06.11.2017 | Автор: Олександр Боков Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВГСУ: Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу неможливо встановити, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал (Справа № 914/4612/14, 18.10.17)

Фабула судового акта: Якщо пошук особи, що поширила недостовірну інформацію у друкованих ЗМІ, радіо та телебаченні не завдає особливого клопоту, то у мережі Інтернет знайти автора повідомлення у вигляді публікації чи то коментаря стає вкрай важко. Адже , багато інтернет-користувачів залишають свої тексти у різних форумах чи сайтах анонімно.

Саме цих питань стосується судова справа, що пропонується увазі читачів. Її предметом стали вимоги фізичної особи – підприємця (позивач) про визнання інформації, опублікованої на трьох веб-сайтах мережі Інтернет, неправдивою, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, та зобов’язання іншої фізичної особи – підприємця (відповідач) спростувати недостовірну інформацію викладену на вказаних веб-сайтах та стягнення 50 000,00 грн моральної шкоди і 294 970,72 грн упущеної вигоди.

Судами було встановлено, що позивач є власником торгової марки, що підтверджується свідоцтвом на знак для товарів і послуг. За твердженням позивача зазначену вище інформацію розміщено від імені підприємства, що належить відповідачу, і вона була доведена невизначеному колу осіб, оскільки поширена в загальнодоступній мережі Інтернет.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодились також і апеляційний та касаційний суди, виходив з того, що позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували розміщення саме відповідачем інформації на трьох Інтернет - сайтах у травні 2012р. Не отримано таких доказів і за результатами проведення судових експертиз та задоволення клопотань позивача про витребування доказів. Позивачем також не подавалися клопотання про заміну чи залучення до участі у справі іншого відповідача, хоча про це право йому було відомо.

При цьому ВГСУ нагадав, що відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", згідно з положеннями статті 277 ЦК  і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.        

У   п. 12 цієї ж постанови зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Аналізуйте судовий акт: Встановивши розповсюдження недостовірної негативної інформації суд зобов‘язав відповідача цю інформацію спростувати та відшкодувати моральну шкоду (Рівненський міський суд, суддя Доля В. А.)

Розміщення особою постів в соціальній мережі кваліфіковано судом як злочин проти основ національної безпеки України (Вирок - Зарічний районний суд м. Суми у справі №591/442/16-к від 2 лютого 2016р.)

ВАСУ: До переліку поняття «інформація про особу» входить інформація про належний фізичній особі транспортний засіб, яка є конфіденційною і може бути витребувана лише відповідно до закону (справа К/9991/56965/12, 21.09.17)

Суд: Поширену на сторінці у мережі «Facebook» інформацію слід розцінювати лише як критику дій, спірний вислів, що є оціночним судженням, а не фактичним твердженням (Апеляційний суд м. Києва, Справа № 755/11966/16-ц, 22.02.17)

Пашинський програв: Оприлюднена в ефірі інфо щодо нафтопродуктів Курченка є оціночним судженням, за яку не настає відповідальність (Печерський районний суд м. Києва, справа № 757/17511/15-ц, суддя Цокол Л. І.)

Обізвати особу «шлюхою» та «проституткою» - це образа, тому у позові про захист честі та гідності, а головне у стягненні моральної шкоди слід відмовити (Яготинський районний суд Київської області)

 

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року                                                                                                                                    Справа № 914/4612/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Карабаня В.Я., Кондратової І.Д.розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017у справі№ 914/4612/14 Господарського суду Львівської області за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5  про захист ділової репутації шляхом спростування неправдивої інформації, відшкодування моральної шкоди та відшкодування упущеної вигоди в розмірі 344 970,72 грн

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_6,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом  до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про захист ділової репутації шляхом спростування неправдивої інформації, відшкодування моральної шкоди та відшкодування упущеної вигоди в розмірі 344   970,72 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.10.2015  у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2016  рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016 постанову Львівського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Львівської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після нового розгляду, рішенням господарського суду Львівської області від 15.12.2016 у справі № 914/4612/14,  залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017,  у задоволенні  позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 та рішення господарського суду Львівської області від 15.12.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.  

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій,  фізична особа - підприємець ОСОБА_4 є власником торгової марки "ІНФОРМАЦІЯ_1", що підтверджується свідоцтвом на знак для товарів і послуг НОМЕР_3 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.11.2009р.

Як зазначає позивач в ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет, на веб-сторінках: ІНФОРМАЦІЯ_1 було поширено інформацію під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_2" .

Як стверджував позивач, зазначена вище інформація була доведена невизначеному колу осіб, оскільки поширена в загальнодоступній мережі Інтернет. Факт поширення даної інформації підтверджує відповідною роздруківкою сторінок з Інтернет-сайтів, які додано до позовної заяви.  Позивач стверджує, що зазначену вище інформацію розміщено від імені "Торговий дім "Аквахаус-захід", що належить ФОП ОСОБА_5.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання інформації опублікованої на трьох веб-сайтах мережі Інтернет неправдивою, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, зобов'язання ОСОБА_5 спростувати недостовірну інформацію викладену на вказаних веб-сайтах та стягнення з ОСОБА_5 50000,00 грн. моральної шкоди, 294970,72 грн. упущеної вигоди, 15000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний, виходив з того, що у процесі розгляду справи позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували розміщення саме фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 інформації на трьох Інтернет - сайтах у травні 2012р. Не отримано таких доказів і за результатами проведення судових експертиз та задоволення клопотань позивача про витребування доказів. Позивачем також не подавалися клопотання про заміну чи залучення до участі у справі іншого відповідача, хоча про це право йому було відомо.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Як вказував позивач, у травні 2012р. "Торговим домом "Аквахаус-захід", що належить ФОП ОСОБА_5, була викладена у мережі Інтернет неправдива інформація про неякісні конвектори ТМ ІНФОРМАЦІЯ_4". Поширена, на його думку, недостовірна інформація негативно впливає на ділову репутацію і господарську діяльність позивача, тому у п.1 прохальної частини позову просить зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом публікації іншої інформації, яка за змістом спростовує викладену на них недостовірну інформацію про торгову марку ІНФОРМАЦІЯ_4" та принести свої вибачення її власнику.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", згідно з положеннями статті 277 ЦК  і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.        

У   п. 12 цієї ж постанови зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

За клопотанням позивача та на виконання вказівок Вищого господарського суду України, місцевим судом під час нового розгляду справи витребовувалася    у Приватного акціонерного товариства "ДАТАГРУП" інформація (яка вказана в клопотанні) та призначалася судова експертиза, на вирішення якої ставилися ті питання, які бажав поставити позивач.

19.09.2016 від Приватного акціонерного товариства "ДАТАГРУП" надійшла відповідь на запит, де зазначено: по першому питанню: ІР адреса НОМЕР_6 використовується абонентом послуг з доступу до мережі Інтернет на підставі публічного договору (оферти) про надання телекомунікаційних послуг, фізичною особою ОСОБА_7, адреса надання послуг: АДРЕСА_1, контактний тел. НОМЕР_1, МАС-адреса кінцевого обслуговування абонента:ІНФОРМАЦІЯ_5. По другому питанню: в ухвалі суду в назві доменного імені сайту міститься помилка, правильна назва сайту www.uabuild.com. Реєстратором доменного імені є компанія ONLINENIC, INC (www.uabuild.com). Відповідно до відомостей бази  даних за посиланням в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6 використовує  використовує ІР-адресу: НОМЕР_4 (хостинг веб-сайту). Згідно бази даних www.ripe.net індекс ІР-адреси НОМЕР_4 використовується хостинг провайдером FREEHOST2 (http://freehost.com.ua/). Відповісти на питання, хто є авторами/власниками (особами, що розташовували інформацію на інтернет-ресурсі www.uabuild.com) посилань із зазначенням хронології їх розташувань на ресурсі,  не є можливим у зв'язку із відсутністю наявності таких даних у компанії ПрАТ "ДАТАГРУП".

Листом №7 від 12.12.2016р. на адресу суду надійшла відповідь ПП "Азимут нетворк", у якій зазначено таке: блок ІР-адрес 91.220.61.14 надано в користування оператору ФОП ОСОБА_8 згідно договору №1 від 30.07.2013р. контактна адреса ОСОБА_8: адреса: АДРЕСА_3 тел. НОМЕР_5, ІПН НОМЕР_2.

Також до місцевого суду надійшов висновок судового експерта (а.с. 11-12, т.3), в якому зазначено, що  ІР-адреса НОМЕР_6 використовується абонентом послуг з доступу до мережі Інтернет на підставі публічного договору  (оферти) про надання телекомунікаційних послуг, фізичною особою ОСОБА_7, адреса надання послуг: АДРЕСА_2. Зазначена особа здійснює адміністрування веб-сайту/ресурсу http://www.uabuild.com/ та має можливість вносити зміни та/або видаляти відомості, що містяться на зазначеному сайті.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, судом, як цього вимагає ст.4-3 ГПК України, створено сторонам усі умови для можливості реалізації їх процесуальних прав, встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій та вважає,  що оскільки у процесі розгляду справи позивачем  не подано жодних доказів, які б підтверджували розміщення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 інформації на зазначених вище  3-х інтернет-сайтах у травні 2012, не отримано таких доказів і за результатами проведення судових експертиз та задоволення клопотань позивача про витребування доказів, тому відсутні підстави для задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого  висновку  про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови     Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

    П О С Т А Н О В И В:  

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року у справі № 914/4612/14 - без змін.

Головуючий                                                                                         Н. Нєсвєтова

Судді                                                                                                    В. Карабань

                                                                                                             І. Кондратова  

                                                                                                                                                

          

 

2
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.