Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником (ВС/КЦС,№ 175/4741/16-ц,29.03.18)

Фабула судового акта: Інститут набувальної давності вважається однією з найпрогресивніших новел Цивільного кодексу 2004 року. Офіційне покликання такого нововведення – це усунення необґрунтованих переваг для державної власності, що були встановлені ЦК 1963 р. Судова справа, що пропонується увазі читачів, дозволяє зрозуміти суть цього інституту цивільного права.

Отже, рішенням районного суду задоволено позов особи та визнано за позивачкою право власності за набувальною давністю на житлове приміщення. При цьому суд виходив з того, що позивачка добросовісно заволоділа чужим майном і понад 15 років продовжує відкрито, безперервно володіти квартирою.

Але апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 344 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки житлове приміщення позивачу було надано у користування, і рішення місцевого суду скасував, відмовивши у задоволенні позову, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

В основу такого рішення суди поклали наступні приписи чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

При цьому на позицію суду не вплинули ті обставини, що позивачка ще у 1994 році отримала від радгоспа у користування та для проживання вказану квартиру, але будь-яких документів, які б підтверджували її право на користування зазначеною квартирою або вказували б на статус цієї квартири позивачці видано не було. Більш того, - питання щодо права на спірну квартиру на час розгляду справи так і не було вирішено за відсутності необхідних документів на житловий фонд.

Доречно нагадати, що в п. 8 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України зазначено, що правила ст. 344 цього кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦКУ, тобто не раніше 1 січня 2001 р.

Аналізуйте судовий акт: Майнове право – це «ПРАВО ОЧІКУВАННЯ» - обмежене речове право, яке засвідчує правомочність отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому і є складовою частиною майна, як об’єкта цивільних прав. (ВСУ у справі 6-265цс16)

Майно ФОП придбане за кошти від своєї діяльності слід розглядати як особисту приватну власність, яка не підлягає поділу між подружжям при розлученні (ВСУ у справі № 6-1327цс15 від 18 травня 2016р.)

Повернення земельної ділянки у комунальну власність: коли подається віндикаційний, а коли негаторний позов і коли для прокурора починається строк позовної давності для звернення із позовом (ВСУ від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15)

За змістом договору купівлі-продажу майнових прав немає підстав для визнання за інвестором прав на нерухоме майно (об’єкт інвестування) на підставі статей 331, 392 ЦК України (ВСУ у справі № 6-290цс16 від 16 березня 2016р.)

Кондикція - це позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності, який може бути застосований самостійно на підставі ст. 1212 ЦК України шляхом подання кондикційного позову (Постанова ВСУ у справі № 6-3090 цс15 від 02 березня 2016р.)

Постанова

Іменем України

29 березня 2018 року

м. Київ

справа № 175/4741/16

провадження № 61-6971св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Антоненко Н. О., Журавель В.І. (суддя-доповідач), Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - виконавчий комітет Горьківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області,

третя особа - державне підприємство «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року у складі суддів: Деркач Н. М., Макарова М. О. (головуючий), Петешенкової М. Ю.,

встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Горьківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на майно за набувальною давністю, посилаючись на те, що з 1968 року вона працювала у радгоспі «Красносільський» дояркою. У березні 1994 року отримала від радгоспу у користування квартиру АДРЕСА_1. Однак будь-яких документів, які б підтверджували її право на користування зазначеною квартирою або вказували б на статус цього жилого приміщення, їй не було видано.

У спірне житло вона вселилися разом зі своєю родиною і на теперішній час там також проживає її син ОСОБА_5 з дружиною та п'ятьма дітьми.

Ураховуючи те, що вона понад десять років добросовісно, відкрито володіє зазначеним нерухомим майном, просила визнати за нею право власності на вказану квартиру за набувальною давністю.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності за набувальною давністю на житлове приміщення загальною площею 37,0 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, представник ОСОБА_4 оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає рішення апеляційного суду немотивованим.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Визнаючи за позивачем право власності на спірну квартиру за набувальною давністю, суд першої інстанції виходив із того, що вона добросовісно заволоділа цим нерухомим майном і понад 15 років продовжує відкрито та безперервно володіти ним.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до спірних правовідносин, оскільки житлове приміщення позивачу було надано у користування.

Колегія погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

У пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Судами встановлено, що в 1996 році радгосп «Красносільський» було приєднано до державного підприємства «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України (далі - ДП «НВД АФ «Наукова»), яке з 2004 року перебуває в стані ліквідації, будь-яку виробничу діяльність не здійснює.

Житловий будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ДП «НВД АФ «Наукова», що підтверджується довідкою підприємства від 10 квітня 2017 року № 187.

Відповідно до листа підприємства від 01 червня 2016 року № 340/1 ДП «НВД АФ «Наукова» здійснює підготовку щодо передачі житлового фонду до комунальної власності відповідних територіальних громад згідно з вимогами частини першої статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Таким чином, врахувавши обставини справи та надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачу було відомо про відсутність у неї підстав для набуття права власності на спірну квартиру - це житло вона отримала від радгоспу у користування.

Аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм матеріального і процесуального права та на законність і обґрунтованість рішення апеляційного суду не впливають.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат