Особа, яку судом визнано безвісно відсутньою НЕ може бути відповідачем у інших справах (ВС/КЦС № 317/3139/15-ц від 28.02.2018)

Фабула судового акту: У цій справі вирішувалося питання щодо встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю та поділу майна, яке було придбано за вказаний період проживання.

За матеріалами позовної заяви чоловік та жінка проживали однією сім’єю у період з 2003 по 2013 роки.

Однак у 2013 році чоловік пішов з дому та не повернувся. У зв’язку із цим його в порядку окремого провадження судом було визнано безвісно відсутнім.

Рішеннями місцевого та апеляційного судів позовні вимоги залишено без задоволення у зв’язку з їх недоведеністю.

Водночас касаційний суд переглядаючи справу за скаргою позивачки звернув увагу на таке.

Нормами статті 25 ЦК України основою цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності фізичної особи є її цивільна правоздатність, як така, що виникає у момент народження фізичної особи та припиняється у момент її смерті, здатність мати цивільні права та обов'язки. Таким чином смерть фізичної особи беззаперечно припиняє її цивільну правоздатність.

Водночас визнання особи в порядку ст. 43 ЦК України безвісно відсутньою хоча і не свідчить про смерть особи та безумовну втрату нею правоздатності, але ж припускає настання такої.

Таким чином завідоме залучення, як відповідача у справі, фактично відсутньої фізичної особи щодо якої є не скасоване судове рішення про визнання її безвісно відсутньою, всупереч вимогам закону унеможливлює здійснення такою особою її процесуальних прав і виконання нею її процесуальних обов'язків, передбачених цивільним процесуальним законодавством.

Тому фізична відсутність у сторони зазначеної вище можливості принципово позбавляє суд змоги ухвалити обґрунтоване судове рішення, що не відповідає завданню цивільного судочинства в аспекті справедливого розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, а також суперечить одній з основних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є ЛИШЕ наявність ФАКТИЧНИХ шлюбних стосунків (№ 337-5266/1-ц від 25.01.2018)

ВССУ: Визначаючи правовий режим майна, набутого в «цивільному шлюбі», слід, зокрема, доводити факт його спільного створення та наявності в сторони відповідних коштів на момент придбання майна та джерела їх походження (справа № 712/14246/15-ц, 19.07.17)

Під час встановлення у суді факту проживання однією сім’єю виник спір про право, тому заяву слід залишити без розгляду, ухвалені у справі рішення скасувати, а окреме провадження припинити (ВССУ від 8 лютого 2017р. у справі № 127/16445/15-ц)

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 317/3139/15-ц

провадження № 61-4241св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 7 червня 2016 року у складі головуючого судді Сакояна Д. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у складі колегії суддів: Маловічка С. В., Савченко О. В., Кочеткової І. В.,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року справу № 317/3139/15-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 317/3139/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно та його поділ.

Позовна заява мотивована тим, що 1 січня 2002 року вона розлучилась з першим чоловіком, а у 2003 році познайомилась з ОСОБА_5, з яким вони стали проживати спільно у квартирі АДРЕСА_1. 5 квітня 2005 року ОСОБА_5 розірвав шлюб з дружиною і з того часу став проживати з позивачем однією сім'єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, не перебуваючи в іншому шлюбі, маючи спільний бюджет, побут та господарство. 30 листопада 2013 року відповідач ОСОБА_5 вийшов з дому і зник. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2015 року ОСОБА_5 визнано безвісно відсутнім. За час спільного проживання ними було придбано наступне майно: меблі для кухні вартістю 2 100 грн; легковий автомобіль «Volksvagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_5, вартістю 128 402 грн 01 коп.; двоє дверей квартирних у зборі, вартістю 1 167 грн 05 коп. і 866 грн 15 коп., а всього на суму 2 033 грн 20 коп.; житловий будинок АДРЕСА_2, зареєстрований на ім'я ОСОБА_5, вартістю 127 тис. грн; банківський вклад (депозит) відповідно до договору від 12 червня 2013 року, укладений між ПАТ «А-Банк» і ОСОБА_5 на його ім'я суму депозиту 40 тис. грн, сума депозиту та відсотки по депозиту станом на 10 червня 2016 року складає 67 030 грн 24 коп.; банківський вклад (депозит) відповідно до договору від 20 серпня 2013 року, укладений між ПАТ «А-Банк» і ОСОБА_5 на його ім'я на суму депозиту 44 тис. грн, розмір депозиту та відсотки по депозиту станом на 10 травня 2016 року складає 72 444 грн 08 коп.; банківський вклад (депозит) відповідно до договору від 5 листопада 2013 року, укладений між ПАТ «А-Банк» і ОСОБА_5 на його ім'я на суму депозиту 28 224 грн 86 коп., розмір депозиту та відсотки по депозиту станом на 10 травня 2016 року складає 44 970 грн 95 коп. Загальна вартість всього вищеперерахованого майна - 443 980 грн 48 коп.

Таким чином, з урахуванням уточнень періоду спільного проживання та розміру позовних вимог, просила:

- встановити факт проживання її та відповідача ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 5 квітня 2005 року по 30 листопада 2013 року;

- визнати майно спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_5;

- поділити спільне сумісне майно між нею та відповідачем ОСОБА_5 наступним чином:

1) виділити їй житловий будинок АДРЕСА_2, зареєстрований на ім'я ОСОБА_5, вартістю 127 тис. грн; меблі для кухні вартістю 2 100 грн; двоє дверей квартирних у зборі, вартістю 1 167 грн 5 коп. і 866 грн 15 коп., а всього 2 033 грн 20 коп.; депозитний вклад, розміщений в ПАТ «А-Банк» від 20 серпня 2013 року на ім'я ОСОБА_5 на суму депозиту 44 тис. грн, сума депозиту та відсотки по депозиту станом на 10 травня 2016 року складає 72 444 грн 08 коп.; поділити депозитний вклад в ПАТ «А-Банк» від 5 листопада 2013 року на ім'я ОСОБА_5 відповідно до договору на суму депозиту 28 224 грн 86 коп., сума депозиту та відсотки по депозиту на 10 травня 2016 року складає 44 970 грн 95 коп., з них виділити ОСОБА_3 18 412 грн 96 коп. та визнати за нею право власності на вказане майно та грошові кошти, всього на загальну суму 221 990 грн 24 коп.;

2) виділити відповідачу ОСОБА_5: легковий автомобіль «Volksvagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_5, вартістю 128 402 грн 01 коп.; депозитний вклад в ПАТ «А-Банк» від 12 червня 2012 року на ім'я ОСОБА_5 відповідно до договору на суму депозиту 40 тис. грн, сума депозиту та відсотків по депозиту станом на 10 травня 2016 року складає 67 030 грн 24 коп.; поділити депозитний вклад в ПАТ «А-Банк» від 5 листопада 2013 року на ім'я ОСОБА_5 відповідно до договору на суму депозиту 28 224 грн 86 коп., сума депозиту та відсотки по депозиту на 10 травня 2016 року складає 44 970 грн 95 коп., з них виділити ОСОБА_5 26 557 грн 99 коп., та визнати за ним право власності на вказане майно та грошові кошти, всього на загальну суму 221 990 грн 24 коп.;

- стягнути з відповідача ОСОБА_5 на її користь позивача судовий збір у розмірі 2 219 грн 90 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 6 тис. грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 7 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що жоден із свідків не обізнаний за чиї кошти придбавалось майно, яке просить поділити позивач, та який особистий внесок зроблений саме ОСОБА_3 у придбанні цього майна та внесення банківських вкладів на ім'я ОСОБА_5 Жоден зі свідків не підтвердив у своїй сукупності і факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5, наявність у них взаємних прав та обов'язків, наявність спільного бюджету, побуту. Покази свідків ґрунтуються на їх особистому враженні щодо відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_5, свідкам не відомі конкретні факти з життя цих осіб. Факт виставлення рахунків ОСОБА_5 не можна вважати доказом проживання позивача і відповідача ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спірний період, а тим більше доказом того, що означене у позові майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_5 Фотокартки не є безумовними доказами проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства або наявності спільного бюджету, побуту у ОСОБА_3 з ОСОБА_5 у спірний період, оскільки жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на дати подій, які зафіксовані цими знімками, суду не надано.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом постановлено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає. ОСОБА_3 не довела факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 у вказаний нею період та придбання за цей час в інтересах сім'ї зазначеного в позові майна, яке вона просила визнати спільним сумісним майном з цим відповідачем та здійснити його поділ. Суд першої інстанції ретельно проаналізував покази вказаних свідків та на підставі цього аналізу і співставлення з іншими доказами у справі зробив висновок, що встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 однією сім'ю без реєстрації шлюбу у період часу з 5 квітня 2005 року по 30 листопада 2013 року не є можливим, а судові рішення не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просила рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 7 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди всупереч положенням статей 57 -60, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальних дій) визнали показання свідків з боку ОСОБА_3 та надані письмові докази недопустимими і недостовірними доказами і дійшли помилкового висновку, що позивач не довела факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 і що за спірний період ними придбавалося майно в інтересах сім'ї.

У жовтні 2016 року представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7, надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін. Зазначає, що суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу та за спільні кошти в цей час придбавали майно.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_5 з 9 грудня 1995 року по 5 квітня 2005 року перебував у шлюбі з ОСОБА_8 ОСОБА_3 з 3 квітня 1987 року по 18 вересня 2003 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_9

У період спільного проживання ними було придбано майно, а саме: меблі для кухні вартістю 2 100 грн; легковий автомобіль «Volksvagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_5, вартістю 128 402 грн 01 коп.; двоє дверей квартирних у зборі, вартістю 1 167 грн 05 коп. і 866 грн 15 коп., а всього на суму 2 033 грн 20 коп.; банківський вклад (депозит) відповідно до договору від 12 червня 2013 року, укладений між ПАТ «А-Банк» і ОСОБА_5 на його ім'я суму депозиту 40 тис. грн, сума депозиту та відсотки по депозиту станом на 10 червня 2016 року складає 67 030 грн 24 коп.; банківський вклад (депозит) відповідно до договору від 20 серпня 2013 року, укладений між ПАТ «А-Банк» і ОСОБА_5 на його ім'я на суму депозиту 44 тис. грн, розмір депозиту та відсотки по депозиту станом на 10 травня 2016 року складає 72 444 грн 08 коп.; банківський вклад (депозит) відповідно до договору від 5 листопада 2013 року, укладений між ПАТ «А-Банк» і ОСОБА_5 на його ім'я на суму депозиту 28 224 грн 86 коп., розмір депозиту та відсотки по депозиту станом на 10 травня 2016 року складає 44 970 грн 95 коп. Загальна вартість всього вищеперерахованого майна - 443 980 грн 48 коп.

1 лютого 2011 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,25 га та житловий будинок АДРЕСА_2. Надалі 18 січня 2013 року ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2. У п. 1.3 зазначеного договору сторони дійшли згоди, що земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, буде відчужена продавцем після отримання всіх необхідних документів. При цьому згідно із п. 2.1 цього договору ціна житлового будинку складає 16 тис. грн.

Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16 та від 7 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2015 року заяву ОСОБА_4 про визнання безвісно відсутнім ОСОБА_5 задоволено. Оголошено громадянина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 безвісно відсутнім.

Зі змісту позовної заяви убачається, що ОСОБА_3 зазначила відповідачами ОСОБА_5, який був визнаний рішенням суду безвісно відсутнім та його мати - ОСОБА_4 При цьому, позивач просила встановити факт спільного проживання із ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнати майно спільним сумісним, поділити його та, фактично, цим не заявила майнових вимог до ОСОБА_4 У позовній заяві ОСОБА_3 зазначила взаємовиключні обставини, адже, у разі встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу саме з ОСОБА_5, не зазначено підстав, за яких слід зазначати відповідачем його мати - ОСОБА_4

Колегія судів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом частини першої статті 28, частини першої статті 29 ЦПК України (у редакції станом на час подання позову) цивільна процесуальна правоздатність фізичної особи це здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, суть цивільної процесуальної дієздатності полягає у здатності здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді особисто.

Системний аналіз положень частини першої статті 26, частини першої статті 29, статті 30 ЦПК України (у редакції станом на час подання позову) дає підстави для висновку про те, що цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність є взаємопов'язаними, обов'язковими та невід'ємними складовими елементами правового статусу фізичної особи, яка досягла повноліття, як сторони у цивільному процесі (зокрема відповідача у справі ОСОБА_5).

В аспекті положень статті 25 ЦК України (у редакції станом на час подання позову) основою цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності фізичної особи є її цивільна правоздатність, як така, що виникає у момент народження фізичної особи та припиняється у момент її смерті, здатність мати цивільні права та обов'язки.

Смерть фізичної особи є безумовною підставою для припинення її цивільної правоздатності, цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності.

Визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином як не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті.

Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла).

До того ж, завідоме залучення, як сторони-відповідача у справі, фактично відсутньої фізичної особи щодо якої є не скасоване судове рішення про визнання її безвісно відсутньою, всупереч вимогам закону унеможливлює здійснення такою особою її процесуальних прав і виконання нею її процесуальних обов'язків, передбачених цивільним процесуальним законодавством.

З огляду на положення пункту першого статті 6 Європейської Конвенції з Прав Людини, частини першої та третьої статті 213 ЦПК України (у редакції станом на час подання позову), частини першої, п'ятої статті 263 ЦПК України, фізична відсутність у сторони зазначеної вище можливості принципово позбавляє суд змоги ухвалити обґрунтоване судове рішення, що не відповідає завданню цивільного судочинства в аспекті справедливого розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, а також суперечить одній з основних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін.

Судами першої та апеляційної інстанції не було з'ясовано, за яких підстав відповідачем зазначено ОСОБА_4, адже встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 просила з ОСОБА_5, який, зокрема, визнаний рішенням суду безвісно відсутнім.

За таких обставин оскаржувані судові рішення залишатися у силі не можуть, судами не з'ясовано належне коло учасників справи, належних відповідачів.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК передбачено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

З урахуванням наведеного рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 7 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді