У випадку коли встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, таке майно враховується при поділі. (ВС/КЦС, справа № 726/2165/15-ц, 21.03.18)

Фабула судового акта: Позовна заява одного з подружжя до іншого про визнання правочину недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації вартості 1/2 частини майна була мотивована тим, що під час шлюбу ними було придбано транспортний засіб, який відповідач в подальшому без згоди та відома позивача зняв з обліку та відчужив своєму батьку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні подружжя (1/2 частини вартості транспортного засобу), виходив із того, що вибуття у жовтні 2013 року із спільної сумісної власності подружжя транспортного засобу у власність батька відповідача відбулось поза волею позивачки, а кошти використані не в інтересах сім’ї.

Саме з цим рішенням суду першої інстанції погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що скасував негативне для позивачки рішення суду апеляційної інстанції.

При цьому Верховний Суд виходив з того, що вибуття транспортного засобу у жовтні 2013 року із спільної сумісної власності подружжя відбулось поза волею позивача, а кошти були використані не в інтересах сім'ї. Адже сторони тривалий час не підтримували шлюбні відносини, не вели спільного господарства і не мали спільного сімейного бюджету, що підтверджнено преюдиційним судовим рішенням від грудня 2013 року про розірвання шлюбу між сторонами.

За висновком Верховного Суду у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Лише компенсація: відчужене без письмової згоди одного з подружжя спільне майно іншим з подружжя не витребовується у добросовісного набувача (ВС/КЦС у справі № 755/20923/14-ц від 03 травня 2018р.)

Недобросовісність – обов’язкова підстава для визнання недійсним договору щодо спільного майна укладеного одним з подружжя без згоди іншого (ВСУ у справі за № 6-533цс16 від 30 березня 2016р.)

Між подружжям поділяється навпіл як і сумісна власність придбана на позичені кошти, так і боргові зобов’язання повернути ці кошти кредитору (ВСУ від 14 вересня 2016р. у справі № 6-539цс16)

Визначальною обставиною при припиненні права власності співвласника на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника є відсутність істотної шкоди для нього та членів його сім'’ї (ВСУ від 23 листопада 2016р. у справі № 6-1943цс16)

ВС/КЦС: Жінка може і не знати про борг чоловіка але несе з ним солідарну відповідальність за повернення, якщо в суді буде встановлено, що кошти були витрачені в інтересах сім’ї (ВС/ЦКС у справі № 639/7335/15-ц від 03 травня 2018р.)

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 726/2165/15-ц

провадження № 61-5530св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2016 року у складі суддів: Винту Ю. М., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації вартості 1/2 частини майна.

Позовна заява мотивована тим, що 03 листопада 2007 року зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 лютого 2011 року ними було придбано транспортний засіб марки VOLKSWAGEN T4, 1998 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_3 09 жовтня 2013 року без згоди та відома ОСОБА_2 зазначений транспортний засіб зняв з обліку для реалізації в межах України та відчужив на ім'я ОСОБА_4 (батька відповідача). Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 09 грудня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 квітня 2015 року розподілено майно між подружжям. Визнано об'єкт незавершеного будівництва, який розташований на АДРЕСА_1 у вигляді збудованого фундаменту та зведеного першого поверху будинку, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_3

Ѕ частини вартості матеріалів, виробів і конструкцій, затрачених на будівництво зазначеного об'єкта нерухомості, в сумі 33 896 грн. Позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3 1/2 частини вартості транспортного засобу, не були вирішені, оскільки спірний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_4, який не був стороною у справі про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації 1/2 частини його вартості. Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу, вартість автомобіля становить 186 200 грн. Тому розмір частки позивача у спільній сумісній власності становить 93 100 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати транспортний засіб VOLKSWAGEN T4, 1998 року випуску, спільною сумісною власністю подружжя; визнати договір купівлі-продажу вказаного автомобіля недійсним; стягнути з ОСОБА_3 1/2 частину вартості зазначеного автомобіля в розмірі 93 100 грн.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Ѕ частину вартості транспортного засобу в розмірі 93 100 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що даний автомобіль придбаний подружжям під час перебування у шлюбі, а тому згідно з частиною другою статті 60 СК України, вважається їхньою спільною сумісною власністю, і кожна зі сторін має рівні права на нього.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль був придбаний добросовісним набувачем, а підстави для його витребування у нового власника відсутні.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2 скасовано.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення

1/2 частини майна відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1/2 частини майна мотивоване тим, що ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження факту вибуття транспортного засобу із спільної сумісної власності подружжя поза її волею, а також доказів на спростування факту отримання разом з ОСОБА_3 коштів за проданий автомобіль у червні 2013 року.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача вартості

1/2 частини спірного автомобіля, оскільки цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, цінним майном. Відповідач розпорядився автомобілем на власний розсуд без згоди позивача. Оскільки під час судового розгляду справи про розірвання шлюбу між сторонами 09 грудня 2013 року судом було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тривалий час не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства і не мають спільного сімейного бюджету, то ОСОБА_3 09 жовтня 2013 року без згоди та відома позивача, зняв з обліку для реалізації в межах України та відчужив зазначений транспортний засіб. Вказане, на думку позивача, підтверджує факт вибуття транспортного засобу із спільної сумісної власності подружжя поза її волею.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить відхилити касаційну скаргу, посилаючись на те, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

02 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 03 листопада 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 09 грудня 2013 року було розірвано.

22 лютого 2011 року ними було придбано транспортний засіб марки VOLKSWAGEN T4, 1998 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_3

Довідкою Управління Держаної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області від 04 березня 2014 року, згідно з обліковими даними Управління Держаної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області за громадянином ОСОБА_3 зареєстрований транспортний засіб марки VOLKSVAGEN Т4, 1998 року випуску, який знятий з обліку для реалізації в межах України та 03 грудня 2013 року зареєстрований за громадянином ОСОБА_4

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації за 1/2 частинуоб'єкта незавершеного будівництва та автомобіля.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 квітня 2015 року про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації за 1/2 частину, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано об'єкт незавершеного будівництва, який розташований на АДРЕСА_1 у вигляді збудованого фундаменту та зведеного першого поверху будинку, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_3 1/2 частину вартості матеріалів, виробів і конструкцій, затрачених на будівництво зазначеного об'єкта нерухомості, в сумі 33 896 грн.

Установлено, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3

1/2 частини вартості транспортного засобу - автомобіля марки VOLKSWAGEN T4, 1998 року випуску, залишено без розгляду.

Згідно із звітом товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Експертиза» про оцінку колісного транспортного засобу від 18 травня 2015 року, ринкова вартість об'єкта оцінки даного автомобіля VOLKSVAGEN Т4, власником якого є ОСОБА_4, станом на дату оцінки становить, без урахування ПДВ 186 200 грн.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні подружжя, виходив з того, що вибуття транспортного засобу 09 жовтня 2013 року із спільної сумісної власності подружжя відбулось поза волею позивача та кошти використані не в інтересах сім'ї. Зокрема, рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 09 грудня 2013 року про розірвання шлюбу між сторонами, установлено, що сторони по справі на час розірвання шлюбу, тривалий час не підтримували шлюбні відносини, не вели спільного господарства і не мали спільного сімейного бюджету. Крім того, у позовній заяві ОСОБА_3 про розлучення, останній вказував, що з ОСОБА_2 з січня 2013 року припинено шлюбні відносини та ведення спільного господарства. ОСОБА_2 з їх донькою і своїми речами переїхала жити до сестри. Тому не знайшли свого підтвердження обставини, що батько ОСОБА_3 за купівлю автомобіля передав кошти обом з подружжя.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення 1/2 частини вартості транспортного засобу VOLKSVAGEN Т4,

1998 року випуску, оскільки цей автомобіль придбаний подружжям під час перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, і кожна зі сторін має рівні права на нього. Відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували отримання коштів від його продажу подружжям, та що кошти були витрачені в інтересах сім'ї.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за 1/2 частину транспортного засобу, що вибув із спільної сумісної власності подружжя, не виконав свій обов'язок щодо подання обґрунтування, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у сукупності конкретних обставин справи, не зазначив, на підставі яких належних та допустимих доказів, що містяться у матеріалах справи, доведено факт передачі покупцем обом з подружжя коштів за спільний автомобіль та те, що вказані кошти були витрачені подружжям спільно в інтересах сім'ї.

Суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, виконав всі вимоги цивільного судочинства, та встановивши майно, яке було придбано подружжям за час шлюбу та за спільні кошти, зробив правильний висновок про належність його ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

Крім того, судом першої інстанції правильно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, оскільки спірний автомобіль був придбаний добросовісним набувачем, тому підстави для його витребування у нового власника відсутні.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Положеннями статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.

У абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Висновки суду першої інстанції відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2016 року скасувати.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 лютого 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик