Сам по собі факт не винесення в натуру (на місцевості) розмірів земельної ділянки із встановленням землевпорядною організацією межових знаків, які передаються власнику на зберігання, не свідчить про порушення прав сусідніх землекористувачів (ВС/КЦС)

Касаційна скарга позивачів мотивована тим, що при приватизації земельної ділянки відповідачами не було винесено в натуру (на місцевості) розмірів земельної ділянки, передбачених проектом відведення, із встановленням землевпорядною організацією межових знаків, які передаються власнику на зберігання. За твердження касатора це порушення вимог земельного законодавства призвело до того, що при самовільному зміщенні відповідачами умовної точки позивачам було перекрито прохід зі свого двору до своєї присадибної земельної ділянки, чим створено перешкоду у її користуванні.

Більшість аргументів Верховного Суду зводиться до аналізу суперечностей у доказах, наданих позивачами, але теоретичний інтерес безумовно представляє висновок про те, що сам по собі факт не винесення в натуру (на місцевості) розмірів земельної ділянки, передбачених проектом відведення, із встановленням землевпорядною організацією межових знаків, які передаються власнику на зберігання, не свідчить про порушення прав позивачів.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: "Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними документами на підтвердження права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення" (Постанова ВСУ від 27.01.2015 по справі № 21-570а14)

Відсутність одного чи декількох погоджень проекту землеустрою НЕ є підставою для скасування судом рішення про передачу з/д в оренду ( ВАСУ від 17 червня 2015р. у справі № К/800/68549/14)

За «бездокументарне» та фактичне користування землею суд стягнув 3,7 млн. грн. збитків з підприємства на користь місцевої ради (ВСУ у справі № 3-383гс15)

Суд має право зобовязати орган земресурсів видати дозвіл на розроблення документації із землеустрою про відведення з/д, хоча це і є виключною компетенцією цього органу (ВАСУ від 19 травня 2016р. у справі № К/800/32729/15)

Висаджувати дерева та кущі біля межі чи прямо на межі між приватними земельними ділянками законодавство не забороняє (Чернігівський районний суд Чернігівської області від 28 березня 2016р)

ВАСУ: Позов про скасування висновків державної експертизи землевпорядної документації може бути подано лише у разі відмови відповідного органу спростувати її висновки або при незгоді з висновками повторної експертизи (ВАСУ,К/800/1331/16, 17.01.17)

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 745/1108/13-ц

провадження № 61-9082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Відділ Держгеокадастру у Сосницькому районі Чернігівської області, Сосницька селищна рада Сосницького району Чернігівської області,

третя особа - ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2015 року у складі судді Смаль І. А. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Скрипки А. А., Лакізи Г. П., Шевченка В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року ОСОБА_5, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, Відділу Держземагенства у Сосницькому районі Чернігівської області, правонаступником якого є Відділ Держгеокадастру у Сосницькому районі Чернігівської області, Сосницької селищної ради Сосницького району Чернігівської області, третя особа - ОСОБА_9, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що у них на праві постійного користування знаходиться присадибна земельна ділянка площею 0,12 га на АДРЕСА_1. На початку листопада 2013 року ОСОБА_6 перегородила сіткою місце виходу із двору позивачів через прохід довжиною 3−5 м та шириною 1 м, який давав можливість їм проходити до своєї присадибної земельної ділянки площею 0,07 га, що знаходиться за 10 метрів від їх земельної ділянки площею 0,05 га, на якій розташований житловий будинок із господарчими спорудами.

Звернувшись до земельної комісії Сосницької селищної ради Сосницького району Чернігівської області з метою здійснення перевірки меж земельних ділянок, позивачі дізналися, що ОСОБА_6 незаконно приватизовано частину земельної ділянки загального користування з боку вул. Довженка, а також самовільно захоплено частину їх земельної ділянки шляхом зміщення межі земельної ділянки відповідача до земельної ділянки землевласника ОСОБА_9 та перегороджено позивачам прохід шириною 1 м та довжиною 13 м, загальною площею 13 кв. м, із двору на свою присадибну земельну ділянку.

З огляду на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили суд усунути їм перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0,15 га, по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання солідарно відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 знести металічну сітку шириною 1 (один) метр в ділянці виходу із двору через хвіртку та проходу до їхньої земельної ділянки довжиною 13 метрів, що межують із земельною ділянкою відповідачів по АДРЕСА_2 згідно висновків судової будівельно-технічної експертизи. Зобов'язати відповідачів повернути незаконно захоплену ними земельну ділянку шириною 1 метр та довжиною 13 метрів, загальною площею 13 кв. м. та не чинити їм перешкод у майбутньому у вільному доступу до своєї земельної ділянки, яка знаходиться в їхньому користуванні по АДРЕСА_1. Визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, серії серії НОМЕР_1, виданий на підставі рішення 36 сесії 5 скликання Сосницької селищної ради від 23 квітня 2010 року, співвласникам земельної ділянки ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12 Стягнути на свою користь солідарно із відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн, а саме: по 2 500 грн кожному позивачу, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 458,80 грн, 2 361,60 грн витрат на судову будівельно-технічну експертизу, та 4 900 грн за надання правової допомоги, а всього: 12 720,40 грн.

Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено. Стягнуто з позивачів на користь Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України по 246 грн витрат, пов'язаних з викликом до суду експерта.

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 подала до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що при приватизації земельної ділянки співвласників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 на АДРЕСА_2 не було винесено в натуру (на місцевості) розмірів земельної ділянки, передбачених проектом відведення, із встановленням землевпорядною організацією межових знаків, які передаються власнику на зберігання.

Зазначене порушення вимог земельного законодавства призвело до того, що при самовільному зміщенні відповідачами умовної точки А із землі загального користування в сторону приватизованої земельної ділянки землевласника ОСОБА_13 позивачам було перекрито прохід зі свого двору до своєї присадибної земельної ділянки, чим створено перешкоду у її користуванні.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її із суду першої інстанції.

У березні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 на касаційну скаргу, у яких вони просили рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 745/1108/13-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів щодо існування перешкод в користуванні земельною ділянкою, і що такі перешкоди, за їх наявності, створюються відповідачем ОСОБА_6

Не винесення під час приватизації в натуру (на місцевість) розмірів земельної ділянки на АДРЕСА_2, передбачених проектом відведення, із встановленням землевпорядною організацією межових знаків, які передаються власнику на зберігання не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Належних та допустимих доказів заподіяння моральної шкоди позивачам матеріали справи не містять.

Колегія погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з положеннями статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла момент ухвалення судових рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд установив, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 09 лютого 2006 року серії НОМЕР_2.

Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 1200 кв. м.

Згідно з випискою з рішення Сосницької селищної ради Чернігівської області 31 сесії 5 скликання від 06 листопада 2009 року, ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проектної документації земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,12 га.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 квітня 1997 року та додатком до державного акта на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 є співвласниками житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2.

Згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, виданого на підставі рішення Сосницької селищної ради 36 сесії 5 скликання, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,1500 га по АДРЕСА_2.

ОСОБА_9 є власником земельної ділянки 0,08 га по АДРЕСА_3, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3.

23 вересня 2014 року інженером ДП «Чернігівський науково-дослідний інститут землеустрою» складено акт про встановлення меж землекористування по АДРЕСА_2, згідно з яким фактична межа земельної ділянки відповідачів не відповідає межі земельної ділянки визначеної державним актом. Фактична межова лінія зі сторони ОСОБА_4 становить 43,08 м.

В іншому акті зазначено, що фактична довжина земельної ділянки відповідачів, яка межує із земельною ділянкою позивачів, складає 42,9 м, у той час як згідно з державним актом про право власності від 15 липня 2010 року серії НОМЕР_1 вона становить 46,3 м.

Акти складені одним і тим же спеціалістом і містять у собі розбіжності щодо фактичної довжини земельної ділянки відповідачів, що межує із земельною ділянкою позивачів.

Згідно експлікації земель, складеної у 2014 році фактичний розмір земельної ділянки, що належить ОСОБА_4, складає 0,15 га, однак згідно з довідкою Сосницької селищної ради Чернігівської області від 06 жовтня 2014 року № 548 за ОСОБА_4 відповідно до земельно-кадастрової книги рахується земельна ділянка площею 0,12 га.

Відповідно до висновку судових експертів за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи від 31 серпня 2016 року № 3111-3113/15-24 при накладанні державних актів співвласників земельної ділянки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 по АДРЕСА_2 та землевласника ОСОБА_9 по АДРЕСА_3, на збірний кадастровий план, проходу з двору землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до своєї присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 не існує, а тому апеляційний суд правильно зазначив, що під час розгляду справи накладань земельної ділянки відповідачів на земельну ділянку позивачів не встановлено.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позивачами обставин на які вони посилаються , а саме щодо існування перешкод в користуванні їм земельною ділянкою, і що такі перешкоди створюються відповідачами.

Сам по собі факт не винесення в натуру (на місцевості) розмірів земельної ділянки співвласниками, якої є ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, передбачених проектом відведення, із встановленням землевпорядною організацією межових знаків, які передаються власнику на зберігання, всупереч положенням статті 791 ЗК України, не свідчить про порушення прав позивачів.

ОСОБА_13 в сторону якого відбулося зміщення від умовної точки А до умовної точки Б земельної ділянки по АДРЕСА_2, із площею накладання - 0,0008 га,судові рішення не оскаржував та із самостійними вимогами до суду не звертався.

Аргументи касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не враховано висновки та мотиви, наведені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року, спростовуються матеріалами справи, а саме висновком призначеною апеляційним судом повторної судової будівельно-технічної експертизи по справі за клопотанням ОСОБА_5

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними, викладеним ОСОБА_5, у апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат