Вкладник банку, який не отримав вчасно депозит НЕ має право на відшкодування моральної шкоди, якщо інше не встановлено договором із банком або окремим законом (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016 р. у справі № 6-1790цс15)

Фабула судового акту: Внаслідок порушення банком умов договору депозитного вкладу, позивач не отримував з банку більше шести років, тому звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, яка за його думкою була заподіяна йому банком за весь цей час. Суди нижчих інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли із договору і згідно ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором. При розгляді справи позивач не навів судам норми закону, яка б надавала право стягувати моральну шкоду з банку у випадку неповернення або прострочення повернення банківського вкладу. Договором депозитного вкладу відшкодування моральної шкоди вкладнику передбачено не було взагалі.

ВСУ, як і суди нижчих інстанцій, розглянувши заяву відмовив у її задоволенні і зазначив, що у вкладника депозиту не має прав на стягнення з банку моральної шкоди за прострочення повернення депозиту, якщо інше не передбачено договором між вкладником і банком або законом.

Аналізуйте судовий акт: Вкладник депозиту є споживачем фінансових послуг і має право на стягнення пені у розмірі 3-х відсотків за кожен день просрочення повернення вкладу ( Ухвала ВССУ у справі № 6-43516св14 від 11 листопада 2015р.)

Після введення в банк тимчасової адміністрації стягнути кошти з банку неможливо будь-яким чином, включаючи рішення суду, за винятком механізму передбаченого ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Постанова ВСУ у справі № 6-2001 цс15)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", третя особа – ОСОБА_2, про відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2015 року,

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 19 лютого 2008 року між ним та відкритим акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (далі – ВАТ АТ "Укргазбанк", банк) в особі начальника відділення № 4 м. Мукачевого, ОСОБА_3 було укладено депозитний договір НОМЕР_1 на суму 10 тис. доларів США з розміщенням їх на депозитному рахунку НОМЕР_2 на строк до 21 лютого 2010 року зі сплатою банком вкладнику 12 % річних за цей період. Факт передачі позивачем на депозитний рахунок банку грошових коштів у сумі 10 тис. доларів СІІІА підтверджується квитанцією НОМЕР_3 від 19 лютого 2008 року.

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до вказаного відділення банку для отримання 12 % річних від суми вкладу, як було указано в договорі, однак йому було повідомлено, що його вклад у базі даних їхньої установи не значиться.

За фактом заволодіння його грошима було порушено кримінальне провадження та встановлено, що його коштами заволоділа ОСОБА_2 –провідний спеціаліст цього ж відділення банку.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 17 липня 2013 року за згодою обвинуваченої за частиною першою статті 366 та частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України (далі – КК України) звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2014 року, стягнуто з ВАТ АБ "Укргазбанк" на користь позивача – 10 тис. доларів США та 2 тис. 400 доларів США за користування депозитом за період з 19 лютого 2008 року до 21 лютого 2010 року з розрахунку 12 % річних.

Посилаючись на те, що більше шести років він намагався повернути свої кошти, за цей час через нервові стреси, пов'язані з викраденням грошових коштів працівником банку, він утратив здоров'я, захворів на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, а в теперішній час вимушений постійно звертатись до лікарів та проходити курс лікування, ОСОБА_1 вважає, що незаконними діями посадових осіб відділення № 4 м. Мукачевого ВАТ АБ "Укргазбанк" йому спричинено моральні страждання, які він оцінює в 55 тис. грн, і які просив стягнути з відповідача.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2015 року позов задоволено частково: стягнуто з публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Украгазбанк" (правонаступника ВАТ АБ "Укргазбанк") на користь ОСОБА_1 45 тис. грн моральної шкоди та судовий збір у сумі 450 грн.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 ставить питання про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2015 року та направлення справи на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви, ОСОБА_1 надає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2012 року, 31 липня 2013 року, 22 січня, 19 березня та 3 грудня 2014 року, в яких, на його думку зазначену норму права застосовано по-іншому.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, в оскаржуваній ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2015 року суд касаційної інстанції, відмовивши у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та залишивши в силі рішення апеляційного суду, погодився з його висновком про те, що чинним законодавством, у тому числі й у сфері банківської діяльності, а також договором депозитного вкладу, укладеним між позивачем та банком, не передбачено права на відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди у зв’язку з неповерненням банківського вкладу.

Разом з тим ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року, надана заявником для порівняння, не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі статті 388 ЦПК України, виходив з того, що суд не притягнув до участі у справі фізичну особу, яку засуджено за зловживання службовим становищем при виконанні службових обов’язків.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року також не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки висновок суду касаційної інстанції не суперечить висновку, викладеному в ухвалі, про перегляд якої подано заяву.

Так, у цій ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку про те, що хоча позивачу і заподіяно шкоди працівником банку під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України та відмовили в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди на підставі частини першої статті 1167 цього Кодексу, оскільки моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала.

Натомість, в ухвалах від 4 квітня 2012 року, 31 липня 2013 року, 22 січня 2014 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість застосування норми статті 1172 ЦК України до правовідносин, які виникли між банком та власниками депозитного вкладу у зв’язку з неправомірними діями працівників банку.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1172 ЦК України в поєднанні зі статтею 1167 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається суди встановили, що 19 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ АБ "Укргазбанк" в особі начальника відділення № 4 м. Мукачевого ВАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_3 укладено депозитний договір НОМЕР_1 на суму 10 тис. доларів США з відкриттям депозитного рахунку НОМЕР_2 на строк до 21 лютого 2010 року зі сплатою банком вкладнику 12 % річних. Відповідно до квитанції НОМЕР_3 від 19 лютого 2008 року позивач передав, а відповідач прийняв на депозитний рахунок банку грошові кошти у сумі 10 тис. (десять тисяч) доларів США, що на дату здійснення операції становило 50 тис. 500 грн.

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до відділення № 4 м. Мукачевого ВАТ АБ "Укргазбанк" з метою отримати 12 % річних від суми вкладу згідно з договором, однак йому було повідомлено про те, що в базі даних їхньої установи такий вклад не значився.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 17 липня 2013 року звільнено ОСОБА_2, яка була притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 191 та частиною першою статті 366 КК України, від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 травня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2014 року, стягнуто з ВАТ АК "Укргазбанк" на користь ОСОБА_1 10 тис. доларів США та 2 тис. 400 доларів США відсотків за період з 19 лютого 2008 року до 21 лютого 2010 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що обов’язок щодо відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу працівником банку під час виконання ним трудових обов’язків, покладається на банк на підставі частини першої статті 1172 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах виходить з такого.

Так, правовідносини щодо укладення договору банківського вкладу регулюються параграфом 3 глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Отже, банківський вклад (депозит) – це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

З огляду на викладене, грошові кошти, що передані вкладником у готівковій формі приймаються та обліковуються на іменному вкладному (депозитному) рахунку при цьому Банк набуває права власності на грошові кошти. У свою чергу банк використовує ці кошти на власний розсуд, здійснюючи активні та пасивні операції, а у вкладника є пряме право вимоги до банку про повернення вкладу.

Таким чином, будь-які неправомірні дії щодо грошових коштів, які знаходяться в банка на депозитних рахунках фізичних осіб є неправомірними діями щодо коштів банку та тягнуть відповідальність з неправомірними діями щодо майна юридичної особи.

Разом з тим, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 посилався також на те, що йому завдано моральну шкоду у зв’язку з неповерненням банком його депозитного вкладу.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що ні нормами чинного законодавства ні договором не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з неповерненням банківського вкладу.

Погоджуючись з висновками суду апеляційної та касаційної інстанції Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з договору банківського вкладу.

Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Отже, виходячи з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку про те, що ні чинним законодавством ні договором, укладеним ОСОБА_1 та ПАТ "Укргазбанк" не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з неповерненням банком грошових коштів переданих на депозит, а відтак висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з цих підстав є правильними.

Оскільки в ухвалі суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, норми матеріального права застосовані правильно, то відповідно до частини першої статті 360⁵ ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, статтею 360⁵ ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.