Виконавче провадження. 10 приголомшливих рішень суду у 2017 році від юридичного ресурсу «Протокол»!

10 видатних судових актів 2017 року у галузі кримінально-процесуального права за версією ресурсу «Протокол»!

2017 рік: 10 найбільш цікавих рішень у площині сімейних спорів за версією ресурсу «Протокол»!

1. У виконавчому провадженні щодо виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір НЕ стягується, якщо таке рішення НЕ може бути виконане без участі боржника.

Постанова адміністративного суду апеляційної інстанції із серії «ми вже давно загрались з правами та забули про обов’язки». Скасовуючи відмовне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору апеляційний суд мабуть зовсім забувся, що рішення суду, особливо рішення суду немайнового характеру, повинні виконуватись боржником ДОБРОВІЛЬНО у встановлений д/в строк у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Аналізуйте судовий акт: У виконавчому провадженні щодо виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір НЕ стягується, якщо таке рішення НЕ може бути виконане без участі боржника (СУД у справі № 802/354/17-а від 20.06.2017р.)

2. Якщо нерухомість ВЖЕ відчужена з прилюдних торгів, то суду слід відмовляти в адмінпозові про скасування акту переоцінки майна, хоча сам такий акт складений із порушенням закону.

Оскарження рішень, дій, бездіяльності державних виконавців та органів державної виконавчої служби непрості насамперед у плані правильного визначення юрисдикції та складу учасників спору. Водночас остання судова практика ще більше ускладнює завдання позивачу вибором правильного способу захисту права при поданні позову.

3. ВСУ роз’яснив, що повинен встановити суд при розгляді подання д/в про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності.

Поширена ситуація, коли боржник незважаючи на наявність рішення суду не збирається віддавати борг, переводить себе в статус ніщеброда з відсутністю офіційних доходів та сумнівними операціями «переписує» майно на дружину та родичів. Так, згідно рішення суду борг у цій справі складає 2,15 млн. грн., і державний виконавець встановив відсутність у боржника доходів та майна, на які можливо було б звернути стягнення. Проте, за підказкою стягувача д/в встановив набутий боржником у шлюбі житловий будинок, власником якого на підставі свідоцтва про право власності виданого у 2008 році була колишня дружина. Так чи інакше будинок є об’єктом спільної сумісної власності, і д/в звернувся із поданням до суду про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Водночас боржник з колишньою дружиною укладають 16 вересня 2010 року договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, і відповідно умов цього договору житловий будинок стає особистою власністю дружини. Слід додати, що з серпня 2010 року, тобто раніше ніж укладання договору про поділ майна, на житловий будинок накладено арешт для забезпечення позову стягувача, яким боржнику забороняється відчужувати нерухоме майно, і він звісно про це знає.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні подання д/в, суд апеляційної інстанції задовольнив подання та визначив ½ житлового будинку, як частку боржника, на яку може бути звернено стягнення для виконання рішення суду, суд касаційної інстанції це скасував та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції. ВСУ скасував всі ухвали судів стосовно подання д/в та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У правовому висновку до цієї справи ВСУ роз’яснив, що саме суд зобов’язаний робити згідно ст. 379 ЦПК України під час вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у зв’язку з виконанням судового рішення.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-599цс17: За положеннями статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

За частиною першою статті 379 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

При вирішенні цього питання слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Так, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї (частина друга статті 70 СК України).

Водночас, забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

Разом з тим відчуження одним з подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 64 Сімейного кодексу України; далі – СК України) під час дії заборони на реалізацію майна, що є їх спільною сумісною власністю, у порядку забезпечення позову, може ускладнити хід виконавчого провадження.

Таким чином, під час вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у зв’язку з виконанням судового рішення суд повинен був з’ясувати, чи спірне майно є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, чи відбулося відчуження цього майна з метою унеможливити звернення стягнення на нього в порядку виконання судового рішення, з урахуванням тієї обставини, що таке відчуження здійснено під час дії заборони на його реалізацію (арешт) у порядку забезпечення позову, про яку боржнику було відомо, а відтак, чи правомірно укладено правочин про відчуження вказаного майна з огляду на неможливість виконання судового рішення про стягнення заборгованості й порушення прав кредитора шляхом позбавлення його можливості задовольнити свої вимоги за рахунок частки майна боржника.

4. При порушенні черговості при зверненні стягнення на майно САМЕ боржнику слід довести, що у державного виконавця була інформація про інше майно.

Зазвичай під час здійснення виконавчого провадження боржник всіляко намагається прикинутись «нищебродом» і спираючись на сумнівні правові конструкції уникнути або максимально затягнути повернення боргу стягувачу. Так було і цій справі, коли квартиру боржника було реалізовано через електронні торги із реалізації арештованого майна, проте боржник наполягав, що результати торгів підлягають скасуванню з причини порушення державним виконавцем черговості звернення стягнення на майно боржника. Боржник надав суду відомості, що він є власником іменних акцій ВАТ та земельної ділянки, на які звернення стягнення у виконавчому провадженні має бути здійснено раніше ніж на його квартиру. ( яка до того ж перебуває у спільній власності з дружиною).

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні скарги боржника. Зокрема, суд підкреслив, що при визначенні черговості звернення стягнення на майно боржника, державний виконавець керується тими відомостями, які в нього є, і які ним зібрані в матеріали виконавчого провадження. Боржник не був позбавлений можливості повідомити державному виконавцю про інше своє майно, на яке слід першочергово звернути стягнення, чого він звичайно не зробив. Окрім цього акт опису й арешту квартири не був оскаржений боржником у встановленому законом порядку. Тому, черговість звернення стягнення хоч і порушена, проте не свідомо і підстав скасовувати торгів немає.

Аналізуйте судовий акт: При порушенні черговості при зверненні стягнення на майно САМЕ боржнику слід довести, що у державного виконавця була інформація про інше майно (Апеляційний суд Житомирської області від 8 лютого 2017р. у справі №296/610/16-ц)

5. Бездіяльність державного виконавця у питаннях виконання вироку, яким задоволено цивільний позов, оскаржується за правилами цивільного судочинства.

УВАГА СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ПАЛАТ ВСУ: Між судами різних юрисдикцій відбувся так званий «пінг-понг», який внаслідок оскаржень принципового стягувача дійшов аж до ВСУ. У кримінальному провадженні ухвалено вирок, яким серед іншого задоволено цивільний позов потерпілого (фізичної особи) і стягнуто з засудженого певну суму коштів. Виконавче провадження було відкрито, проте державним виконавцем жодних дій направлених на примусове виконання виконавчого листа виданого на підставі вироку вчинено не було. Бездіяльність державного виконавця була оскаржена стягувачем спочатку до адмінсуду, проте отримана відмова у відкритті провадження, а потім до суду цивільної юрисдикції, проте там ситуація була аналогічною. В обох випадках суди мотивували відмову у відкритті провадження непідвідомчістю їм таких спорів.

ВСУ скасувавши узвали суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій прийшов до висновку, що бездіяльність державного виконавця у такому випадку повинна оскаржуватись за правилами цивільного судочинства. Так, ВСУ проаналізував ст. 383, 384 ЦПК України та ст. 82 ЗУ «Про виконавче провадження» і підкреслив, що «інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням врегульованим ЦПК України», і скарга, в такому випадку повинна подаватись до суду, який видав виконавчий лист.

Примітка: У цій Правовій позиціх ВСУ посилається на ст. 82 ЗУ "Про виконавче провадження", який втратив чинність. В новому законі "Про виконавче провадження" це стаття 74.

Правова позиція ВСУ від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2946цс16: Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України, зокрема, відповідно до частин четвертої та п’ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог статті 82 Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, належним чином не визначив характер спору, суб’єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду

6. Не проведення суб'єктом оцінювання огляду об'єкта оцінки є підставою для визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку та - незаконними дій державного виконавця.

ТОВ звернулось до господарського суду зі скаргою на дії державної виконавчої служби, в якій просило: - визнати неправомірними дії державного виконавця по визначенню вартості майна відповідно до звіту про оцінку майна, що належить позивачеві.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.09.2016, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, дії державного виконавця по визначенню вартості майна цього товариства визнано неправомірними.

ВГСУ вказані судові рішення залишив без змін, виходячи з наступних міркувань.

Оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" (затверджений постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442) з урахуванням вимог Національного стандарту № 1 (затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440), яким визначено загальні засади.

Згідно з приписами п. 50 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.

Частиною 6 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Ст. 11 Закону України цього ж Закону визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна. Зважаючи на характер об'єкта оцінки (готельно-ресторанний комплекс), ознайомлення з таким майном не може відбуватися без обстеження приміщень на дату оцінки та відповідно потребує доступу до них, який має забезпечити боржник.

Між тим, судами було встановлено, що належних та допустимих доказів проведення особистого огляду суб'єктом оціночної діяльності об'єкта оцінки матеріали звіту не містять, зокрема відсутні фотографії об'єкта оцінки.

Таким чином, не проведення суб'єктом оцінювання огляду (обстеження) об'єкта оцінки створює підстави для визнання незаконними дій державного виконавця ВДВС України по проведенню оцінки майна та визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку.

7. Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду.

Досить цікаве судове рішення у якому вирішується питання реального виконання судового рішення про стягнення валютного кредиту, а саме за яким курсом обміну валюти слід стягнути з боржника суму заборгованості - за курсом на момент винесення рішення або за курсом, який діяв на день платежу.

Аналізуйте судовий акт: Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (№ 6-1445цс17 від 13.09.2017)

8. Держказначейство затримує перерахування коштів стягувачу під час виконавчого провадження – стягуємо пеню на підставі ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

УВАГА! Спільне засідання адміністративної та цивільної палат ВСУ: Дуже корисна постанова ВСУ, в першу чергу для стягувачів у виконавчому провадженні, яка розпочне припинення безмежного порушення строків перерахування коштів органами Держказначейства. При цьому ця постанова розв’язує колізію і однозначно роз’яснює, що на Держказначейство та його органи розповсюджується дія ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» -"відповідальність банків при здійсненні переказу".

Відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» стягнуті на державним виконавцем на виконання рішення суду з боржника кошти поступають НЕ напряму на рахунок стягувача, а спочатку на рахунок органу державної виконавчої служби, який знаходиться у певному органі Держказначейства. Всі, хто займається примусовим виконанням рішень судів, знають, що практично ніколи орган Держказначейства не перераховує такі кошти на рахунок стягувача у триденний строк навіть, якщо немає жодних затримок із отриманням платіжного розпорядження від д/в. В системі органів Держказначейства діють свої закриті для громадськості правила, яким чином формується реєстри виплат і у які строки здійснюються перерахування.

В цій справі судом було встановлено що з моменту отримання розпорядження на перерахування коштів від д/в до фактичного перерахування коштів органом Держказначейства пройшло більше місяця. Тому, отримавши кошти стягувач звернувся із позовом про стягнення з цього органу Держказначейства пені передбаченою пунктом 32.2 статті 32 ЗУ ««Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в сумі 13915,71 грн.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції задовільнив позов, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив відмовне рішення суду першої інстанції в силі. ВСУ своєю постановою стягнув з органу Держказначейства пеню на користь стягувача і судові витрати та в подібних спірних відносинах фактично прирівняв Держказначейство до звичайного учасника системи електронних платежів НБУ.

На жаль в цій справі ВСУ не відважився на ще один прогресивний крок і не стягнув з органу Держказначейства окрім пені суму фінансової відповідальності за затримку, яка передбачена ст. 625 ЦК України. (хоча стягувач заявляв цю суму). Суд касаційної інстанції відмовив у стягненні цієї суми, а ВСУ не переглянув це рішення, оскільки «не захотів виходити за межі компетенції.»

9. Держказначейство затримує перерахування коштів стягувачу під час виконавчого провадження – стягуємо пеню на підставі ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Тяганина і безвідповідальність виконавчої служби. Нажаль, дуже часто саме вони визначають обличчя цього органу. Чи можна це подолати законними способами ? Судячи по цій справі, - досить проблематично. Можливо треба вдосконалювати закон ?

Рішенням суду стягнуто солідарно із чотирьох осіб на користь позивача відшкодування завданої внаслідок пожежі шкоди у розмірі 243 702 грн 36 коп. На підставі вказаного судового рішення 26 березня 2014 року судом видано чотири виконавчі листи, які пред'явлено нею до виконання у примусовому порядку, що стало підставою для відкриття 07 травня 2014 року чотирьох виконавчих проваджень відносно кожного боржника окремо.

У зв’язку з бездіяльністю державного виконавця по виконанню вказаного судового рішення сятгувач звернувся до суду і отримав дві ухвали, якимит підтверджено, що виконавчі дії провадились з порушенням ст. ст. 11, 30, 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження», щодо термінів здійснення виконавчого провадження, вжиття заходів примусового виконання рішення, своєчасності та повноти вчинення виконавчих дій, звернення стягнення на майно боржників. Ними зобов'язано державного виконавця здійснити перевірку майнового стану боржників шляхом направлення запитів до відповідних органів та отрмання на них відповідей, винести постанови про арешт майна одного з боржників, тощо.

Така, підтверджена судовим рішенням, бездіяльність ДВС і стала підставою для звернення позивача (він же стягувач) до суду з позовом про стягнення з відділу ДВС збитків в сумі 124 687 грн 10 коп, завданих йому знеціненням присуджених цьому коштів.

Суди відмовили в позові, з чим погодився і ВССУ. Як видно з судових рішень, - навіть, за наявності та доведеності самого факту протиправної поведінки відповідача, яка полягає у неналежному виконанні судового рішення, відсутні докази, які б підтверджували заподіяння позивачу вказаної шкоди саме цією бездіяльністю державного виконавця, наявності причинного зв'язку між заподіянням такої шкоди і протиправним діянням заподіювача щодо знецінення грошових коштів.

Крім того ВССУ зауважив, що втрати від подорожчання споживчих товарів і послуг у спірних правовідносинах не призвели до завдання позивачу збитків у розумінні ст. 22 ЦК України, оскільки сума відшкодування шкоди, стягнута судовим рішенням не підлягає індексації згідно ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а тому у відповідача не виник обов'язок, визначений ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», ст.1174 ЦК України.

Аналізуйте судовий акт: Протиправну бездіяльність державного виконавця, яка призвела до знецінення грошових коштів, що стягуються, суд не визнав підставою для відшкодування шкоди стягувачу (Справа №759/4881/16-ц, 27.09.17)

10. Держава зобов'язана реально виконувати судові рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою, створеною для виконання рішень судів.

Майже усі, на чию користь судами було прийнято рішення про стягнення грошових коштів, стикались з проблемою виконання судових рішень.

Як правило такі труднощі полягають у відсутності коштів у боржника або відсутності у нього майна, на яке можна накласти стягнення, бездіяльністю та/або відвертим саботажем виконання рішення з боку органів Державної виконавчої служби.

Окремою проблемою є стягнення коштів з держави або державних підприємств.

У цій справі приватне підприємство звернулося до місцевого господарського суду із скаргою на бездіяльність державних виконавців в частині виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства, зобов'язання органу ДВС виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанції вказані вимоги було задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність державних виконавців.

Натомість Вищий господарський суд України, задовольняючи касаційну скаргу приватного підприємства вказав, що згідно ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За практикою Європейського суду з прав людини держава не може не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

У цій справі боржником є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" в частині мораторію на застосування примусової реалізації майна, а також дія Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції" від 20 грудня 2016 року N 1787-VIII щодо встановлення мораторію на звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У частині 2 цієї статті передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

А тому державними виконавцями було порушено зазначені вимоги закону.

Аналізуйте судовий акт: Держава зобов'язана реально виконувати судові рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою, створеною для виконання рішень судів (№ 905/640/16 від 22.11.2017)

Джерело: Інформаційно-правовий інтернет-ресурс "Протокол"