Накладення обмежувальних заходів на ТОВ «Яндекс» відповідає нормі ст. 34 Конституції України щодо можливості обмеження права на інформацію в інтересах національної безпеки, (ВП ВС,справа № 800/321/17, 13.06.18)

Фабула судового акта: Це справа за позовом особи до Президента України, треті особи на стороні відповідача - Рада національної безпеки і оборони України та Служба безпеки України, про визнання незаконним та скасування Указ Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині накладення обмежувальних заходів на Товариство з обмеженою відповідальністю «Яндекс».

Цей незвичайний позов мотивовано тим, що оскарженим Указом відповідач обмежив право позивача на вільне користування, поширення та зберігання інформації, що гарантоване Конституцією України й може бути обмежене виключно законом, зокрема, на користуваня електронною поштою «Яндекс» та ресурсом «Яндекс-диск», де зберігаються інформація щодо професійної діяльності, фото-, відео-, аудіозаписи сімейного та особистого характеру.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 березня 2018 року в задоволенні позову відмовив, з чим погодилась Велика Палата Верховного Суду, зазначивши в тому числі і таке.

Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ «Про санкції» встановлено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи. А ч. 3. ст. 5 цього ж Закону передбачено, що рішення щодо застосування санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України.

Згідно із ч. 3 ст. 34 Конституції України здійснення прав щодо збирання, зберігання, використання і поширювання інформаціі може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Нарешті, Верховний Суд звернув увагу на те, що згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року зазначені свободи не є абсолютними. Оскільки вони пов'язані з обов'язками та відповідальністю, то можут підлягати формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду.

Що стосується доцільності видання Указу, то суд зазначив, - обмеження, ним встановлені, є такими, що відповідають критерію «необхідність у демократичному суспільстві», оскільки в їх запровадженні та подальшому продовженні з огляду на визнані факти агресії проти України існувала нагальна потреба.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, і є такими, що не підлягають доказуванню (справа № 761/9437/15-ц, 16.08.17)

Визнання певної групи чи організації терористичною є компетенцією суду при розгляді конкретного кримінального провадження (ВСУ від 15.11.2016 р., у справі № 489/2318/15-к)

Арешт майна у анексованому Криму в рамках кримінальної справи "ВИШКИ БОЙКО" (Печерський районний суд міста Києва, слідчий суддя Карабань В. М., справа №757/47935/15-к)

Розміщення особою постів в соціальній мережі кваліфіковано судом як злочин проти основ національної безпеки України (Вирок - Зарічний районний суд м. Суми у справі 591/442/16-к від 2 лютого 2016р.)

ВС/КЦС: Встановив факт-вимушене переселення з окупованої території Донецької області відбулось внаслідок збройної агресії РФ, оскільки держава повинна вживати і судових заходів для забезпечення особистих прав заявника (ВС/КЦС, № 243/7029/17,12.04.18)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/321/17

Провадження № 11-468заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року (у складі колегії суддів Шипуліної Т. М., Бившевої Л. І., Гончарової І. А., Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.) у справі за позовом ОСОБА_4 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Служба безпеки України (далі - СБУ), про визнання незаконним та скасування указу,

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4звернувся з позовом до Президента України ПорошенкаП.О., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: РНБО, СБУ, у якому просить визнати незаконним та скасувати Указ Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ) в частині накладення обмежувальних заходів на Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Яндекс».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Президент України своїм Указом обмежив право позивача на вільне користування, поширення та зберігання інформації, що гарантоване Конституцією України й може бути обмежене виключно законом.

Так, позивач указує, що користується електронною поштою «Яндекс» та зберігає на відповідному ресурсі «Яндекс-диск» інформацію щодо професійної діяльності, фото-, відео-, аудіозаписи сімейного та особистого характеру. Уведення санкцій стосовно ТОВ«Яндекс», на думку позивача, порушує його право щодо вільного користування відповідною інформацією.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 березня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

За правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду приймаючи Указ, Президент України діяв з метою реалізації своїх конституційних повноважень у порядку та на підставі законодавства України. Санкції щодо ТОВ «Яндекс», які обмежують його діяльність на території України, установлені та регламентовані рішенням РНБО від 28 квітня 2017 року, яке не є предметом розгляду в цій справі. Суд дійшов висновку, що Указ не містить положень, які б установлювали чи обмежували права та обов'язки громадян, у тому числі щодо зберігання, накопичення чи поширення інформації на накопичувачах у мережі Інтернет.

Не погодившись із цим рішенням з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права (як убачається зі змісту апеляційної скарги), у квітні 2018 року ОСОБА_3 як представник ОСОБА_4 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Указ не порушує конституційних прав громадян на інформацію, зокрема й право ОСОБА_4 на вільне зберігання інформації.

ОСОБА_3 вважає, що виключно законами України може бути обмежено право на вільний доступ, використання та зберігання інформації, що є порушенням, у тому числі, і норм міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною.

Представник Президента України у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог цієї скарги та вважає, що оскаржуваний Указ не порушує права позивача, тому в ОСОБА_4 немає підстав для звернення до суду за його захистом. У свою чергу, представник Президента України наводить доводи про те, що Указ видано на підставі, у межах повноважень і в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник СБУ у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення. Наводить доводи про те, що Президент України видав Указ з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету й територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства та держави, що відповідає вимогам Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VІІ). Представник СБУ вважає, що позивач не набув прав чи обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного Указу,атому цей Указне породжує для ОСОБА_4 йправа на судовий захист.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 квітня 2018 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на рішенняКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року та призначила справу до розгляду на 13 червня 2018 року в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи відзивів представників Президента України та СБУ, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

Суд першої інстанції встановив таке.

Президент України 15 травня 2017 року видав Указ, яким уведено в дію рішення РНБО від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Рішення).

РНБО Рішенням підтримала пропозиції щодо продовження й застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), унесених Кабінетом Міністрів України (розпорядження від 26 квітня 2017 року № 288-р), СБУ та Національним банком України.

Так, РНБО Рішенням застосувала персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до юридичних осіб, згідно з пунктами 275 та 276 додатка 2 якого передбачено ТОВ «Яндекс», розташоване за адресою: 111033, м. Москва, вул. Льва Толстого, 16 та вул. Самокатная, д.1 стр.21 та ТОВ «Яндекс. Україна», розташоване за адресою: 04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5.

Згідно з пунктом 275 додатка 2 до Рішення до ТОВ «Яндекс» строком на три роки застосовуються: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України; 4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 5) обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; 6) заборона здійснення державних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також державних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно із Законом № 1644-VІІ; 7) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 8) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 9) заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до вказаного в цьому пункті переліку ресурсів/сервісів.

Відповідно до пункту 276 додатка 2 до Рішення до ТОВ «Яндекс. Україна» строком на три роки застосовуються: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України; 4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 5) обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; 6) заборона здійснення державних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також державних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно із Законом № 1644-VІІ; 7) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 8) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 9) заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до вказаного у цьому пункті переліку ресурсів/сервісів.

За нормами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із частиною другою статті 264 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

Частиною третьою статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 107 Конституції України РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.

Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 10 Закону України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів.

Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади.

Положеннями частини першої статті 1 Закону № 1644-VІІ встановлено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1644-VІІ пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, СБУ.

Частиною третьою статті 5 Закону № 1644-VІІ передбачено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Згідно із частиною другою статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. А відповідно до частини третьої цієї статті здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Крім того, відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-ХІІ) право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Частиною другою статті 7 цього Закону передбачено, що ніхтоне може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме статтею 10, установлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Проте зазначені свободи не є абсолютними і їх здійснення згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції, оскільки воно пов'язане з обов'язками та відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду.

Уведені в дію Указом санкції обмежують право на доступ, зокрема, до певних Інтернет-ресурсів, що може розглядатися як втручання у гарантовану статтею 10 Конвенції свободу одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Проте таке втручання держави не є порушенням зазначених свобод, оскільки можливість його запровадження передбачено, зокрема Конституцією України (частиною третьою статті 34), Законом №1644-VІІ (абзацом п'ятим преамбули, частиною першою статті 1, частиною третьою статті 5), і Законом № 2657-ХІІ (частиною другою статті 6, частиною другою статті 7) та має легітимну мету, конкретизовану в указаних приписах: потреба невідкладного та ефективного реагування на загрози національній безпеці України. Означена мета відповідає пункту 2 статті 10 Конвенції, згідно з яким обмеження свобод, гарантованих цією статтею, зокрема і свободи одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, може бути передбачено в інтересах національної безпеки.

Відповідно до Рішення санкції направлено, зокрема, на обмеження доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів або сервісів, які загрожують національним інтересам та безпеці.

Крім того, обмеження, установлені Указом, є такими, що відповідають критерію «необхідність у демократичному суспільстві», оскільки в їх запровадженні та подальшому продовженні з огляду на визнані факти агресії проти України існувала нагальна потреба. Указане підтверджується, зокрема, Зверненням Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року; Заявою Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145-VIII; постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями»; Заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ; Заявою Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», схваленою Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII; Зверненням Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження триваючої агресії Російської Федерації проти України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 18 лютого 2016 року № 1014-VIII.

Разом з іншими заходами, що вживаються для захисту України від зовнішньої агресії, встановлені Указом обмеження дозволяють досягнути вказаної вище легітимної мети.

Велика Палата Верховного Суду також ураховує й те, що позивач не був позбавлений можливості використовувати для одержання, зберігання та передачі інформації через мережу Інтернет без втручання органів державної влади інші веб-ресурси, аналогічні до тих, на доступ до яких були встановлені обмеження оскарженим Указом. Позивач не обґрунтував порушення його прав запровадженими державою обмеженнями на доступ саме до сервісів «Яндекс».

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскарженим Указом права та свободи позивача порушено не було.

Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв правильне і законне рішення від 12 березня 2018 року, тому підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 266 292 311 315 316 321 322 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судя-доповідач О.Б.Прокопенко

Судді: підписи