УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

Маляренка А.В., Мостової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2016 року,

встановила:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення процентів за користування коштами, суми інфляційний втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання рішення Подільського районного суду м. Києва про стягнення на його користь 41 131,46 грн у відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2016 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2008 року стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 41 131,46 грн у відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

29 травня 2009 року виданий виконавчий лист № 2-3714, на підставі якого відкрито виконавче провадження.

Відповідно до довідки відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві кошти на підставі виконавчого листа № 2-3714, що виданий Подільським районним судом м. Києва про стягнення коштів з ОСОБА_4, станом на 17 липня 2015 року не сплачені.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України і проценти за користування коштами на підставі ст. 1048 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на правовідносини, які виникли між сторонами, не поширюються положення ст. 625 ЦК України і ст. 1048 ЦК України.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Пункт 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій встановили, що правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Сплату процентів за користування позикою, що передбачені ст. 1048 ЦК України, інфляційних втрат та 3% річних від суми боргу, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, законом який регулює спірні правовідносини, не передбачено.

Так, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, є деліктними і норми права, що регулюють виконання договірних зобов'язань, на такі правовідносини сторін не поширюються.

Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, відхилення яких судом апеляційної інстанції достатньо мотивована.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, оскільки висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргуОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: О.В.Кадєтова С.О.Карпенко А.В.Маляренко Г.І.Мостова