Виправдувальний вирок: ВС роз’яснив, що таке необхідна оборона та відмовився засудити обвинуваченого за частиною 1, ст. 121 КК України (ВС/ККС від 19 квітня 2018р. у справі № 722/1981/16--к)

Фабула судового акту: Попри всі реформи та новий КПК процент виправдувальних вироків в Україні залишається нижчим ніж у 30-ті років за часів Сталіна. Такі поняття як «необхідна оборона» або «самооборона» залишаються більше теоретичними та відсутній єдиний підхід у застосуванні його судами. Як правило якщо у відношенні потерпілого застосовується зброя, обвинувачений визнається винним, хоча іноді покарання пом’якшується або по іншому кваліфікується склад кримінального правопорушення.

Ця справа є рідкісним випадком, коли обвинувачений був виправданий судами трьох інстанцій незважаючи на нанесення ним потерпілому у стані алкогольного сп’яніння двох, а не одного, ножових ударів, які були кваліфіковані обвинуваченням за частиною 1, ст. 121 КК України - «умисні тяжкі тілесні ушкодження.»

При цьому потерпілий спочатку образив, побив обвинуваченого та погрожував йому вбивством, і після того, як обвинувачений сховався у власному будинку, вдерся до будинку та повторно використовуючи фізичну перевагу почав бити обвинуваченого. Тобто насильство з боку потерпілого по відношенню до обвинуваченого було тривалим, що підтвердилося показаннями свідків. Лише після цього обвинувачений застосував ніж для самооборони.

Погоджуючись із виправданням обвинуваченого ВС/ККС застосував ст. 36 КК України –«необхідна оборона» та детально роз’яснив, коли і як саме така стаття повинна застосовуватися для кваліфікації діяння обвинуваченого.

Так, необхідно з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

При цьому важливо з'ясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на об'єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об'єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.

Аналізуйте судовий акт: Cтан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди (№ 5-34кс14 від 27.11.2014)

Засіб захисту та заподіяння шкоди має бути співрозмірним небезпечності посягання та обстановці захисту: перекваліфікування зі ст. 115 КК на ст. 118 КК (ВСУ, № 5-134кс15 від 01.10.2015)

Приговор: Переквалификация ст. 115 КК - "умышленного убийство" на ст. 119 УК Украины - "неосторожное убийство" (Апелляционный суд Запорожской области от 12 августа 2016г.)

ВСУ визначив різницю між умисним вбивством - ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони - ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

ВИРОК: Відсутність закону, який передбачає порядок отримання дозволу на носіння зброї є підставою для винесення ВИПРАВДУВАЛЬНОГО вироку (Печерський райсуд № 757/7651/16-к від 19.02.2018)

Вирок: Всі докази отримані за допомогою провокації повинні бути виключені з доказової бази (Бахмацький районний суд Чернігівської області № 728/1357/17 від 22.02.2018)

Вирок: Лікарські препарати, які містять прекурсори не є прекурсорами, а тому за їх пересилання відповідальність відсутня (Слов’янський міськрайсуд № 243/4815-16-к від 15.02.2018)

Постанова

Іменем України

19 квітня 2018 р.

м. Київ

Справа № 722/1981/16--к

Провадження № 51-792км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,

прокурора Матюшевої О. В.,

розглянув в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року у кримінальному провадженні № 12016260140000293 по обвинуваченню

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і проживає у АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 24 липня 2016 року близько 11 год., перебуваючи за місцем свого проживання - АДРЕСА_1, куди прийшов ОСОБА_2, з яким в нього під час розпивання спиртних напоїв виникла суперечка, що переросла в бійку, взявши зі столу кухонний ніж, наніс ним ОСОБА_2 два удари в область живота та тулуба, внаслідок чого ОСОБА_2 були спричинені тяжке тілесне ушкодження та легке тілесне ушкодження.

Вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК та на підставі п.3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Як встановлено судом першої інстанції, 24 липня 2016 року, близько 12 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області зайшов в будинок ОСОБА_1 для з'ясування з останнім стосунків з приводу, нібито, поширення останнім неправдивої інформації про вчинення ОСОБА_2 дрібних крадіжок. В ході з'ясування стосунків з ОСОБА_1 вчинив з ним словесну суперечку, під час якої нецензурно лаявся та наніс останньому удар головою в обличчя. Коли ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 удар у відповідь, останній вийшов на вулицю і під час вживання спиртних напоїв у дворі ОСОБА_1 з сином і дружиною останнього та іншою особою, запропонував їм викликати на вулицю ОСОБА_1, щоб помиритись з ним. Після того, як ОСОБА_1 вийшов на вулицю, ОСОБА_2 знову став наносити йому удари по різних частинах тіла руками та ногами, поваливши того на землю. Побиття ОСОБА_1 припинила дружина останнього, яку той покликав на допомогу і яка відтягнула ОСОБА_2 від свого чоловіка.

Після того, як ОСОБА_1, будучи побитий ОСОБА_2, повернувся до будинку та ліг на диван, ОСОБА_2 знову зайшов в будинок ОСОБА_1 та продовжив наносити тому удари по різних частинах тіла, погрожуючи останньому вбивством. При цьому ОСОБА_2 заподіяв ОСОБА_1 тілесні ушкодження середньої тяжкості. Після цього ОСОБА_1 взяв зі стола ніж і став виганяти ОСОБА_3 з будинку, але останній, не бажаючи виходити з будинку, став наближатись до ОСОБА_1 Тоді ОСОБА_1, будучи неспроможним себе самостійно захистити через фізичну перевагу ОСОБА_3 над ним, а також враховуючи тривале застосування насильства щодо себе зі сторони ОСОБА_2 і сприймаючи реально погрози останнього про вбивство, наніс ОСОБА_2 два удари ножем, спричинивши тому тяжке тілесне ушкодження.

За таких умов суд дійшов висновку, що здійснений ОСОБА_1 захист відповідав небезпечності посягання та обстановці, яка склалася.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на незаконність судових рішень у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли невірного висновку, що дії ОСОБА_1 можна вважати такими, які вчинені з метою самозахисту від дій ОСОБА_2, а тому судами невірно застосовано положення ст. 36 КК. Також зазначається про порушення судом апеляційної інстанції положень ст. 54 КПК, оскільки головуючим суддею було прийнято рішення про відмову від участі захисника без його присутності

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, яка взяла участь у судовому засіданні, частково підтримала касаційну скаргу та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 36 КК, та, як наслідок, неправильного виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК, є безпідставними.

Згідно з ч. 3 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.

Отже, виходячи з наведеного, право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст. 36 КК ці умови полягають у такому:

1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави;

2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК;

3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною - право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала;

4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;

5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;

6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Визначення конкретного моменту, з якого особа перестала перебувати в стані необхідної оборони з огляду на закінчення злочинного посягання, має відносний характер і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких має включати аналіз об'єктивних і суб'єктивних аспектів поведінки як нападника, так і того, хто обороняється. При цьому важливо з'ясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на об'єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об'єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.

При розгляді справ даної категорії необхідно також з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. При цьому згідно з ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту; перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК. Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

У контексті даного кримінального провадження Верховний Суд звертає увагу на наступне.

Обґрунтовуючи своє рішення про визнання ОСОБА_1 невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ОСОБА_1 зазнав нападу та насильства зі сторони ОСОБА_2 в своєму будинку, протиправні дії останнього були тривалими та супроводжувались погрозами вбивством і при цьому ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості, а також те, що ОСОБА_1 намагався уникнути побиття шляхом втечі від нападника в будинок, але це не зупинило ОСОБА_2 і той продовжив наносити удари ОСОБА_1, зайшовши до нього в будинок, останній вправі був захищати своє життя та здоров'я.

Крім того, суд першої інстанції, врахував кількість колото-різаних ран, спричинених ОСОБА_1 ОСОБА_2, те, що інших тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_2 не виявлено, а також тяжкість та кількість тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_1, їх локалізацію, у зв'язку з чим дійшов висновку, що ОСОБА_1, на вимоги якого покинути будинок і припинити його побиття, ОСОБА_2 не реагував та не припиняв свої протиправні дії, будучи фізично слабшим від нападника внаслідок великої різниці у віці та свого стану здоров'я і не маючи іншої можливості захистити своє життя та здоров'я, мав право застосувати насильство щодо ОСОБА_2, у тому числі і шляхом нанесення останньому поранень ножем.

Не погоджуючись із виправданням обвинуваченого, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просив ухвалити апеляційний суд новий вирок і визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі.

В обґрунтування зазначених вимог прокурор наводив доводи, у тому числі, аналогічні доводам касаційної скарги, які стосуються неправильного застосування судом вимог ст. 36 КК. Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження у межах, встановлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, а також безпосередньо заслухавши у судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, дійшов висновку про безпідставність наведених прокурором в апеляційній скарзі доводів та погодився з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1, обороняючись від протиправного насильства, перебував у стані необхідної оборони і застосоване ним насильство до ОСОБА_2 та спричинення останньому двох колото-різаних ран, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечні для життя в момент їх спричинення, не було перевищенням меж такої оборони.

Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що дії ОСОБА_1 по захисту свого життя та здоров'я в обстановці, що відбувалась в його будинку та дворі, були співмірні насильству, яке здійснювалось щодо нього, а тому його дії є правомірними і не є злочином.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанції, які стосуються виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, є належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.

Судові рішення відповідають вимогам кримінального процесуального закону.

Верховний суд відхиляє доводи касаційної скарги прокурора про те, що головуючим у суді апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 54 КПК було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 від захисника, оскільки таке рішення в суді апеляційної інстанції не приймалось. В ході судового розгляду ОСОБА_1 було заявлено клопотання про відмову від захисника, яке, у свою чергу, задоволено не було у зв'язку з відсутністю захисника у судовому засіданні. Поряд з цим було прийнято рішення (після з'ясування думки сторін судового провадження) щодо продовження розгляду кримінального провадження без участі захисника.

За таких обставин, суд касаційної інстанції відповідно до вимог ст. 433 КПК, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин кримінального провадження, дійшов висновку про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 36 КК, та виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги прокурора є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

З цих підставСуд постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року відносно ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

Мазур М. В. Матієк Т. В. ЯковлєваС.В.