06.11.2017 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВГСУ:Передача приміщень об'єктів освіти передачі у оренду з метою використання їх з метою підприємницької діяльності, не пов'язаної із наданням освітніх послуг, НЕ допускається (№ 904/1530/16 від 25.10.2017)

Фабула судового акту: Чинне законодавство передбачає можливість передачі в оренду окремих об'єктів освітних закладів.

Проте, такі норми права містять і певні обмеження щодо переліку таких об'єктів, цілей оренди тощо.

Так, згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", у тому числі і об'єкти освіти.

Окрім цього, ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" визначено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

В даному випадку державний навчальний заклад передав приміщеня банківській установі для розміщення у ньому відділення банку тобто, використання для здійснення підприємницької (комерційної) діяльності.

Слід зауважити, що при цьому навчальний заклад отримав погодження на укладення договору оренди як з Міністерства освіти так і з підрозділу Фонду держмайна.

Проте, прокурором до суду було подано позов про визнання такого договору недійсним з підстав, визначених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України у зв'язку із використанням приміщення об'єкту освіти не за призначенням.

Судом першої інстанції позов було задоволено.

Проте, апеляційний суд вказане рішення скасував та в позові відмовив у зв'язку із тим, що стаття 63 Закону України "Про освіту" містить заборону використання у цілях не пов'язаних з навчально-виховним процесом, лише тих приміщень, які фактично використовуються у навчально-виховних цілях та у технічному використанні яких вбачається нагальна необхідність закладу освіти.

ВГСУ скасував зазначене рішення та залишив в силі рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

На думку касаційного суду судом апеляційної інстанції залишено поза увагою той факт, що згідно з оспорюваним договором оренди спірні приміщення - передані відповідачу суто в цілях підприємницької діяльності орендаря, не пов'язаної з навчально-виховним процесом та не з метою надання освітніх послуг.

Аналізуйте судовий акт: Недобросовісність та нерозумність контрагента є обов’язковими підставами для визнання договору недійсним при відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності юр. особи (ВСУ у справі № 3-537гс17 від 12 липня 2017р.)

Переважне право орендаря на укладання договору найму нерухомості на новий строк припиняється лише із дотриманням орендодавцем ч.3, ст. 17 ЗУ «Про оренду держ. та комунального майна» (ВСУ від 17 травня 2017р. у справі № 3-122гс17)

Невиконання умови щодо страхування об’єкту оренди комунального майна Не є підставою для розірвання договору оренди відповідно до ст. 651 ЦК України (ВГСУ від 6 лютого 2017р. у справі № 909/932/15)

Строк дії договору оренди землі починається з моменту його державної реєстрації, а не підписання сторонами або передачі за актом приймання-передачі земельної ділянки (ВГСУ від 2 листопада 2016р. у справі 908/3368/15)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року                                                                                                                                       Справа № 904/1530/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Кондратової І.Д., Корнілової Ж.О.розглянувши касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у справі 904/1530/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомЛуцької місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області допублічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Луцький національно-технічний університет провизнання недійсним договору, зобов'язання звільнити приміщення та повернення майна

за участю представників сторін:

прокуратури: Насадчук Ж.Д.

позивача: не з'явився,

відповідача: Кахраманов Р.Н.,

третьої особи: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

10.03.2016 Перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", у якій просить суд:

визнати недійсним на майбутнє договір оренди №818 від 21.11.2013, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та ПАТ КБ "Приватбанком" та додаткові угоди до нього №1 від 20.11.2014 та №2 від 20.11.2015; зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" звільнити приміщення площею 32,7 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Львівська, 75 та повернути його за актом прийому - передачі Луцькому національному технічному університету.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Після нового розгляду, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 позовні вимоги першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №818 від 21.11.2013, укладений між Фондом державного майна України по Волинській області (ідентифікаційний код 13347870) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком „Приватбанк" (ідентифікаційний номер 14360570), та додаткові угоди до нього № 1 від 20.11.2014 та №2 від 20.11.2015. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк „Приватбанк" звільнити і повернути Луцькому національному технічному університету з подальшим підписанням акту приймання-передачі приміщення частини учбово-лабораторного корпусу Луцького національного технічного університету (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв.м за адресою: м. Луцьк Волинської області, вул. Львівська, 75.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у справі №904/1530/16 рішення місцевого господарського суду від 02.03.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду, перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 закону України "Про освіту".

Скаржник посилається також на те, що невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним договору, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 21.11.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (далі - орендодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №818 (далі - договір оренди), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину учбово-лабораторного корпусу Луцького національного технічного університету (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв. м (реєстраційний номер - 05477296.1.КЯДФМБ006), що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Львівська, 75 та обліковується на балансі Луцького національного технічного університету (код ЄДРПОУ 05477296 (далі - балансоутримувач, третя особа), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.08.2013, виконаним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Волинь-експерт" і становить за незалежною оцінкою - 117617,00 грн без врахування ПДВ (т. 1, а.с.17-23).

У пункті 1.2 договору оренди визначено мету використання майна орендарем - для розміщення відділення банку.

Пунктами 3.1, 3.3-3.6 договору оренди передбачено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2013 року 3920,57 грн; орендна плата за перший місяць оренди (листопад 2013 року) визначається шляхом коригування орендної плати за баковий місяць оренди вересень 2013 року на підставі інфляції за жовтень та листопад 2013 року; орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць; оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України; у разі користування майном протягом неповного календарного місяця добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування; розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку, істотної зміни стану об`єкта з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством; орендна плата перераховується орендарем щомісячно в термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним і спрямовується 50% від суми орендної плати до державного бюджету на р/р 31115093700002 в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Волинській області, одержувач коштів Управління державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області, ідентифікаційний код 38009628, МФО 803014, код платежу 22080200, а 50% від суми орендної плати на рахунок балансоутримувача.

Згідно пункту 6.1 договору оренди орендареві надано право використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору.

За умовами пункту 7.1 договору оренди орендодавець зобов'язаний передати орендарю за участю балансоутримувача майно згідно з цим договором по акту приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.

Цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 22 листопада 2013 року по 21 листопада 2014 року включно (пункт 10.1 договору оренди).

Позивачем (орендодавцем) на виконання умов договору оренди за участю третьої особи (балансоутримувача) було передано відповідачу у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину учбово-лабораторного корпусу ЛНТУ, площею 32,7 кв.м., що підтверджується актом приймання-передавання орендованого майна від 22.11.2013 (т. 1, а.с. 26).

20.11.2014 сторонами було підписано додатковий договір №1, яким строк дії договору оренди продовжено на 1 рік до 21.11.2015.

Згодом, 20.11.2015 сторони також підписали додатковий договір №2, відповідно до якого строк дії договору оренди продовжили до 21.11.2016 включно (т. 1, а.с. 24-25).

Відповідно до матеріалів справи, укладенню договору між сторонами передувало звернення відповідача до третьої особи листом від 08.08.2013 за № Э.52.0.0.0.0/4-2617 (т. 1, а.с. 30) з пропозицією укласти договір оренди та подання відповідачем позивачу заяви від 13.08.2013 за № Э.52.0.0.0/4-2654 про надання частини приміщення університету в оренду (т.1, а.с. 31). Проти зазначеної заяви відповідача балансоутримувач майна (третя особа) не заперечував та направив позивачу (орендодавцю) лист від 13.08.2013 №1245-03-34 щодо погодження зазначеної заяви (т. 1, а.с.32).

Міністерство освіти і науки України листом від 30.08.2013 №07-04-17-27 повідомило позивача про розгляд звернення щодо укладення договору оренди з відповідачем, надало свою згоду на укладення такого договору терміном на один рік та зауважило на врахуванні напрямку діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу (т. 1, а.с. 33).

В подальшому, Міністерство освіти і науки України листами від 29.09.2014 №07-04-1871 та від 13.10.2015 №07-04-2160 надало дозвіл Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Волинській області на продовження строку дії договору оренди (т. 1, а.с. 34-35).

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області зазначав про те, що при укладенні договору оренди сторонами було порушено приписи ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту", наслідком чого стала передача в оренду об`єкта державної власності, який фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом, тому прокурор просив визнати вищезазначений договір оренди з усіма додатками недійсним на майбутнє, звільнити майно та повернути його балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що за умовами договору орендар використовує об'єкт оренди не за визначеним чинним законодавством цільовим призначенням навчального закладу, а відповідно до профілю власної виробничої діяльності, з метою торгівлі непродовольчими товарами, що суперечить ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" та в силу ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання оспорюваного договору та додаткових угод до нього недійсними та як наслідок повернення орендованого майна орендодавцеві.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що встановлена законодавцем в абз. 5 ч. 4 ст. 61 Закону України "Про освіту" можливість надання в оренду приміщень, споруд, обладнання як додаткового джерела фінансування, та прийнята на її виконання Постанова КМ України "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами", яка встановила вимоги до такого користування, є складовою частиною реалізації єдиної державної політики в галузі освіти. Системне тлумачення норм Закону України "Про освіту", постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №38, від 27 серпня 2010 року №796, дає підстави для висновку, що стаття 63 Закону містить заборону використання у цілях не пов'язаних з навчально-виховним процесом, приміщень, які фактично використовуються у навчально-виховних цілях та у технічному використанні яких вбачається нагальна необхідність закладу освіти. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, щооб'єктом оренди згідно технічного паспорту будівлі є не частина учбово-лабораторного комплексу, а окрема кімната- кабінет літ. 24 площею 32,7 кв.м., тому передача вказаного об'єкту оренди не змінює цільового призначення та використання усього об'єкту освіти як цілісного навчального комплексу, і узгоджується з нормами частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладання договору), яка передбачає додаткові джерела фінансування від надання в оренду приміщень, тобто кімната використовується за призначенням. Окрім того, суд апеляційної інстанції посилається на недоведеність прокурором факту порушення прав чи інтересів позивача у зв'язку з укладенням оспорюваного договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими з огляду на наступне.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

У абз. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду країни від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону країни "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"є

Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації, серед іншого, і об'єкти освіти.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до Статуту Луцького національного технічного університету (далі - ЛНТУ) головними завданнями ЛНТУ є: - здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти; - здійснення наукової і науково-технічної, творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності; - забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою; - здійснення наукових і науково-педагогічних кадрів та атестація та інші види діяльності, спрямовані на реалізацію основної мети ЛНТУ, а саме - забезпечення умов необхідних для здобуття особою вищої освіти, підготовки конкурентноздатних фахівців на вітчизняному та світовому ринках праці, здатних працювати в умовах інтеграції України в європейський простір, гідно представляти свою державу на міжнародному рівні.

Передані в оренду приміщення - частина учбово-лабораторного корпусу ЛНТУ (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв.м за адресою: м. Луцьк Волинської області, вул. Львівська, 75 перебуває на балансі третьої особи - Луцького національного технічного університету, який є вищим навчальним закладом державної форми власності, заснованим державою, що фінансується з державного бюджету і підпорядковується Міністерству освіти і науки України як центральному органу виконавчої влади (Статуту Луцького національного технічного університету, затверджений Міністерством освіти і науки України 21.05.2008).

З огляду на той факт, що спірне орендоване приміщення перебуває на балансі Луцького національного технічного університету , яке є об'єктом освіти і, відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невикористання інститутом спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Встановивши, що спірні приміщення передані в оренду Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк", метою використання приміщення є розміщення відділення банку, тобто, використання для здійснення підприємницької (комерційної) діяльності, всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону, внаслідок чого він підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування, зокрема, визначено доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Проте, згідно імперативних вимог ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

З огляду на викладене судом апеляційної інстанції безпідставно зроблено висновок, що стаття 63 Закону України "Про освіту" містить заборону використання у цілях не пов'язаних з навчально-виховним процесом, лише тих приміщень, які фактично використовуються у навчально-виховних цілях та у технічному використанні яких вбачається нагальна необхідність закладу освіти та залишено поза увагою той факт, що згідно з оспорюваним договором оренди спірні приміщення - частина учбово-лабораторного корпусу ЛНТУ (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв.м за адресою: м. Луцьк Волинської області, вул. Львівська, 75, передані відповідачу суто в цілях підприємницької діяльності орендаря, не пов'язаної з навчально-виховним процесом та не з метою надання освітніх послуг.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 6 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 підлягає залишенню в силі, а постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 - скасуванню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у справі № 904/1530 /16 скасувати.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 у справі № 904/1530 /16 залишити в силі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь Прокуратури Дніпропетровської області 3 770,70 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Судді

2
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.