Відступлення права вимоги як підстава заміни сторони виконавчого провадження. Поняття правонаступництва. Чи підпадає під це поняття відступлення права вимоги?

Глушков Валентин Олександрович

адвокат, заступник начальника управління земельного права та нерухомості

Адвокатська компанія «LEGITIMUS»

1. Відступлення права вимоги як підстава заміни сторони виконавчого провадження.

В зв’язку із тривалою економічною нестабільністю в Україні та неспроможністю більшості боржників вчасно виконати взяті на себе зобов’язання, актуальним стало питання відступлення кредиторами права вимоги. Як показує практика, найчастіше відступлення права вимоги відбувається на стадії виконавчого провадження, коли кредитор отримав рішення суду, звернувся до виконавчої служби та вже тривалий час чекає на виконання даного рішення.

При заміни сторони виконавчого провадження на підставі договору відступлення права вимоги сторонам необхідно пам’ятати, що даний договір має відповідати вимогам ст. 513 ЦК України. Суд розглядає справу на підставі відповідної заяви, яку згідно ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження» може подати державний виконавець або зацікавлена сторона. Варто зауважити, що судова практика, щодо заміни сторони виконавчого провадження у зв’язку із відступленням права вимоги, склалася досить неоднозначна. Так, до вступу в дію ЗУ «Про внесення змін до Господарський процесуальний кодекс України щодо процесуального правонаступництва» №3329-VI від 12.05.2011р., господарські суди не могли дійти спільної думки та виробити єдину практику по розгляду даних заяв. Відмовляючи, суди посилалися на те, що ЗУ „Про виконавче провадження” передбачено, що заміни стягувача здійснюється лише при правонаступництву. В свою чергу ЦК України визначає лише два види правонаступництва: перехід прав фізичної особи до її спадкоємців та перехід прав юридичної особи, яка реорганізується до юридичних осіб, створених у процесі реорганізації. Також суди зазначали, що згідно ст. 25 ГПК України, процесуальне правонаступництво має місце лише у випадку реорганізації підприємства чи організації. Вищевикладена позиція судів відображена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2010р. по справі № 31/267, залишеній без змін постановою ВГС України від 21.04.2011р., листі ВГС України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року» від 20.10.2006р. №01-8/2351 та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 03.07.2013 року.

Проте, існувала й зовсім протилежна позиція. Із вступом в дію ЗУ «Про внесення змін до Господарський процесуальний кодекс України щодо процесуального правонаступництва» №3329-VI від 12.05.2011р., стаття 25 ГПК України була викладена в новій редакції. В результаті цього ГПК України перестав містити вичерпний перелік підстав для заміни сторони у судовому провадженні. Дані зміни стосувалися і виконавчого провадження, адже виходячи із змісту ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», саме виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

В результаті вищевикладеного, суди почали притримуватися більш-менш єдиної позиції по розгляду заяв про заміну сторони у виконавчому провадженні. Так, Вищий господарський суд України в своїх постановах від 22.05.2012р. по справі №33/172пд, від 24.03.2009р. №1/248 та від 18.03.2009р. №1/36 зазначає, що «правонаступництво може бути універсальним або частковим. За універсальним правонаступництвом, до правонаступника переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За частковим правонаступництвом, від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі суб'єктивні права або обов'язки, зокрема, у результаті відступлення права вимоги. Під правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов'язків від правопопередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження – з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Так, підставою правонаступництва є відступлення права вимоги, переведення боргу (Г. 47 ЦК України). Отже, заміна кредитора у зобов'язані допускається шляхом відступлення права вимоги на підставі правочину протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено Законом, зокрема, ст. 25 ГПК України». Як наслідок, колегією суддів прийнято рішення про задоволення заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Виходячи з вищевикладеного, з часу внесення змін до ст. 25 ГПК України, відступлення права вимоги активно застосовується та реалізується на всіх стадіях судового провадження (в тому числі у виконавчому провадженні).

2. Поняття правонаступництва. Чи підпадає під це поняття відступлення права вимоги?

Варто зауважити, що досі триває дискусія навколо понять - відступлення права вимоги та правонаступництво. Деякі правники притримуються думки, що так як в ст. 512 ЦК України правонаступництво та відступлення права вимоги визначено як окремі підстави для заміни кредитора у зобов’язанні, значить це є два відмінні між собою поняття.

Проте, існує й зовсім протилежна позиція. Так, ряд правників та суддів притримуються думки, що правонаступництво можна поділити на два види: універсальне (до правонаступника переходять усі права і обов'язки суб'єкта, якому вони належали раніше) та часткове (до суб'єкта переходять лише окремі суб'єктивні права або обов'язки). До універсального правонаступництва можна віднести спадкове правонаступництво і правонаступництво в разі реорганізації юридичної особи, а от до часткового правонаступництва можна віднести перехід прав кредитора на підставі договору про відступлення права вимоги. В зв’язку з цим, відступлення кредитором права вимоги фактично є складовою правонаступництва.

Щодо ст. 512 ЦК України, в якій законодавець розділив цих два поняття, то науковці притримуються думки, що закріплюючи правонаступництво як самостійну підставу заміни кредитора, законодавець мав на увазі саме універсальне правонаступництво.