15.05.2017 | Автор: Олександр Боков Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Правовідносини щодо реєстрації права власності не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин, тому підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства (ВАСУ, справа № 815/618/16, 12.04.17)

Фабула судового акту:  Предметом спору у цій справі є протиправність дій державного реєстратора-приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на квартиру, що перебувала і іпотеці банку. Третьою особою у справі виступило ТОВ «Кей-Колект», так звана «колекторська фірма».

Громадянин - власник вказаної квартири в обґрунтування свого позову зазначав, що на момент здійснення оскаржуваних реєстраційних дій у державного реєстратора не було належних доказів щодо наявності у позивача заборгованості як перед «колекторською фірмою» так і перед  банком. Зазначені обставини, як вважав позивач, свідчать, що рішення про державну реєстрацію прийнято без достатніх правових підстав, у зв'язку із чим це рішення підлягає скасуванню.

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги були задоволені, але ухвалою апеляційного адміністративного суду це судове рішення було скасоване та закрито провадження по справі з тих підстав, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства згідно ст. 17 КАС України та  відповідно до вимог п. 1 ч. 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВАСУ погодився з цим висновком апеляційного суду, виходячи з того, що що спірні правовідносини щодо реєстрації права власності пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди та не є публічно-правовими, випливають з договірних відносин, отже підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Слід зазначити, що приймаючи це рішення касаційний суд керувався також висновком Верховного Суду України, який викладений у постанові від 14 червня 2016 року по справі № 21-41а16.

За висновком ВСУ подібні спори пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, вони не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин, а тому мають вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Аналізуйте судовий акт: Свідоцтво про право власності та рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухомість оскаржується за правилами цивільного судочинства (ВСУ від 24 січня 2017р. у справі № 21-1559а16)

Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016 р.)

Підсудність оскарження дій державного реєстратора: адміністративні суди продовжують розглядати такі спори незважаючи на рішення ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016р. (Окружний адмін. суд м. Києва від 09 вересня 2016р. у справі № 826/11931/16)

В порядку цивільного судочинства розглядаються спори про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та її затвердження, передачу з/д у приватну власність, державну реєстрацію з/д (ВСУ від 31 січня 2017р. у справі № 21-1237а16)

Спір юр. особи з Реєстраційною службою з приводу державної реєстрації права оренди на земельну ділянку підвідомчий адмінсудам (ВСУ від 15 листопада 2016р. у справі № 21-3030а16)

Оскарження розпоряджень та рішень щодо питань відведення земельних ділянок відбувається за правилами адмінсудочинства, а не будь-якого іншого (ВСУ від 7 червня 2016 року у справі № 820/3507/15)

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року                                                   м. Київ                              К/800/33014/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л., Горбатюка С.А., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року у справі №815/618/16 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект" про визнання дій протиправними та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася  в суд з позовом до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект", в якому просила: визнати протиправними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект"; визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 23182804 від 27.07.2015 року на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент здійснення оскаржуваних реєстраційних дій у державного реєстратора не було належних доказів щодо наявності у позивача заборгованості як перед TOB «Кей-Колект» так і перед АКБ «УкрСиббанк», а також щодо повідомлення у встановленому Законом порядку позивача про передачу TOB «Кей-Колект» прав за договором про надання споживчого кредиту, укладеного з АКБ УкрСиббанк». Зазначені обставини свідчать, що рішення про державну реєстрацію прийнято без достатніх правових підстав, у зв'язку із чим це рішення підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року позовні вимоги задоволені.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року скасоване рішення суду першої інстанції та закрито провадження по справі з тих підстав, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що предметом спору у цій справі є правомірність дій державного реєстратора-приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 за ТОВ „Кей-Колект" та правомірність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23182804 від 27.07.2015 року на квартиру за адресою АДРЕСА_2 за ТОВ „Кей-Колект".

Згідно договору від 19.12.2006 року №9935 АКБ „УкрСиббанк" є іпотекодержателем об'єкту нерухомого майна, яким забезпечено зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 19.12.2006 року №11098896000.

Предметом іпотеки, яким забезпечено вказане зобов'язання, є квартира №61 по вулиці (Рекордна) Маршала Бабаджаняна, буд. 25 в м. Одесі.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 52580931 від 33.02.2016 року, 27.07.2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23182894 від 27.07.2015 на квартиру під №61 у будинку №25 по вулиці Бабаджаняна (вул. Рекордна) у м. Одесі за TOB „Кей-Колект" та проведені дії щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 (вул. Рекордна) у м. Одесі за TOB „Кей-Колект".

Підставою вказаної реєстрації права власності на квартиру за третьою особою вказаний договір іпотеки від 19.12.2006 року №9935 згідно застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що спір у данній справі є адміністративним і підлягає розгляду за правилами КАС України.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження по справі виходив з того, що спірні правовідносини щодо реєстрації права власності пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди та не є публічно-правовими, випливають з договірних відносин, отже підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.  

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі „Zand v. Austria" вказав, що словосполучення „встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування „суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття „суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає „усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається „судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вказаний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін „суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів вважає, що в цьому випадку підлягає застосуванню ст.6 Конвенції стосовно „суду, встановленого законом". Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися „судом, встановленим законом" у розумінні ч.1 ст. 6 Конвенції.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду України, який викладений у постанові від 14 червня 2016 року по справі № 21-41а16.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження по справі.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

4
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення