Держава зобов'язана реально виконувати судові рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою, створеною для виконання рішень судів (№ 905/640/16 від 22.11.2017)

Фабула судового акту: Майже усі, на чию користь судами було прийнято рішення про стягнення грошових коштів, стикались з проблемою виконання судових рішень.

Як правило такі труднощі полягають у відсутності коштів у боржника або відсутності у нього майна, на яке можна накласти стягнення, бездіяльністю та/або відвертим саботажем виконання рішення з боку органів Державної виконавчої служби.

Окремою проблемою є стягнення коштів з держави або державних підприємств.

У цій справі приватне підприємство звернулося до місцевого господарського суду із скаргою на бездіяльність державних виконавців в частині виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства, зобов'язання органу ДВС виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанції вказані вимоги було задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність державних виконавців.

Натомість Вищий господарський суд України, задовольняючи касаційну скаргу приватного підприємства вказав, що згідно ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За практикою Європейського суду з прав людини держава не може не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

У цій справі боржником є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" в частині мораторію на застосування примусової реалізації майна, а також дія Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції" від 20 грудня 2016 року N 1787-VIII щодо встановлення мораторію на звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У частині 2 цієї статті передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

А тому державними виконавцями було порушено зазначені вимоги закону.

Аналізуйте судовий акт: ВГСУ: Повернення виконавчого документу не є закінченням виконавчого провадження, а тому до такого провадження застосовуються положення нового Закону "Про виконавче провадження" в частині сплати авансового внеску (справа № 914/1920/14 від 23.08.2017)

Застосування судами ЗУ «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» або стягнення 266 млн. грн. богру з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (ВГСУ, судді Удовиченко, Погребняк, Поліщук)

Для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову (ВГСУ, справа № 20/49 від 12 січня 2016р., судді Палій В.В., Прокопанич Г. К., Студенець В. І.)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 905/640/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіЄмельянова А.С.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представникастягувачаГнатенко Ю.Є.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АПК - Інвест"на ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.07.2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017 рокуза скаргою Приватного акціонерного товариства "АПК - Інвест"на дії та бездіяльність державних виконавців Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій областіу справі № 905/640/16 Господарського суду Донецької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "АПК - Інвест"доДержавного підприємства "Донецька залізниця"простягнення 237 641,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Приватне акціонерне товариство "АПК - Інвест" (надалі - ПрАТ "АПК - Інвест", стягувач) звернулось до Господарського суду Донецької області в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК) зі скаргою, в якій просило:

- визнати протиправною бездіяльність державних виконавців Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (надалі - Слов'янський міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Донецькій області, орган державної виконавчої служби) Солода Дениса Анатолійовича та Волинець Анни Олександрівни стосовно виконання наказу суду від 30.06.2016 року №905/640/16;

- зобов`язати державного виконавця Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області Волинець Анну Олександрівну негайно звернутись до Господарського суду Донецької області із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення у справі № 905/640/16 у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а також вчиняти інші дії, необхідні для виконання наказу Господарського суду Донецької області №905/640/16 від 30.06.2016 року за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, згідно з положеннями Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

- винести окрему ухвалу щодо усунення недоліків в діяльності Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

24.07.2017 року скаржник подав нову заяву, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність державних виконавців Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області Солода Дениса Анатолійовича та Волинець Анни Олександрівни стосовно виконання наказу суду від 30.06.2016 року №905/640/16;

- зобов`язати керівника Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області негайно виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень;

- винести окрему ухвалу щодо усунення недоліків в діяльності Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області.

На обґрунтування скарги ПрАТ "АПК - Інвест" зазначило, що органом державної виконавчої служби не вчиняються всі належні заходи, направлені на примусове виконання наказу Господарського суду Донецької області №905/640/16 від 30.06.2016 року, а також не виконуються вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, у звязку із спливом шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Орган державної виконавчої служби проти скарги заперечував, посилаючись на те, що виконання рішення у справі № 905/640/16 (ВП 52279557) здійснюється державним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження № 51347254, в межах якого проведені всі необхідні виконавчі дії. Окрім того, державний виконавець зауважує, що статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.07.2017 року у справі № 905/640/16 (суддя Паляниця Ю.О.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року (судді: Сгара Е.В. (головуючий), Будко Н.В., Малашкевич С.А.), скаргу задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність державних виконавців Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області Солода Дениса Анатолійовича та Волинець Анни Олександрівни стосовно виконання наказу суду від 30.06.2016 року № 905/640/16; відмовлено в іншій частині скарги.

Не погоджуючись з прийнятими у справі ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції в частині відмови в задоволені вимог скарги про зобов`язання керівника Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області негайно виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень, ПрАТ "АПК - Інвест" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу в цій частині задовольнити.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", п.п. 47-48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника стягувача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Відхиляючи скаргу на бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо виконання вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суд першої інстанції виходив з того, що уточнена скарга про зобов`язання керівника органу державної виконавчої служби негайно виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не приймається до розгляду, оскільки така заява подана 24.07.2017 року, тобто, після початку розгляду господарським судом справи по суті в судовому засіданні 14.06.2017 року, що суперечить ч. 4 ст. 22 ГПК України. Одночасно, суд першої інстанції дійшов висновку, що не має права зобов'язати державного виконавця звернутися до суду із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", оскільки згідно з п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року вчинення таких дій є правом державного виконавця, а не його обов'язком. Окрім того, суд зауважив, що в діях державного виконавця наявна бездіяльність щодо виконання наказу Господарського суду Донецької області №905/640/16 від 30.06.2016 року, що свідчить про можливість виконання зазначеного виконавчого документу шляхом застосування заходів примусового виконання рішення та проведенням належним чином відповідних виконавчих дій.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін в цій частині ухвалу суду першої інстанції, погодився з такими висновками та додатково зазначив, що обов'язок органу державної виконавчої служби здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виникає у разі встановлення підстав, визначених у п.п. 2 - 4, 9 частини першої ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).

Проте з такими висновками не можна погодитись.

Суд касаційної інстанції зауважує, що згідно з п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з одновних засад судочинства є обов'язковість судового рішення

Відповідно до ст. 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За практикою Європейського суду з прав людини саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

У своєму пілотному рішенні Суд встановив, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15 жовтня 2009 року, N 40450/04, п. 83-84). Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (там же, п. 85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

У пункті третьому резолютивної частини рішення 12 жовтня 2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п'ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасного виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави.

Суд касаційної інстанції зауважує, що в цій справі боржником є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III щодо мораторію на застосування примусової реалізації майна, а також дія Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції" від 20 грудня 2016 року N 1787-VIII щодо встановлення мораторію на звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств.

Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У частині 2 цієї статті передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Судами встановлено, що 21.09.2016 року державним виконавцем Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області №905/640/16 від 30.06.2016 року.

Отже, 21.03.2017 року закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішення, на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

З 22.03.2017 року примусове виконання цього рішення повинно здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" обов'язок органу державної виконавчої служби здійснювати дії у вигляді подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, для забезпечення виконання рішення суду про стягнення коштів із державного підприємства за рахунок коштів державного бюджету пов'язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2 - 4, 9 частини першої ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу, що також підтверджується п. 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, ґрунтуються на неправильному застосуванні ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

На думку суду касаційної інстанції, зміст норми, закріпленої у ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у системному зв'язку із змістом норми, закріпленої у ч. 3 цієї статті, дозволяє дійти висновку про те, що встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" та сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таке тлумачення випливає із змісту норми, що прямо закріплена у ч. 2 ст. 4 Закону, а також змісту ч. 3, яка зокрема, передбачає, що керівник відповідного органу державної виконавчої служби зобов'язаний вчинити необхідні дії у будь-якому разі не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, тобто, не шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Суд касаційної інстанції також виходить з того, що застосування норм ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у спосіб, який визначений судом апеляційної інстанції, створює ситуацію правової невизначеності, що суперечить принципу верховенства права, а також призводить до порушення однієї з основних засад судочинства (обов'язковість судового рішення) та міжнародних зобов'язань України.

Посилання судів на те, що бездіяльність щодо виконання наказу Господарського суду Донецької області №905/640/16 від 30.06.2016 року свідчить про можливість виконання зазначеного виконавчого документу шляхом застосування заходів примусового виконання рішення та проведенням належним чином відповідних виконавчих дій є явно необґрунтованими, оскільки боржником є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III щодо мораторію на застосування примусової реалізації майна, про що також зауважив державний виконавець у своїх запереченнях. Отже, є встановлена заборона на відчуження майна державних підприємств для виплати їх заборгованостей.

Окрім того, на період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 5 1 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (пунктом 101 розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження").

Наведене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливість домогтися виконання рішень у розумний строк (протягом шести місяців) у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Вищий господарський суд України також зауважує, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку, що скаржник 24.07.2017 року не мав право уточнювати зміст вимог своєї скарги, оскільки у судовому засіданні 14.06.2017 року перейшов безпосередньо до розгляду справи по суті, а відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2017 року та 11.07.2017 року суд прийняв ухвали про відкладення розгляду справи у зв'язку з нез'явленням в засідання представників боржника та органу державного державної виконавчої служби та неподання ними витребуваних доказів. Ці ухвали прийняті на підставі ст. 77 ГПК України, яка визначає, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Протоколи судового засідання від 14.06.2017 року та 11.07.2017 року повністю ідентичні за своїм змістом. У протоколах судового засідання зазначено про виступ представника стягувача та виступ представників боржника та органу виконання судового рішення, які не були присутні в цих судових засіданнях, а також про обговорення обставин справи та дослідження доказів. Жоден протокол не містить відомості про те, що стягувач був повідомлений про початок розгляду господарським судом скарги по суті в судовому засіданні 14.06.2017 року. За цих обставин, суд касаційної інстанції не вважає, що суди законно та обґрунтовано відмовили скаржнику у прийняття уточнених вимоги, що викладені в скарзі ПрАТ "АПК-Інвест" № 219 від 24.07.2017 року.

За таких обставин, постановлені у справі судові рішення за результатами скарги на бездіяльність органу державного державної виконавчої служби підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм ст. 22 ГПК України, п. 9 ч. 2 ст. 129, ст. 129 1Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції, а також неправильним застосуванням норм Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції, хоча і погодився з висновком з висновками суду першої інстанції, проте у постанові зазначив доводи, за якими не застосовує норму ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", тобто, фактично розглянув вимоги скарги, що стосувалися обов'язку керівника Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області негайно виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а також беручи до уваги те, що ситуація, яка склалася у цій справі, вимагає негайного забезпечення належного правового захисту стягувача, і обставини справи не потребують додаткового дослідження, а наявні у матеріалах справи докази підтверджують бездіяльність керівника Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області щодо виконання вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Вищий господарський суд України вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд та постановити нове рішення про задоволення вимог скарги в цій частині.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що сторони та орган державної виконавчої служби судові рішення в частині визнання протиправною бездіяльність державних виконавців Солода Дениса Анатолійовича та Волинець Анни Олександрівни щодо виконання наказу суду від 30.06.2016 року №905/640/16 не оскаржують, тому, виходячи з принципу диспозитивності судового процесу, висновки судів в цій частині не перевіряються.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на орган державної виконавчої служби, оскільки скарга подана внаслідок неправильних дій останнього.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п.п. 1, 2 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АПК - Інвест" задовольнити.

Скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.07.2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року у справі № 905/640/16 в частині відмови у задоволенні вимог про зобов`язання керівника Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області негайно виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень.

У цій частині скаргу на бездіяльність керівника Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції задовольнити.

Зобов`язати керівника Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області негайно виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень

У решті ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.07.2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року у справі № 905/640/16 залишити без змін.

Стягнути з Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Словянськ, вул. Добровольського, 2, код 34974684) на користь Приватного акціонерного товариства "АПК - Інвест" (85325, Донецька обл., Покровський район, село Рівне, вул. Шопена, буд. 1А, код 34626750) 1600,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 1600,00 грн за подання касаційної скарги.

Судді