Примусове виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються виключно органами Казначейства, а не ДВС (ВГСУ від 05.10.2016 у справі № 906/1291/13)

Фабула судового акту: Діюче законодавство України встановлює окремий певний порядок примусового виконання та, відповідно, стягнення коштів за судовими рішеннями у яких боржниками визначено державний та місцеві бюджети, розпорядники бюджетними коштами (бюджетні установи) та їх одержувачі, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Відповідний порядок визначено постановою КМУ від 03.07.2011 № 45.

Хочу зауважити, що зазначений порядок взагалі не передбачає будь-яких заходів забезпечення виконання рішення (наприклад арешту майна та/або рахунків) боржника. Очевидним є той факт, що таким чином держава насамперед намагається уникнути небезпеки для бюджетних рахунків з яких проводиться фінансування бюджетних установ, виплати заробітної плати бюджетникам тощо.

В даному конкрентому випадку не в міру ретиві держвиконавці таки наклали арешт на бюджетні рахунки органу місцевого самоврядування.

Незважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій однозначно вказали про незаконність дій ДВС в частині накладення арешту на бюджетні рахунки, держвиконавці використовуючи свої характерні риси, а саме "Слабоумие и отвага", таки звернулися до ВГСУ, який послідовно підтвердив висновки нижчестоящих судів.

Аналізуйте судовий акт: Навіть не намагайтеся! Орган виконавчої служби або державний виконавець не несе грошової відповідальності за бездіяльність за ст. 625 ЦК України (ВГСУ від 13 грудня 2016р. у справі № 916/1405/16)

ВГСУ касує рішення судів про стягнення с Держбюджету упущеної вигоди: підстава непробивна – відсутність причинного зв’язку між противправними діями фіскалів та збитками понесеними платником податків (ВГСУ від 3 серпня 2016р. у справі № 910/25710/15)

Внаслідок БЕЗДІЯЛЬНОСТІ фіскального органу суд стягнув шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання, з держави в особі Держказначейства (Київський апеляційний господарський суд від 14 листопада 2016р. у справі № 911/1361/16)

250 000,00 грн: Безпідставне перебування особи під слідством є підставою для стягнення моральної шкоди, при цьому відповідачем слід визначати Держказначейство України (Апеляційний суд Дніпропетровської області у справі № 191/1929/16-ц)

КП –балансоутримувач будинку не відповідає за шкоду заподіяну падінням снігу з даху на авто, а паркувати авто у дворі будинку виявляється не можна (Господарський суд м. Києва у справі № 910/30089/15 від 22 листопада 2016р., суддя Морозов)

Протиправна бездіяльність слідчого, яка до того ж і встановлена актом суду, не є підставою для відшкодування особі шкоди, яка завдана органом ОРД, розслідування, прокуратури або судом в порядку ч. 1, ст.1176 ЦК України (ВСУ у справі №6-440цс16)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 906/1291/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Сибіги О.М., суддів Бакуліної С.В., Мачульського Г.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, м. Новоград-Волинський, Житомирська обл. на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року за скаргою Гульської сільської ради, с. Гульськ, Житомирська обл.на дії Відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції Житомирській області, м. Новоград-Волинський, Житомирська обл.у справі господарського суду Житомирської області за позовомДержавного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" в особі Філіалу "Житомиркомундорпроект", м. ЖитомирдоГульської сільської ради, с. Гульськ, Житомирська обл. про стягнення 196 125, 66 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

відділу ДВС: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 15.04.2016 року залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року задоволено скаргу Гульської сільської ради Новоград-Волинського району на незаконні дії ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ; визнано бездіяльність ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ по зняттю арешту з майна боржника - Гульської сільської ради відповідно до п. 2 постанови старшого державного виконавця Гусєва О.О. № 43652027 від 24.11.2014 року незаконною; зобов'язано ВДВС Новоград-Волинського управління юстиції зняти арешт з усього майна, яке належить Гульській сільській раді Новоград-Волинського району в межах суми 158 611, 15 грн., який був накладений ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ постановою від 18.06.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 43652027 по виконанню ухвали господарського суду Житомирської області у справі № 906/1291/13 від 14.10.2013 року.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо); при цьому, наведені положення Інструкції не суперечать ст. ст. 47, 50, 60 Закону України "Про виконавче провадження" і не забороняють органу державної виконавчої служби зняти арешт з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа саме стягувачу; відтак, відмова ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ в знятті арешту з майна скаржника порушує права та інтереси останнього, так як виконавче провадження після повернення виконавчого документу проводитись не буде, а майно боржника залишиться під арештом; вищевикладене надає право суду зобов'язати ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ зняти арешт з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження № 43652027.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Новоград-Волинський міськрайонний ВДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року та ухвалу господарського суду Житомирської області від 15.04.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Гульської сільської ради.

Гульською сільською радою відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін та ВДВС згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.06.2014 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ відкрито виконавче провадження з виконання ухвали господарського суду Житомирської області від 14.10.2013 року у справі № 906/1291/13 про затвердження мирової угоди від 11.10.2013 року. Вказану постанову направлено сторонам 18.06.2014 року.

Крім того, 18.06.2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку також направлено сторонам виконавчого провадження.

14.11.2014 року старшим державним виконавцем Гусєвим О.О. прийнято постанову про арешт коштів боржника, які знаходяться на рахунках в ГУДКСУ у Житомирській області, проте, Новоград-Волинським Управлінням Державної казначейської служби України дану постанову було повернуто у зв'язку з тим, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державної казначейської служби в установленому Кабінетом Міністрів України порядку (постанова Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року).

Постановою ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ від 24.11.2014 року ухвалу господарського суду Житомирської області від 14.10.2013 року у справі № 906/1291/13 про затвердження мирової угоди від 11.10.2013 року повернуто стягувачу згідно положень п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державної казначейської служби в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

В постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.11.2014 року, зокрема, зазначено про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення, однак фактично арешт з майна боржника знято не було, про що зазначено в листі ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ Житомирської області від 16.11.2015 року № 32347.

В ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено порядок та випадки зняття арешту з майна.

Так, згідно з ч. ч. 3–5 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (в редакції, чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

З огляду на вищезазначені правові приписи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що положення Інструкції з організації примусового виконання рішень не суперечать ст. ст. 47, 60 Закону України "Про виконавче провадження" і не забороняють органу державної виконавчої служби зняти арешт з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа саме стягувачу.

Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

В абз. 2 пп. 1 п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України передбачено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

На виконання ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" і п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.2011 року № 845 затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок).

В п. 3 вказаного Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

При цьому, відсутність норми закону, яка б прямо зобов'язувала державного виконавця зняти арешт з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", не спростовує того факту, що існуюча заборона на стягнення коштів з боржника виключає здійснення виконавчого провадження шляхом примусового виконання рішення органами виконавчої служби, в результаті чого накладення арешту на майно боржника, як засіб забезпечення реального виконання рішення, втрачає свою правову сутність, є необґрунтованим та таким, що порушує права боржника.

Крім того, при розгляді даного спору судами попередніх інстанцій правомірно враховано також факт добровільного виконання боржником ухвали господарського суду Житомирської області від 14.10.2013 року у справі № 906/1291/13 про затвердження мирової угоди в частині погашення основної заборгованості в сумі 156 649, 89 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 5 та № 6 від 01.12.2014 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що не зняття арешту з майна боржника за умови відсутності у провадженні ДВС на виконанні виконавчого документу порушує права сільської ради на вільне розпорядження таким майном, а тому судами правомірно зобов'язано ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ зняти арешт з усього майна, яке належить Гульській сільській раді, який був накладений постановою державного виконавця від 18.06.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження № 43652027.

Відтак, суд касаційної інстанції відзначає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у даній справі відповідають встановленим ним обставинам справи і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ, викладені в касаційній скарзі, зводяться до вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій. При цьому, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, вже були предметом дослідження і в суді апеляційної інстанції, їм надана належна правова оцінка і вони правомірно були відхилені як необґрунтовані.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року у справі № 906/1291/13 - залишити без змін.

Підписи суддів