Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів за неможливістю подальшого використання на службі (ВС/КАС,№821/3732/15-а, 16.05.18)

Фабула судового акта: Позивач з 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи на момент звільнення посаду заступника начальника районного відділу – начальника міліції громадської безпеки районного відділу УМВС України, маючи спеціальне звання підполковника міліції. 6 листопада 2015 року його було звільнено у запас Збройних Сил України за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 , через скорочення штатів. Ці обставини стали підставою для адміністративного позову до Управління МВС України, Головного управління Національної поліції, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому позивач акцентував увагу на тому, що при скороченні штатів, яке відбулося внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ (міліції) та створення іншого органу (поліції), відповідач порушив норми чинного законодавства України щодо можливості подальшого використання позивача на службі в органах внутрішніх справ України.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, але Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з такими рішеннями, вказавши, що суди попередніх інстанцій не дослідили всіх зібраних у справі доказів, скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд.

Хоча остаточного рішення у справі не прийнято, Верховний Суд фактично сформував наступну позицію, - за змістом п. 64 «г» Положення № 114 «звільнення у зв’язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі» тому особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів за відсутності можливості подальшого використання на службі.

Аналізуйте судовий акт: Пенсії колишнім міліціонерам повинні перераховуватись на підставі діючого грошового забезпечення поліцейських (Октябрський районний суд м. Полтави А. Г. від 7 жовтня 2016р., суддя Савченко А. Г.)

При скороченні міліціонера суд перевіряє чи була можливість перевести його до поліції шляхом порівняльного аналізу штатного розпису органу міліції та новоствореного органу поліції (ВАСУ від 10 листопада 2016р., К/800/11544/16)

ВС/КАС: Оскільки спеціальним законодавством не встановлено дату проведення розрахунку зі звільненими поліцейськими та відповідальність за невиплату належних сум, на ці правовідносини поширюються норми законодавства про працю (№806/1551/17, 01.03.18)

ВС/КАС: Законодавством встановлено гарантію обмеження звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років; їх звільнення можливе лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування (ВС/КАС, №820/11570/15,14.03.18)

ВС/КЦС: Передбачена п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору з членом виконавчого органу не передбачає попереднього повідомлення, з'ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення (справа № 711/5711/16-ц, 07.02.18

Звільнення з підстави втрати довіри, передбачає перевірку судом вчинення працівником умисно або необережно дій, які дають власнику підстави для втрати до нього довіри (ВСУ у справі № 6-100цс16 від 20 квітня 2016р.)

ВССУ: Визнання наказу про звільнення незаконним АВТОМАТИЧНО тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (справа № 223/30/16-ц від 25.09.2017)

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №821/3732/15-а

провадження №К/9901/8722/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

за участю секретаря судового засідання: Гулової О. І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Сімеоніді І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Варняка С. О., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бойка А. В., суддів: Танасогло Т. М., Яковлєва О. В.,

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - УМВС України в Херсонській області), Головного управління Національної поліції в Херсонській області (далі - ГУНП в Херсонській області), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Херсонській області № 401 о/с від 06 листопада 2015 року, яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Чаплинського районного відділу УМВС України в Херсонській області;

поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Чаплинського районного відділу УМВС України в Херсонській області з 06 листопада 2015 року;

зобов'язати ГУНП в Херсонській області видати наказ про прийняття позивача на службу в поліцію з 07 листопада 2015 року.

В мотивування позову позивач зазначає, що з вересня 1994 року він проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах середнього та старшого начальницького складу, останню посаду з яких обіймав заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Чаплинського районного відділу УМВС України в Херсонській області, маючи спеціальне звання підполковника міліції.

Однак, 06 листопада 2015 року УМВС України в Херсонській області видано наказ № 401 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, через скорочення штатів.

Позивач вказує, що УМВС України в Херсонській області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.

Позивач стверджує, що, не запропонувавши йому продовжувати службу на іншій посаді, відповідачем порушено норми діючого законодавства України щодо можливості подальшого використання позивача на службі в органах внутрішніх справ України, оскільки позивач має достатній досвід у роботі, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України.

Вважаючи дії УМВС України в Херсонській області незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року, в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В мотивування касаційної скарги ОСОБА_1 вказує, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, яку звільняють за скороченням штату. Разом з цим, позивач мотивує свою касаційну скаргу неповним дослідженням зібраних у справі доказів, а також неврахуванням судами попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 про своє звільнення стало відомо лише 14 листопада 2015 року, а трудову книжку та витяг з наказу про звільнення позивачем отримано лише 17 листопада 2015 року, що підтверджується розпискою про отримання вказаних документів.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, починаючи з 01 вересня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи на момент звільнення посаду заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Чаплинського районного відділу УМВС України в Херсонській області, маючи спеціальне звання підполковника міліції.

Наказом УМВС України в Херсонській області від 06 листопада 2015 року за № 401 о/с звільнено ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, через скорочення штатів.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні письмові докази того, що позивач у період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції, а відтак приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та законами України, оскільки внаслідок організаційно-штатних заходів у відповідача відбулось скорочення штатів.

Зазначена позиція була підтримана і Одеським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду даної справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Чаплинського районного відділу УМВС України в Херсонській області.

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Херсонській області.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

В порушення вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами не з'ясовано дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених КЗпП України, зокрема вимог статті 49-2 цього Кодексу, в частині чи була можливість перевести позивача на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які б міг зайняти позивач, чи пропонували позивачу вакантні посади.

Крім того, судами не з'ясовано питання дотримання відповідачем при звільненні позивача передбаченого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України двомісячного строку персонального попередження про можливе звільнення у зв'язку зі скороченням штатів.

Зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питання ліквідації установи, в якій він працював, а також чи було запропоновано ОСОБА_1 іншу посаду для працевлаштування.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено всі зібрані у справі докази.

Приписами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 195, 341, 344, 349, п. 1 ч. 2 ст. 353 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець