Автомобіль придбаний у шлюбі навіть і за кредитні кошти є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу (№ 35/9895/15-ц від 06.02.2018)

Фабула судового акту: І знову дещо сімейні спори, пов’язані із поділом майна.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже законодавець у цій нормі прямо презюмує спільність такого майна.

Проте досить часто на практиці виникає питання до якого виду власності відноситься майно ,яке було придбано подружжям у шлюбі, але ж за кредитні кошти.

У даному випадку у шлюбі подружжям було придбано автомобіль за кошти надані банком в якості кредиту.

При цьому кредитні зобов’язання було припинено вже після розірвання шлюбу у зв’язку із повним виконанням таких зобов’язані з боку колишнього чоловіка.

У подальшому колишня дружина звернулась до суду із позовом про визнання зазначеного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та поділ вказаного майна.

Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено з підстав того, що з моменту фактичного припинення шлюбних відносин і до винесення судового рішення про розірвання шлюбу колишній чоловік самостійно сплачував кредитні кошти за придбаний автомобіль, а позивач не приймала участі у виконанні кредитних зобов’язань відповідача по виплаті кредитних коштів у цей період.

Проте, апеляційний суд таке рішення скасував та зазначив, що оскільки спірне майно придбане у період шлюбу, тому позивач, відповідно до статей 69-72 СК України має право на частку такого майна.

З таким рішенням погодився Верховний Суд.

В обґрунтування своєї позиці ВС зауважив, що до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Нормами ч. 2 ст. 60 СК України визначено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя незалежно від того яким чином виконувались кредитні зобов'язання за договором укладеним в інтересах сім'ї.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Щоб уникнути презумпції спільності права власності на майно подружжя ФОП повинен довести у суді, що спірне майно, яке використовується у господарській діяльності було придбане за особисті кошти (ВССУ, № 361/8273/16-ц, від 01.11.2017р.)

ВССУ: Щоб уникнути презумпції спільності права власності на майно подружжя ФОП повинен довести у суді, що спірне майно, яке використовується у господарській діяльності було придбане за особисті кошти (ВССУ, № 361/8273/16-ц, від 01.11.2017р.)

СУД: Поділ майна подружжя з урахуванням боргової розписки та які можуть бути правові наслідки (Суд у справі № 752/12159/14-ц, суддя Шевченко Т. М.)

Майно придбане у шлюбі за запозичені кошти одним з подружжя незважаючи на іпотеку вважається об’єктом спільної власності подружжя і підлягає поділу у рівних частках (ВССУ від 15 травня 2017р. у справі № 718/585/16-ц)

Постанова

Іменем України

6 лютого 2018 року м. Київ

справа № 235/9895/15-ц

провадження № 61-2446 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області у складі головуючого судді Курило В. П., суддів: Будулуци М. С., Космачевської Т. В. від 12 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про виділ частки майна шляхом стягнення грошової компенсації.

Позов мотивовано тим, що з 1 липня 1995 року по 26 листопада 2012 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2012 року розірвано. У період шлюбу 25 травня 2007 року ними було придбано за кредитні кошти автомобіль марки FORD FOCUS C307, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстровано за відповідачем.

Позивач вважає, що зазначений автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Після розлучення він знаходиться у користуванні відповідача. Зважаючи на неможливість виділу частки з майна, вона вважає, що має право на грошову компенсацію своєї частки спільного майна.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог, позивач просила виділити її частку автомобіля, який є спільним сумісним майном подружжя шляхом стягнення на її користь грошової компенсації 1/3 частки в сумі 53 280 грн, оскільки під час шлюбу за автомобіль ними було сплачено 67 % кредитних коштів.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 лютого 2016 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за період з травня 2010 року (час коли сторони фактично припинили шлюбно-сімейні відносини) по 16 червня 2014 року відповідач сам сплачував кредитні кошти за придбаний автомобіль, а позивач не приймала участі у зобов'язанні відповідача по виплаті кредитних коштів у цей період. Крім того, позивачем не надано доказів того, яка сума за кредитним договором була виплачена сторонами у період їх спільного проживання (з травня 2007 року по травень 2010 року).

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Поділено автомобіль FORD FOCUS C307, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та залишено його у власності ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування вартості частки спільного майна подружжя 53 280 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний у період шлюбу, тому позивач, відповідно до статей 69-72 СК України та статті 365 ЦК України, має право на отримання грошової компенсації за свою частку у спільному сумісному майні подружжя.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом помилково скасовано рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 лютого 2016 року, оскільки не враховано, що раніше вже була розглянута справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя, поділ майна подружжя та ухвалено рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року, яке набрало законної сили, яким було відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені вищевказаним рішенням не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

15 червня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виділ частки майна шляхом стягнення грошової компенсаціїпризначено до судового розгляду.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2016 року.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1 липня 1995 року.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.

Під час перебування у шлюбі за кредитні кошти, відповідно до кредитного договору укладеного 25 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4, на ім'я відповідача було придбано автомобіль FORD FOCUS C307, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Крім того, рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання спірного автомобіля та грошових коштів отриманих за кредитним договором для придбання вказаного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, а також стягнення половини грошових коштів сплачених за кредитним договором та половини суми першого внеску установлено, що кредитний договір, укладений між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 від 25 травня 2007 року припинив свою дію з 16 червня 2014 року, у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань перед кредитором.

Вказані обставини, відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України, у редакції чинній на час вирішення даного спору, не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

Крім того, за правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 58, 59 ЦПК України), і це є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України).

Згідно із актом про оцінку транспортного засобу від 4 грудня 2015 року вартість автомобіля FORD FOCUS C307, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 159 840 грн.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що оскільки автомобіль марки FORD FOCUS C307, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, був придбаний у період шлюбу, тому він, відповідно до вимог статей 60, 61, 70, 71, є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними.

При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації вартості частки у спільному майні, яку необхідно стягнути на користь ОСОБА_3, апеляційний суд правильно врахував те, що ОСОБА_3, звертаючись до суду з указаним позовом, просила стягнути з ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості її частки у спільному майні у вигляді спірного автомобіля в розмірі 53 280 грн, а тому ухвалив рішення в межах заявлених нею позовних вимог.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що апеляційним судом не враховане рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року, яким встановлені обставини, що відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, та мають значення для правильного вирішення даної справи, є необґрунтованими, оскільки в ході перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, апеляційний суд оцінив всі докази, надані сторонами та ухвалив рішення без порушення норм процесуального права.

Інші доводи та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді