травня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Проше Мобіліті»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк Андрій Миколайович, відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2013 року між нею та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено кредитний договір № 50009541, за яким вона отримала кредит в розмірі 254 560 грн 80 коп., що на дату укладання договору становило еквівалент 31 200 доларів США, додатковий кредит в розмірі 85 914 грн 25 коп., що становило 10 530 доларів США, а всього 340 475 грн 05 коп. із застосуванням процентної ставки 9,90 % річних на строк 60 місяців зі змінною процентною ставкою. Цільове призначення кредиту - купівля автомобілю Volkswagen Tiguan, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року. 12 липня 2013 року між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу. Через складну ситуацію в країні та значним подорожчанням національної валюти у неї виникла заборгованість за вказаним договором.

02 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М. вчинено нотаріальний напис № 926 щодо звернення стягнення на вищевказаний автомобіль білого кольору державний номер НОМЕР_2 на суму 578 207 грн 16 коп.

Вказаним виконавчим написом нотаріус запропонував задовольнити вимоги відповідача за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобілю, переданого в заставу, за невиплачену в період з 25 січня 2015 року по 03 квітня 2015 року заборгованість в розмірі несплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена основна сума основного боргу) - 51 532 грн 26 коп., штрафні санкції за вимоги щодо сплати - 3277 грн 51коп., штраф за повернення кредиту - 50 912 грн 16 коп., суми кредиту - 472 485 грн 23 коп., що разом становить 578 207 грн 16 коп.

З урахуванням викладеного, позивач просила визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню за тих підстав, що він був зроблений таємно, без попередження боржника, без направлення їй письмової вимоги, та без надання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність суми боргу.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з дотриманням вимог встановлених, статтями 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5. Зокрема, ТОВ «Порше Мобіліті» вчинило усі дії, які передбачені законодавством для здійснення відшкодування за кредитним договором, а саме: завчасно повідомило боржника про наявність і розмір суми заборгованості, надало нотаріусу усі передбачені Інструкцією документи, які підтверджували наявність, розмір, та безспірність заборгованості.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що згідно з частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, і такі документи приватному нотаріусу ТОВ «Порше мобіліті» були надані, перевіряти розмір заборгованості нотаріус при вчиненні виконавчого напису не зобов'язаний.

13 липня 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що жодних доказів отримання нею від ТОВ «Порше Мобіліті» письмових вимог про дострокове повернення боргу суду не надано, існування між сторонами кредитного договору спору щодо розміру заборгованості за цим договором, відсутності підстав для стягнення штрафів за виконавчим написом.

27 липня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

12 січня 2018 року ухвалою постійної колегії суддів Першої судової палати Верховного Суду дану справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 січня 2018 року справу № 310/9293/15-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами встановлено, що 03 липня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено кредитний договір № 50009541, за умовами якого останнє надало позивачу кредит в сумі 254 560 грн 80 коп., що еквівалентно за курсом Національного банку України 31 200,00 доларів США, додатковий кредит в сумі 85 914 грн. 25 коп., що еквівалентно за курсом Національного банку України 10 530,00 доларів США строком на 60 місяців, на придбання автомобіля марки Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року, зі сплатою 9,90 % відсотків річних, а позичальник зобов'язалася прийняти, належним чином використовувати і повернути Компанії кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу від 12 липня 2013 року № 50009541, відповідно до умов якого предметом застави є автомобіль Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см., рік випуску 2013 року.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.3. договору застави, заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 03 липня 2013 року №50009541 щодо своєчасного повернення кредиту, своєчасної плати за користування кредитом передає у заставу заставодержателю належний йому на праві власності автомобіль марки Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору застави заставодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договором та за кредитним договором, яке виникає у заставодержателя у випадку невиконання (або часткового невиконання) заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитним договором, шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя або шляхом звернення стягнення на предмет застави.

За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 318 201 грн.

Відповідно до частини 1 статті 589 ЦК України разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Судами встановлено, що з 25 січня 2015 року ОСОБА_3 припинила виконувати умови кредитного договору і станом на 03 квітня 2015 року у неї виникла кредитна заборгованість у розмірі 582 342 грн 69 коп., яка складається з дострокового повернення невиплаченої суми кредиту у розмірі 527 532 грн 92 коп., що є еквівалентом за курсом Національного банку України 22 450,12 доларам США із застосуванням курсу валют на день розрахунку 03 квітня 2015 року; несплачених чергових платежів у сумі 51 532 грн 26 коп.; штрафних санкцій у сумі 3 277 грн. 51 коп. У зв'язку з систематичним порушенням умов кредитного договору відповідачем надіслано позивачеві письмову вимогу про дострокове повернення кредиту від 03 квітня 2015 року.

В зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М. із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі застави транспортного засобу, посвідченого 12 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В., який зареєстровано в реєстрі за № 984, з метою звернення стягнення заборгованості в сумі 578 207 грн 16 коп., з яких: 51 532 грн 26 коп. - несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу), 3 277 грн 51 коп. - штрафні санкції за вимоги щодо сплати; 50 912 грн 16 коп. - штраф за порушення терміну дострокового повернення кредиту; 472 485 грн 23 коп. - сума кредиту в перерахунку з доларів США станом на 03 квітня 2015 року. До заяви відповідачем додано: договір застави транспортного засобу, кредитний договір, зведена облікова виписка по рахунках боржника із зазначенням суми заборгованості та відміткою про те, що заборгованість на день звернення за виконавчим написом не погашена з рахунку, несплачені рахунки, копію листа, який направлявся позивачці з вимогою погасити заборгованість, повідомлення поштового відділення про надсилання листа позивачу, довіреність представника стягувача.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерстваюстиції України 22 лютого 2012 року№ 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надаючи приватному нотаріусу розрахунок заборгованості, ТОВ «Порше Мобіліті» зазначало, що заборгованість визначена відповідно до вимог закону та умов договору, у тому числі, щодо нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення умов договору. Проценти за користування кредитом не збільшувалися, а при розрахунку заборгованості враховувався курс іноземної валюти на час платежу. Проте судами попередніх інстанцій при перевірці доводів позивача та заперечень відповідача не було враховано, що позивач неодноразово (13 січня 2015 року, 22 квітня 2015 року тощо) зверталась до відповідача із зверненнями (заявами) щодо перегляду умов кредитування, зміни валюти кредитування (конвертації в гривню за взаємовигідним курсом) та зміни графіку платежів, що свідчить про наявність спору між сторонами щодо розміру заборгованості за кредитним договором.

Про відсутність безспірності свідчать і наступні дії сторін, а саме: звернення ТОВ «Порше Мобіліті» у травні 2016 року з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та її звернення до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору недійсним. Про наявність такого спору позивач вказувала під час розгляду даної справи у суді першої інстанції (а.с. 145-149) та просила врахувати зазначені обставини при ухваленні рішення, проте судами попередніх інстанцій вказані обставини були залишені поза увагою.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Проте відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції не з'ясував чи встановлена безспірність вимог ТОВ «Порше Мобіліті», чи дотримана була відповідачем процедура повідомлення заставодержателя належним чином відповідно до вимог Закону «Про заставу», залишивши поза увагою те, що розмір заборгованості, який відповідачем запропоновано погасити позивачеві відрізняється від розміру заборгованості, зазначеного у заяві на вчинення виконавчого напису та виконавчому написі нотаріусу, тобто вказані суми не узгоджувались із нею, як з боржником та не є безспірними.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з'ясованих обставин справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді