Фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, ще НЕ є достатньою підставою для застосування відповідальності за самовільне зайняття цієї ділянки (ВС/КГС від 15 лютого 2018р. у справі №910/5702/17)

Фабула судового акту: Справа про те, як Київська міська рада намагалася повернути у власність громади земельну ділянку площею 0,1 га, на якій начебто самочинно був вже збудований торгівельний комплекс площею 587 кв. м.

І дійсно міська рада не виділяла будь-кому своїм рішенням спірну з/д під будівництво торгівельного комплексу (цільове призначення), а сама з/д входить у прибережну захисну смугу водойми Срібних Кіл, тому вважала торгівельний комплекс самочинно побудованим і просила суд застосувати до власника нерухомості відповідальність передбачену ст. 212 ЗК України – «повернення самовільно зайнятих земельних ділянок» та ст. 376 ЦК України –«самочинне будівництво». Зокрема, така відповідальність полягає у поверненні з/д у власність громади міста та знесення торгівельного центру.

Проте Верховний Суд вирішив інакше та залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено міській раді у задоволенні позову.

ВС підкреслив, що для застосування чи незастосування відповідальності у виді повернення з/д власнику та знесення самочинного будівництва слід встановити наступне. Чи має право особа, яка фактично використовує з/д на оформлення правовстановлюючих документів на цю з/д? Чи здійснила така особа юридично значимі дії для оформлення цих документів?

Відмовляючи міській раді у задоволенні позову суди взяли за основу той факт, що право власності на торгівельний комплекс було визнане рішенням місцевого суду в іншій справі, яке є чинним на момент розгляду спору. На підставі цього рішення суду право власності було зареєстровано за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Законність цього рішення суду звичайно сумнівна, проте не оцінюється судами в нашій справі, а приймається як преюдиція.

Отже, особа – фактичний землекористовувач, є законним власником будівлі торгівельного комплексу, яка розташована на спірній з/д, тому має право оформити цю з/д в оренду відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

У справі було також встановлено, що відповідач звертався із рядом заяв до місцевої ради та інших органів місцевого самоврядування з метою оформити права на спірну земельну ділянку, проте остаточних документів, в тому числі відмовних, з боку органів місцевого самоврядування йому надано не було. Більш того, між сторонами спору був укладений договір пайової участі, згідно умов якого відповідач сплатив, а позивач прийняв пайовий внесок, що свідчить про наміри обох сторін оформити оренду з/д за власником торгівельного центру.

За таких обставин відсутність у відповідача – власника торгівельного центру правовстановлючих документів на з/д, на якій торгівельний центр розташований не може розцінюватися як правопорушення, за яке настає відповідальність передбачена ст. 212 ЗК України: знесення будівлі та повернення з/д у власність міста.

Аналізуйте судовий акт: Позовної вимоги, спрямовані не на статусні чи процедурні повноваження органу влади, а на правильність визначення збитків цим органом як власником земі, стосуються цивільних відносин власності і не підвідомчі адмінсудам (спр. № 21-3559а16, 10.11.17)

Невиконання орендарем обов’язку побудувати передбачений договором об’єкт може порушувати суспільний інтерес та права міської ради щодо ефективного розпорядження землею і привести до розірвання договору (справа № 922/1117/17, 07.11.17)

Визнання судом права власності на самочинно збудований об'єкт пов’язане не з правомірним користуванням землею в минулому, а лише з наданням її під об'єкт вже після його будівництва (Рівненський апеляц. госп. суд, справа № 918/120/16 , 06.07.17)

Використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів позбавляє власника землі права отримувати дохід у розмірі орендної плати, а тому збитки підлягають стягненню в повному обсязі (Справа № 920/1039/16, 12.07.17)

Стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів в межах частки зайняття та використання відповідачем земельної ділянки (ВГСУ від 10 січня 2017р. у справі № 916/274/15-г)

У зв’язку із безпідставним збагаченням міська рада стягнула з ФОП доходи, отримані від набутої без достатньої правової підстави земельної ділянки, в порядку передбаченому ст. 1212 ЦК України (ВГСУ від 12 січня 2017р. у справі № 922/51/15)

За «бездокументарне» та фактичне користування землею суд стягнув 3,7 млн. грн. збитків з підприємства на користь місцевої ради (ВСУ у справі № 3-383гс15)

За ухилення від оформлення договору оренди орган місцевого самоврядування стягує із фактичного землекористувача збитки (неодержаний дохід) (ВСУ від 17 лютого 2016 р. у справі № 3-1160г15)

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/5702/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 (головуючий: Яковлєв М.Л., судді: Чорна Л.В., Корсакова Г.В.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства "Консул-Партнер",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного підприємство "ВІП-Гатунок",

про зобов'язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан,

За участю:

представник позивача - Закаль О.О. - представник, довіреність, посвідчення.

представник відповідача - Шайко С.В. - адвокат, посвідчення, ордер.

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - не з'явився.

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - не з'явився.

У судовому засіданні прийняв участь прокурор Савицька О.В. - прокурор відділу, посвідчення.

ВСТАНОВИВ:

06.04.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Приватного підприємства "Консул-Партнер" про зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку площею 0,1 га по вул. Срібнокільській у Дарницькому районі м. Києва (код ділянки НОМЕР_1), привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що Приватне підприємство "Консул-Партнер" незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою, на якій розміщено самочинно збудований об'єкт нерухомості, без будь-яких правовстановлюючих документів, чим, за твердженням прокуратури, завдається шкода інтересам територіальної громади міста Києва та порушуються інтереси держави, а тому така земельна ділянка підлягає поверненню Київській міський раді з приведенням її у придатний для використання стан на підставі ст.212 Земельного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "ВІП-Гатунок".

26.07.2017 Господарський суд міста Києва позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнив повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки первинну реєстрацію права власності на нерухоме майно - торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, що розташована на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, за ПП "ВІП-Гатунок" (яке в подальшому за договорами купівлі-продажу відчужила спірне майно ПП "Консул-Партнер") здійснено на підставі неіснуючого рішення суду, розташування вказаного майна на земельній ділянці, щодо якої не приймалось рішення власником про її передачу у власність чи користування, за відсутності необхідних дозвільних документів на виконання будівельних робіт (які не містили б дефектів), суд дійшов висновку про нікчемність договорів купівлі-продажу від 06.10.2011 та 11.10.2011, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрованих за №2377 та №2429 відповідно, враховуючи, що наведені правочини посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямовані на використання всупереч вимогам чинного законодавства земель державної, комунальної власності та порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради як органу уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва.

Судом було встановлено, що Приватним підприємством "ВІП-Гатунок" було зареєстровано право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011.

В подальшому ПП "ВІП-Гатунок" було відчужене право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 на користь Приватного підприємства "Консул-Партнер" шляхом укладення договорів купівлі продажу від 06.10.2011 та від 11.10.2011, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за №2377 та №2429 відповідно.

За результатами проведення відповідачем реконструкції торгівельного центру із закладом громадського харчування з влаштуванням антресолі та переобладнанням технічного поверху за адресою: АДРЕСА_1 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації №КВ143152990194 від 26.10.2015.

02.11.2015 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації №КВ143152990194 від 26.10.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві ПП "Консул-Партнер" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 46776013 від 02.11.2015 та зареєстровано право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування (літера А), загальною площею 2 098,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.

15.03.2017 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено акт обстеження земельної ділянки №17-0348-02, у якому зафіксовано, що на земельній ділянці, орієнтовною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1, розміщена капітальна будівля, в якій функціонує заклад громадського харчування (піцерія). На прилеглій до будівлі території здійснено підготовчі земляні роботи.

Листом №05707-5428 від 28.03.2017 третя особа на стороні позивача повідомила прокурора, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки (обліковий код ділянки 90:007:074) станом на 01.01.2017 складає 3846098,38 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з даним позовом, направлено на захист охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Києва, уповноваженим органом якої є Київська міська рада.

Як вказано судом, з матеріалів справи вбачається, що право власності на нерухоме майно - торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, що розташована на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, було зареєстровано за Приватним підприємством "ВІП-Гатунок" на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011.

В той же час, згідно із наявним в матеріалах справи листом Святошинського районного суду міста Києва №01/731/2017Вих/Ка-17 від 15.05.2017, справа за позовом ПП "ВІП-Гатунок" до ОСОБА_7 про визнання права власності в провадженні суду не зареєстрована. Також, у даному листі вказано, що у наданій копії рішення суду від 05.07.2011 відсутній номер реєстрації справи в суді.

Відповідно до п.2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №740 від 25.05.2006, внесенню до Реєстру підлягають усі судові рішення судів загальної юрисдикції, а також окремі думки суддів, викладені у письмовій формі.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, судові рішення у цивільній справі за позовом Приватного підприємства "ВІП-Гатунок" до ОСОБА_7 про визнання права власності, не обліковуються.

У зв'язку із наведеним, Шевченківським управлінням поліції ГУ НП у м. Києві внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження №42017100000000866 від 10.07.2017 за ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України за фактом використання завідомо підробленого документу.

Таким чином, зазначені факти свідчать про неіснування рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 у цивільній справі за позовом ПП "ВІП-Гатунок" до ОСОБА_7 про визнання права власності.

За таких обставин та враховуючи положення ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, суд дійшов висновку, що права та обов'язки не можуть виникати з неіснуючого рішення суду.

Отже, у ПП "ВІП-Гатунок" не існувало на момент укладення договорів купівлі продажу від 06.10.2011 та від 11.10.2011, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за №2377 та №2429, права власності на спірне нерухоме майно, а тому в силу приписів ст.ст. 317 658 Цивільного кодексу України воно не могло бути відчужене на користь Приватного підприємства "Консул-Партнер".

Щодо наданих відповідачем доказів на підтвердження права власності на спірне майно, зокрема, декларації про готовність об'єкта до експлуатації №КВ143152990194 від 26.10.2015 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно за індексним номером 46776013 від 02.11.2015, то суд зазначив наступне.

Згідно приписів ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Враховуючи, що наведені документи, в тому числі декларація про готовність об'єкта до експлуатації №КВ143152990194 від 26.10.2015 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 46776013 від 02.11.2015, містять дефекти, зумовлені наявністю у них інформації, яка не відповідає дійсності (належність спірного нерухомого майна відповідачу на праві власності), та останні є такими, що суперечать законодавству України, - ст.ст. 317 658 Цивільного кодексу України, а тому суд керуючись ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України не прийняв їх до розгляду.

Також, судом відхилені доводи відповідача щодо відсутності у Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повноважень із здійснення контролю за використанням та охороною земель, а тому складений ним акт обстеження земельної ділянки №17-0348-02 від 15.03.2017 є неправомірним, оскільки по-перше, такі доводи спростовуються ст.189 Земельного кодексу України, ст.20 Закону України "Про охорону земель" та положеннями рішення Київської міської ради №16/890 від 29.09.2003 "Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві", по-друге, питання наявності/відсутності повноважень у третьої особи на стороні позивача та складення відповідного акту ніяким чином не спростовує та не підтверджує наявність у відповідача права власності на нерухомий об'єкт, розташований на спірній земельній ділянці, та не впливає на вирішення питання про наявність у нього права користування даною спірною ділянкою.

Крім того, прокурор у своїй позовній заяві зазначає, що спірний об'єкт нерухомості, на який було зареєстровано права власності за ПП "Консул-Партнер" є самочинним.

Посилаючись на ст.375 Цивільного кодексу, ст.116 Земельного кодексу України, суд першої інстанції зазначив, що єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

При цьому, в ст.9 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент реєстрації права власності за ПП "ВІП-Гатунок") встановлено, що розпорядження землями на території міста Києва до розмежування земель державної та комунальної власності, належить до повноважень Київської міської ради.

Також, суд першої інстанції зазначив, що третя особа на стороні позивача у своєму відзиві вказує, що відповідно до даних земельного кадастру земельна ділянка, площею 0,1 га (обліковий код НОМЕР_1) по АДРЕСА_1 обліковується як землі не надані у власність чи користування, а позивач стверджує, що рішення про передачу земельної ділянки площею 0,1 га (обліковий код НОМЕР_1) по АДРЕСА_1 відповідачу та іншим особам Київською міською радою не приймалися, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками, не реєструвались.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту відведення Київською міською радою спірної земельної ділянки для будівництва нежитлової будівлі, натомість відповідач у своїх поясненнях від 08.06.2017 підтверджує, що станом на дату розгляду даного спору у ПП "Консул-Партнер" відсутня документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки.

Оскільки спірний об'єкт нерухомості збудовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, що не була належним чином відведена для цієї мети, а декларація про готовність об'єкта до експлуатації №КВ143152990194 від 26.10.2015 судом не приймається до розгляду згідно ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, оскільки остання не відповідає законодавству України, тобто, об'єкт нерухомості є самочинним, а тому в силу ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності у ПП "Консул-Партнер" або інших осіб не виникало, у зв'язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном.

Разом з тим, суд першої інстанції врахував, що земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно, вибула з володіння власника не за його волею.

Посилаючись на ч.2 ст.152, ст.212 Земельного кодексу України, з огляду на те, що незаконно зведене нерухоме майно порушує права позивача як власника земельної ділянки, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути власнику земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель і споруд.

23.11.2017 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Приватного підприємства "Консул-Партнер" задовольнив, рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/5702/17 скасував та прийняв нове рішення, яким відмовив в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі поданого прокурором листа Святошинського районного суду міста Києва №01/731/2017Вих/Ка-17 від 15.05.2017 прийшов до висновків про відсутність існування зазначеного рішення суду, що унеможливлює виникнення прав та обов'язків на нерухоме майно у Приватного підприємства "Віп-Гатунок".

Однак, під час дослідження матеріалів справи судовою колегією встановлено відсутність листа Святошинського районного суду міста Києва №01/731/2017Вих/Ка-17 від 15.05.2017, в зв'язку з чим в процесі розгляду даної справи було направлено судовий запит до Святошинського районного суду міста Києва з проханням надати Київському апеляційному господарському суду письмову інформацію стосовно того чи перебувала у провадженні Святошинського районного суду міста Києва справа за позовом ПП "ВІП - Гатунок" до ОСОБА_7 про визнання права власності та чи наявне судове рішення по зазначеній справі.

02.10.2017 через відділ документального забезпечення суду надійшов лист від Святошинського районного суду міста Києва (від 02.10.2017 №01/1302/2017Вих/Ка-17) за підписом голови Святошинського районного суду міста Києва. За змістом зазначеного листа повідомлено: "…що в провадженні Святошинського районного суду міста Києва за головуванням судді Кривов'яза А.П. знаходилась справа №2/4489/10 за позовом ПП "ВІП-Гатунок" до ОСОБА_7 про визнання права власності.

Рішенням суду від 05.07.2011 позов задоволено частково. Визнано право власності за ПП "ВІП-Гатунок" на нерухоме майно: торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, як на окремий об'єкт нерухомого майна. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено".

Крім того, у листі зазначено, що на даний час справа розглянута по суті та передана до архіву суду на зберігання (м. Київ, вул. Якуба Коласа, 27-А).

При цьому, до зазначеного листа назване рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 по справі №2/4489/10 не приєднано.

В зв'язку з чим, 10.10.17 було направлено судовий запит до Святошинського районного суду міста Києва з проханням надати Київському апеляційному господарському суду належним чином засвідчену копію рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 по справі №2/4489/10, на яке здійснено посилання у листі Святошинського районного суду міста Києва (26.09.2017 №01/1276/2017Вих/Ка-17).

23.10.2017 через відділ документального забезпечення суду надійшов лист від Святошинського районного суду міста Києва (від 17.10.2017 №01/1346/2017Вих/Ка-17) з належним чином засвідченою копією рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 по справі №2/4489/10 за позовом ПП "ВІП-Гатунок" до ОСОБА_7 про визнання права власності (а.с.133-136 т.2).

З даного рішення районного суду від 05.07.2011 вбачається, що позовні вимоги ПП "ВІП-Гатунок" було задоволено частково, визнано право власності на нерухоме майно: торгівельний майданчик із закладом громадського харчування загальною площею 587,6 кв. м та літній майданчик з навісом, загальною площею 197,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на ч.3 ст.3, ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на момент реєстрації права власності), ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності у ПП "ВІП-Гатунок" права на державну реєстрацію права власності і на подальше відчуження нерухомого майна не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам ст.41 Конституції України.

Зважаючи на встановлені обставини, декларація про готовність об'єкта до експлуатації №КВ 143152990194 від 26.10.2015 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 46776013 від 02.11.2015 є такими, що відповідають чинному законодавству України, - ст.ст.317 658 Цивільного кодексу України.

На підставі вище встановленого, судова колегія прийшла до висновку, що ПП "Консул-Партнер" набуло право власності на нерухоме майно: торгівельний комплекс із закладом громадського харчування (літера А), загальною площею 2 098,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та є законним власником вказаного майна.

Посилаючись на статті 116, 123, 124, ч.2 ст. 134, ст.212 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог наведеного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Таким чином, при вирішенні даного спору дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

З урахуванням ст.377 Цивільного кодексу України (в редакції на момент укладення договору купівлі - продажу), ст.120 Земельного кодексу України, а також з огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331 та статті 657 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції вказав, що з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі ж встановлення того, що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, оформлення права користування спірною земельною ділянкою для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельного центру було розпочато ПП "Консул-Партнер", про що свідчать наступні документи: технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі за 2013 рік; витяг щодо чинних містобудівних регламентів виданий Департаментом містобудування та архітектури від 05.06.2013; лист Управління водних ресурсів у місті Києві та київській області від 20.12.2013 про надання попереднього висновку; клопотання від (вх. № К-28175 від 11.11.2016) та клопотання від (вх. № К- 29811 від 18.04.2017) адресоване Київській міській раді про надання в користування земельної ділянки; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 18/05/17 від 18.05.2017; договір підряду на виготовлення проектно-кошторисної документації від 23.08.2017; лист-погодження Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища від 01.09.2017 №064/1160-60 (а.с.122 т.1, а.с.164-294 т.2).

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, зі сторони Київської міської ради були вчинені дії, які свідчать про погодження дій ПП "Консул-Партнер" про намір укласти в подальшому договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно. Про вказані обставини свідчить, зокрема те, що 02.03.2017 між Київською міською радою та ПП "Консул-Партнер" було підписано договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури м.Києва №76, предметом якого є сплата замовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури м.Києва у зв'язку з реконструкцією спірного нерухомого майна (а.с.108-113 т.1).

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань ПП "Консул-Партнер" було перераховано на користь місцевого бюджету суму коштів у розмірі 435 690,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6 від 13.03.2017 та довідкою про виконання умов договору на пайову участь №050/08-2269 від 22.03.2017 (а.с.114-115 т.1).

Таким чином, вказані дії свідчать про реалізацію власником нерухомого майна свого права на одержання земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування.

Отже, виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку, що в діях ПП "Консул-Партнер" відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, ставши власником будівлі на підставі Договорів купівлі-продажу, правомірно ініціювало одержання спірної земельної ділянки у користування.

Аналогічна правова позиція про те, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №40/3, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність у ПП "Консул-Партнер" на момент здійснення перевірки, правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, а відтак і не може бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Посилання прокурора на те, що спірна земельна ділянка входить до прибережної захисної смуги водойми Срібний Кіл, судовою колегією не прийняті до уваги, оскільки наразі проект щодо відведення даної земельної ділянки проходить погодження у відповідних інстанціях. Крім того, зазначений проект вже погоджений Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища (а.с.207-209 т.1).

Щодо позовних вимог в частині приведення спірної земельної ділянки у придатний для використання стан, судова колегія, посилаючись на ст.41 Конституції України, ст.179, ч.1 ст.181, ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України зазначила, що встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці ПП "Консул-Партнер" на праві приватної власності належить нежитлова будівля (нерухоме майно) загальною площею 2 098,7 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1.

Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.

Крім того, частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).

Так, у ПП "Консул-Партнер" виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод, яке зареєстроване відповідно до законодавства. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином останнім не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права ПП "Консул-Партнер", як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов'язання ПП "Консул-Партнер" в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі Київській міській раді, фактично означає знесення належного підприємству на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").

Суд апеляційної інстанції також вказав, що відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-92цс13, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що в процесі розгляду даної справи, ні прокурором ні Київської міської радою так і не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності ПП "Консул-Партнер", так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Крім того, судова колегія звернула увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №21-1959а16).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ПП "ВІП-Гатунок" з підстав самовільного будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці.

При цьому, як встановлено вище, ПП "Консул-Партнер" зареєструвавши право власності на реконструйоване майно ініціював реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання спірної земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Тобто, в разі укладання договору оренди спірної земельної ділянки буде дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами ПП "Консул-Партнер".

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вказав, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов'язання ПП "Консул-Партнер" повернути спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Питання наявності/відсутності повноважень у Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повноважень із здійснення контролю за використанням та охороною земель, та складення ним акта обстеження земельної ділянки №17-0348-02 від 15.03.2017, ніяким чином не спростовує та не підтверджує наявність у ПП "Консул-Партнер" права власності на нерухомий об'єкт, розташований на спірній земельній ділянці, та не впливає на вирішення питання про наявність у нього права користування даною спірною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову у повній мірі не врахував норми матеріального права, належним чином не встановив всі обставини справи, дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про повернення Київській міській раді спірної земельної ділянки (обліковий код НОМЕР_1) привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

13.12.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) заступником прокурора міста Києва подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі № 910/5702/17 до Вищого господарського суду України. Провадження за даною касаційною скаргою не відкривалося.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі № 910/5702/17, рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/5702/17 залишити без змін.

За приписами пункту 4 частини першої Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За приписами пункту 11 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11.01.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

11.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

22.01.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 15.02.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 06.02.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (заступник прокурора міста Києва, прокурор) вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Прокурор вважає, що судом апеляційної інстанції у порушення вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України не враховано, що:

- ПП "Консул-Парнер" у порушення вимог земельного законодавства здійснює користування земельною ділянкою площею 0,1 га по вул. Срібнокільській у Дарницькому районі м. Києва без оформлення правовстановлюючих документів;

- оскільки право власності або право користування на спірну земельну ділянку під будівництво нікому у встановленому порядку не надавалось, тому у подальшому не могло відбутись і переходу права в порядку ст. 377 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України до ПП "Консул-Партнер" (аналогічна правова позиція міститься у постановах ВГСУ від 31.05.2016 у справі №910/9681/15) та від 03.08.2016 у справі №910/25234/13);

- будівництво торгівельного центру із закладом громадського харчування здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто є самочинним, в силу ст. 376 Цивільного кодексу України право власності у ПП "ВІП-Гатунок", а у подальшому і у ПП "Консул-Партнер" на даний об'єкт не виникло;

- визнання рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.07.2011 за ПП "ВІП-Гатунок" права власності самочинного будівництва не змінює правової природи цього об'єкту та не усуває порушень земельного та містобудівного законодавства, допущених при його будівництві, а також не враховано, що діючим законодавством не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення (Верховним Судом України у постановах від 18.02.2015 №6-244цс14 та від 24.06.2015 №6-318цс14 сформовано правову позицію про те, що згідно ст. 331 Цивільного кодексу України не передбачено виникнення права власності для новоствореного об'єкта на підставі судових рішень);

- ПП "Консул-Партнер" відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, що підтверджується матеріалами справи;

- прокурор у позовній заяві доводить не факт самовільного зайняття земельної ділянки, а факт використання її відповідачем без правовстановлюючих документів, а посилання на статті 152 212 Земельного кодексу України здійснено з метою застосування правових наслідків, передбачених цими статтями за порушення вимог земельного законодавства.

Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, звернув увагу на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини та послався на судову практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення від 23.09.1982 "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", від 11.03.2003 "Новоселецький проти України" та від 01.06.2006 "Федоренко проти України", однак судами не враховано, що обставини вищезазначених справ, що були предметом розгляду Європейського суду з прав людини, не є тотожними обставинами справи №910/5702/17.

При цьому, на думку прокурора, зазначаючи про непорушність права власності товариства на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, судом не взято до уваги, що самочинне будівництво нерухомості, яке здійснювалось без згоди власника земельної ділянки, визнається протиправним втручанням у право мирного володіння майном громади міста, навіть при наявності судового рішення, на підставі якого визнано право власності на об'єкт самочинного будівництва з обов'язком провести його державну реєстрацію (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 03.08.3016 у справі №910/25234/13).

Крім того, прокурор посилається на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно набуте у власність. На думку прокурора, об'єкт нерухомості самочинно збудовано на спірній земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, з порушенням земельного та містобудівного законодавства, що свідчить про недобросовісність набуття права власності на цей об'єкт.

Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст.101 Господарського процесуального кодексу України не надав належної оцінки доводам прокурора, викладеним у позовній заяві та наданих поясненнях, а також не обґрунтував, у зв'язку з чим вказані доводи відхилено.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі №910/5702/17 залишити без змін, оскільки дана постанова прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства.

Від третіх осіб відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

У судове засідання з'явилися прокурор, представники позивача та відповідача.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, хоча треті особи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали касаційну скаргу.

Представник відповідача виклав заперечення проти касаційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Доводи прокурора, що будівництво торгівельного центру із закладом громадського харчування здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто є самочинним, а тому в силу ст.376 Цивільного кодексу України право власності у ПП "ВІП-Гатунок", а у подальшому і у ПП "Консул-Партнер", на даний об'єкт не виникло, судом не приймаються з наступних підстав.

Дійсно, відповідно до ч.ч.1,2 ст.376 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин:

"1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього."

Разом з тим, відповідно до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 по справі №2/4489/10 за позовом ПП "ВІП-Гатунок" до ОСОБА_7 про визнання права власності позовні вимоги ПП "ВІП-Гатунок" було задоволено частково, визнано право власності на нерухоме майно: торгівельний майданчик із закладом громадського харчування загальною площею 587,6 кв. м та літній майданчик з навісом, загальною площею 197,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття вищевказаного рішення суду:

"Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. "

Згідно з п.9 ч.3 ст.129 Конституції України у наведеній редакції:

"Основними засадами судочинства є:

9) обов'язковість рішень суду."

Апеляційним судом не встановлено факту скасування зазначеного рішення у встановленому законом порядку, а отже останнє є чинним та підлягає обов'язковому виконанню.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, Приватним підприємством "ВІП-Гатунок" було зареєстровано право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011.

В подальшому, Приватним підприємством "ВІП-Гатунок" було відчужене право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 на користь Приватного підприємства "Консул-Партнер" шляхом укладення договорів купівлі-продажу від 06.10.2011 та від 11.10.2011, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за №2377 та №2429 відповідно.

За результатами проведення Приватним підприємством "Консул-Партнер" реконструкції торгівельного центру із закладом громадського харчування з влаштуванням антресолі та переобладнанням технічного поверху за адресою: АДРЕСА_1 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації №КВ 143152990194 від 26.10.2015 (а.с.39-43 т.1).

02.11.2015 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації №КВ143152990194 від 26.10.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Приватному підприємству "Консул-Партнер" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 46776013 від 02.11.2015 та зареєстровано право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування (літера А), загальною площею 2 098,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.44-47 т.1).

Апеляційним судом не встановлено факту скасування, визнання незаконним чи недійсним жодного з вищевказаних документів чи дій, а отже останні є чинними та створюють відповідні юридично значущі наслідки.

На підставі викладеного, судом касаційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи прокурора, що право власності у ПП "ВІП-Гатунок", а у подальшому і у ПП "Консул-Партнер", на спірний об'єкт нерухомості не виникло.

Посилання прокурора, що Верховним Судом України у постановах від 18.02.2015 №6-244цс14 та від 24.06.2015 №6-318цс14 сформовано правову позицію про те, що згідно зі ст.331 Цивільного кодексу України не передбачено виникнення права власності для новоствореного об'єкта на підставі судових рішень, колегією не може бути прийнято до уваги з наступних підстав.

В зазначених справах предметом позову було саме визнання права власності на будівлі і з посиланням на зазначену позицію в цих позовних вимогах судом було відмовлено.

Разом з тим, як зазначено вище, в даному випадку мається чинне, не скасоване та не змінене, а отже таке, що підлягає обов'язковому виконанню, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 по справі №2/4489/10, яким визнано право власності на спірне нерухоме майно.

Даний суд касаційної інстанції не є уповноваженим судом по перегляду законності та обґрунтованості вказаного рішення Святошинського районного суду міста Києва.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції з посиланням на ст.182, ч.2 ст.331, ст.ст.377 657 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України дійшов правильного висновку, що покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. Таким чином, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право оформити земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі ж встановлення того, що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції встановлений факт вжиття відповідачем заходів по оформленню спірної земельної ділянки, а отже відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування до нього приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зобов'язання ПП "Консул-Партнер" в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі Київській міській раді фактично означає знесення належного підприємству на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, основною метою якого є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном, а також, з урахуванням того, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року), дійшов вірного висновку, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов'язання ПП «Консул-Партнер» повернути спірну земельну ділянку в натурі призведе до недотримання справедливої рівноваги, а тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахування викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва без задоволення, а судове рішення - без змін, як таке що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на Прокуратуру міста Києва витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі №910/5702/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі №910/5702/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський