Якщо в результаті негласної слідчої дії виявлено ознаки злочину, який не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана тільки на підставі ухвали слідчого судді (ВС/ККС, № 751/7177/14,21.03.18)

Фабула судового акта: Вироком районного суду двох осіб визнано невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та виправдано. Суд з'ясував, що висунуте ним обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України переважно ґрунтувалось на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування відносно іншої особи. Негласні слідчі дії щодо фігурантів саме цієї справи не проводились, а у матеріалах кримінального провадження відсутня відповідна ухвала слідчого судді, як того вимагає ст. 257 КПК України, тому всі докази, здобуті внаслідок проведених негласних слідчих дій відносно інших осіб суд правильно визнав недопустимими.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду погодилась з висновком суду першої інстанції про недопустимість таких доказів, з огляду на положення статей 86, 87 КПК України та зазначила, що суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченими. Суд звернув увагу на те, що відповідно до ст. 257 КПК України якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Така позиція Касаційного кримінального суду узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Раманаускас проти Литви» ЄСПЛ зазначив, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними.

Аналізуйте судовий акт:

Слідчий суддя зобов'язав прокурора протягом трьох днів прийняти постанову про закриття кримінального провадження (Ухвала судді Солом'янського районного суду м. Києва Бобровник О.В від 27 січня 2016р.)

Оперативна закупка наркотичних засобів може проводитись лише у разі внесення відомостей про злочин до ЄРДР при наявності доручення на це слідчого (ВССУ від 12 травня 2016р. у справі № 553/1018/15-к)

Невідкриття матеріалів НСРД, у тому числі і ухвал суду про надання дозволу на їх проведення стороні захисту в порядку ст. 290 КПК є підставою для визнання таких доказів недопустимими (ВСУ від 16.03.2017 № 5-364кс16)

ВИРОК: Докази отримані внаслідок провокації злочину є недопустимими (Михайлівський райсуд Запорізької області № 311/793/14-к від 15.02.2018)

Вирок: Всі докази отримані за допомогою провокації повинні бути виключені з доказової бази (Бахмацький районний суд Чернігівської області № 728/1357/17 від 22.02.2018)

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 751/7177/14

провадження № 51-1285 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Кравченко Є. С.,

виправданих: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисників виправданих: Дворніченка М. М., Росомахи М. О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014270000000113, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт. Короп, Чернігівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 січня 2015 року за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК України на 3 роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, строком на 2 роки та з позбавленням спеціального звання «старший лейтенант міліції»,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Чернігова, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та виправдано.

Вироком вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2017 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Органами досудового розслідування обвинувачувалися ОСОБА_1, який будучи в силу займаної посади старшого оперуповноваженого ВКР Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області працівником правоохоронного органу та маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, а також ОСОБА_2, який будучи в силу займаної посади оперуповноваженого відділу карного розшуку Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області працівником правоохоронного органу та маючи спеціальне звання лейтенанта міліції, у тому, що діючи за попередньою змовою між собою, у невстановлений досудовим розслідуванням час та у невстановленого джерела, незаконно придбали, перевезли та зберігали з метою збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, який 11 червня 2014 року у м. Чернігові на вул. Гагаріна, 14-А, перебуваючи в автомобілі ВАЗ - 2115, д.н.з. НОМЕР_1, незаконно збули ОСОБА_5 в одноразовому медичному шприці ємністю 2 мл. Відповідно до висновку експерта № 717 маса опію ацетильованого становила 0, 044 г в перерахунку на суху речовину.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх вимог наводить доводи, якими не погоджується з оцінкою судом доказів та вважає, що вони здобуті у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду про їх недопустимість є безпідставними. Вказує, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги про це та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок суду першої інстанції без зміни.

Під час касаційного розгляду прокурор підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Виправдані ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх захисники в судовому засіданні, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення вважали, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд дотримався зазначених вимог закону.

Як убачається з вироку, у ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнаного судом недоведеним, підстави їх виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому слідстві докази винуватості виправданих, на які посилалися органи досудового розслідування та, згідно зі ст. 94 КПК України, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.

Зокрема, свої висновки суд першої інстанції обґрунтував дослідивши і проаналізувавши показання ОСОБА_1 та ОСОБА_2; свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9; письмові докази, а саме: витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19 травня 2014 року, лист заступника начальника управління СБУ в Чернігівській області, рапорт про вчинення кримінального правопорушення від 19 травня 2014 року, повідомлення прокурора Чернігівської області, висновок експерта № 717 від 17 червня 2014 року, протоколи огляду від 11 червня 2014 року, протоколи про результати аудіо-, відео-контролю за особою від 12 червня 2014 року, зафіксовану стенографію розмови між ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 12 червня 2014 року, а також інші докази, зміст яких детально відображено у вироку.

Судом належним чином досліджено законність здобутих за результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій доказів та обґрунтовано визнано їх такими, що отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та прав людини і основоположних свобод.

Суд з'ясував, що обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 КК України переважно ґрунтується на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування відносно іншої особи. Негласні слідчі дії щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проводились, дозвіл було надано на здійснення оперативної закупки наркотичного засобу у ОСОБА_6 У матеріалах кримінального провадження відсутня відповідна ухвала слідчого судді про використання результатів вказаних негласних слідчих дій у іншому кримінальному провадженні, як того вимагає ст. 257 КПК України, тому всі докази, здобуті внаслідок проведених негласних слідчих дій відносно інших осіб (ОСОБА_5 та ОСОБА_6.) суд правильно визнав недопустимими.

У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недопустимість таких доказів, з огляду на положення статей 86 87 КПК України та вважає, що у зв'язку з зазначеним, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Така позиція суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права.

Зокрема, вказаний суд у своєму рішенні від 05 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» (скарга № 74420/01) наголошував, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними (рішення Суду від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», від 26 жовтня 2006 року у справі «Худобін проти Росії» (скарга № 59696/00).

У вказаному рішенні «Раманаускас проти Литви» зазначено, що питання щодо допустимості доказів у справі - це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам.

Відповідно до ст. 257 КПК України якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Викладений у виправдувальному вироку висновок про недопустимість доказів, отриманих за результатами оперативної закупки, дозвіл на здійснення якої було надано щодо іншої особи, узгоджується з наведеною позицією Європейського суду з прав людини щодо допустимості доказів, який неодноразово в своїх рішеннях наголошував, що порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином перевірив всі її доводи та прийняв правильне рішення про обґрунтованість виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 КК України. При цьому, апеляційний суд, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, повторно дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження і також дійшов висновку про те, що докази, на які посилався орган досудового розслідування, жодним чином не доводять винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину.

Посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України колегія суддів вважає безпідставними. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора належним чином перевірив всі її доводи та прийняв правильне рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 КК України. З наведеними у ній висновками погоджується і суд касаційної інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

Що стосується наведених у касаційній скарзі доводів, то прокурор по суті, дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відмінну від оцінки, наданої судами попередніх інстанцій, однак не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких судові рішення щодо останніх підлягали б безумовному скасуванню.

Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду колегією суддів не встановлено, а тому у задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Остапук Л. Ю. Кишакевич О.П. Ємець