У випадку вчинення військовослужбовцем ДТП, навіть під час виконання своїх службових обов’язків, шкода в порядку регресу стягується в суді цивільної юрисдикції (ВС КЦС, справа №688/1852/21 від 21.12.2022 р.)

Фабула судового акту: Військовослужбовець, що проходив службу за контрактом у військовій частині, потрапив у ДТП керуючи службовим автомобілем. Обом транспортним засобам були завдані механічні пошкодження. Як наслідок - військова частина змушена була заплатити за шкоду, внаслідок прийняття відповідного судового рішення про її відшкодування (авто не було застраховане). Згодом - вона звернулася до суду цивільної юрисдикції з позовом до військовослужбовця про стягнення заборгованості в порядку регресу.

Суд першої інстанції її позов задовольнив - щоправда частково - зменшивши розмір відшкодування до місячного грошового забезпечення військовослужбовця за відповідний місяць. Але на рівні апеляційного оскарження суд своєю постановою закрив провадження у справі, пояснивши тим, що відповідно до норм ЦПК України, КАС України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також Положення № 243/95-ВР - військова служба є публічною службою. Тому спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, так як пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби.

Розглядаючи касаційну скаргу, ВС КЦС цілком слушно і враховуючи практику не погодився із висновком апеляційного суду про адміністративну юрисдикцію справи. Повертаючи її на новий розгляд до апеляційної інстанції цивільного суду ВС КЦС зазначив наступне:

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад.Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба- діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч.1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до ст. 46 КАС України - відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, суб`єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об`єднань, юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб`єктний склад.

Крім того, ВП ВС у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18), дійшла правового висновку про те, що відшкодування шкоди в порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

Отже у цій справі: Правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається касаційним судом, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок завдання шкоди.

У цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій особи військовослужбовця, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. Неправомірність дій особи, у тому числі, ВЖЕ була предметом судової оцінки у господарській справі за результатами якої військова частина мала відшкодовувати за військовослужбовця шкоду.

Отже, предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин. За своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Військовослужбовець, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

Аналізуйте судовий акт: Матеріальна відповідальність військовослужбовця за нестачу наступає лише у разі передачі йому під звіт цих матеріальних цінностей, а не в наслідок його мовчазної згоди щодо збереження майна (ВС/КАС, № 814/2281/16, 25.03.20);

Готував вибух та передавав дані про військові частини. Суд засудив диверсанта-зрадника до 13 років позбавлення волі з конфіскацією (Гощанський районний суд Рівненської області справа № 557/60/21 від 31.03.2022 р.);

Щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби (ВП ВС 825/997/17 від 10.11.2021 р.);

Позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з роботи у зв`язку із вступом на військову службу (ВС/КЦС, справа № 537/430/18,12.09.19).

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 688/1852/21

провадження № 61-6705 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач-військова частина НОМЕР_1 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2021 року у складі судді Козачук С. В.

та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2022 року

у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року військова частина НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) звернулася

до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в порядку регресу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08 грудня 2020 року у справі № 924/912/20 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) до ВЧ НОМЕР_1 про стягнення грошових коштів, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду

від 19 березня 2021 року, позов МТСБУ задоволено й стягнуто із ВЧ НОМЕР_1 на користь МТСБУ 87 635,56 грн регламентної виплати, 750,00 грн послуг аварійного комісара та 4 400,50 грн судових витрат.

25 травня 2021 року ВЧ НОМЕР_1 у добровільному порядку виконала вказане судове рішення й сплатила МТСБУ грошові кошти у вищезазначеному розмірі.

Під час розгляду господарським судом справи № 924/912/20 встановлено, що 20 лютого 2017 року на перехресті вулиці Митрополитській (попередня назва - Карла Лібкнехта) та провулку Будівельників у місті Маріуполі Донецької області відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу «ГАЗ 66», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням військовослужбовця ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Renault Kangoo», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

На момент ДТП ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_4 у місті Шепетівка Хмельницької області на посаді солдата-водія та перебував у відрядженні у місті Маріуполі Донецької області, а транспортний засіб «ГАЗ 66», номерний знак НОМЕР_2 , перебував на балансі ВЧ НОМЕР_4 і належав їй на праві оперативного управління.

За фактом ДТП було розпочато досудове розслідування кримінального провадження, яке закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а відповідні матеріали направлено до військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - військової комендатури міста Маріуполя для складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 , який не було складено у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (пункт 7 частина перша статті 247 КУпАП).

З урахуванням добровільного виконання ВЧ НОМЕР_1 судового рішення у господарській справі № 924/912/20 та сплати на користь МТСБУ 87 635,56 грн регламентної виплати, 750,00 грн послуг аварійного комісара та 4400,50 грн судових витрат, указані суми підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ВЧ НОМЕР_1 у порядку регресу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2021 року позов ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВЧ НОМЕР_1 вартість виплаченого відшкодування у розмірі 7 266,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем, заподіяв шкоду державі в особі ВЧ НОМЕР_1 , яка здійснила відшкодування шкоди внаслідок вчинення з його вини ДТП у період проходження ним військової служби та виконання функцій військовослужбовця.

Суд першої інстанції врахував відповідні норми ЦК України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (далі - Положення), відповідно до пункту 10 якого відповідач повинен нести матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення, яке за лютий 2017 року становило 7 266,00 грн.

Районний суд послався на постанову Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 161/175/17 (провадження № 61-31751св18).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційні скарги ВЧ НОМЕР_1 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито. Роз`яснено ВЧ НОМЕР_1 про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутись до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши відповідні норми ЦПК України КАС України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також Положення, указав, що військова служба є публічною службою. Тому спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, так як пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби.

Апеляційний суд зазначив про те, що у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу вимог статті 19 КАС України.

Судом апеляційної інстанції враховано правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 05 грудня 2018 року

№ 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), від 12 грудня 2018 року

№ 804/285/16 (провадження № 11-699апп18), від 13 лютого 2019 року

№ 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ВЧ НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ВЧ НОМЕР_1 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк ВЧ НОМЕР_1 надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач на момент ДТП був військовослужбовцем, проходив службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_4 , а тому зобов`язаний відшкодувати завдану ним шкоду в повному обсязі у порядку регресу. Факт притягнення (чи відсутність цього факту) ОСОБА_1

до адміністративної відповідальності за скоєння ДТП не має правового значення при вирішенні спору.

При цьому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, так як є спором про відшкодування шкоди у порядку регресу, що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18). У спорі не підлягає оцінці правомірність дій відповідача, не підлягає вирішенню питання щодо проходження ним публічної служби. Також посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18 (провадження № 61-22192св19).

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягом із наказу начальника Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 квітня 2015 року № 26-РС ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки, у зв`язку з чим його зараховано до складу Збройних Сил України, присвоєно звання «солдат» та призначено на посаду водія-топогеодезиста топогеодезичного взводу відділу забезпечення ВОС-837037А (а. с. 26, т. 1).

20 лютого 2017 року управлінням патрульної поліції м. Маріуполь складено довідку № 3017052396563046 про ДТП, яка сталася 20 лютого 2017 року на проспекті Будівельників у Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області, а саме: бокове зіткнення вантажного автомобіля «ГАЗ-66», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та легкового автомобіля «Renault Kangoo», номерний знак НОМЕР_5 , що належить ОСОБА_3 , та який перебував під керуванням ОСОБА_2 . Транспортні засоби отримали механічні пошкодження (а. с. 21, т. 1).

За фактом вищевказаної ДТП до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 лютого 2017 року за № 12017050770000595 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 415 КК України (порушення правил водіння або експлуатації машин).

20 квітня 2017 року військовою прокуратурою Маріупольського гарнізону винесено постанову про закриття вищезазначеного кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 284 КПК України). Копію постанови та матеріалів кримінального провадження направлено до військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку

у Збройних Силах України - військової комендатури міста Маріуполя для складання адміністративного протоколу відносно військовослужбовця ОСОБА_1 (а. с. 24, т. 1).

Наказом начальника Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України від 15 березня 2017 року № 11 водію-топогеодезисту топогеодезичного взводу відділу забезпечення військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 за вчинення 20 лютого 2017 року ДТП у зоні проведення антитерористичної операції, оперативно-тактичне угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », неналежне виконання своїх обов`язків та порушення статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України оголошено догану

(а. с. 27, т. 1).

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08 грудня 2020 року у справі № 924/912/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 березня 2021 року, позов МТСБУ до ВЧ НОМЕР_1 про стягнення грошових коштів задоволено, стягнуто із ВЧ НОМЕР_1 на користь МТСБУ 87 635,56 грн регламентної виплати, 750,00 грн послуг аварійного комісара та 4 400,50 грн судових витрат (а. с. 9-15, 16-20, т. 1).

Указаними судовими рішеннями встановлено, що 27 лютого 2017 року власник транспортного засобу «Renault Kangoo», номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_3 подав до МТСБУ повідомлення про ДТП, яка сталася 20 лютого 2017 року, та звернувся із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної у результаті ДТП, оскільки цивільно-правова відповідальність ВЧ НОМЕР_1 не була застрахована (а. с. 25, т. 1).

26 жовтня 2017 року МТСБУ в рахунок відшкодування заподіяної шкоди здійснило виплату ОСОБА_3 у розмірі 87 635,56 грн.

На час вчинення ДТП ОСОБА_1 був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 , проходив службу за контрактом.

Транспортний засіб «ГАЗ 66», номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , на час скоєння ДТП перебував на балансі ВЧ НОМЕР_1 та належав їй на праві оперативного управління.

Згідно з платіжними дорученнями № 238, 239, 240, 241 від 24 травня 2021 року ВЧ НОМЕР_1 перераховано на користь МТСБУ стягнуті за рішенням суду 87 635,56 грн регламентної виплати, 750,00 грн послуг аварійного комісара та 4 400,50 грн судових витрат(а. с. 5, 6, 7, 8, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ВЧ НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини,

що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України».

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ

до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France»(Белле проти Франції).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те,

що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Отже, «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають

у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,

крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори

з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах,

у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба

в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно до статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України,

іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи,

які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, суб`єкт владних повноважень може звертатися до суду

з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб

без громадянства, їх об`єднань, юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї

ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового

чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту

в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб`єктний склад.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження

№ 14-39цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження

№ 14-577цс19), у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій встановили той факт, що на час вчинення ДТП ОСОБА_1 був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 , проходив службу за контрактом. МТСБУ в рахунок відшкодування заподіяної шкоди здійснило виплату потерпілому - ОСОБА_3 , у розмірі 87 635,56 грн, а ВЧ НОМЕР_1 , у свою чергу, перерахувала на користь МТСБУ стягнуті за судовим рішенням грошові кошти.

Тобто майнова шкода була відшкодована потерпілій особі за рахунок ВЧ НОМЕР_1 , яка й звернулася до суду із даним позовом до ОСОБА_1 , про відшкодування завданої ним шкоди у порядку регресу.

Відшкодування шкоди з ВЧ НОМЕР_1 відбулося на підставі статті 1172 ЦК України, згідно з якою відповідальність за завдану працівником шкоду несе юридична особа. Право відшкодування такої шкоди у порядку регресу закріплено в цивільному законодавстві.

Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18), дійшла правового висновку про те, що відшкодування шкоди в порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

Таким чином, правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається касаційним судом, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок завдання шкоди.

У цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій особи військовослужбовця, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. Неправомірність дій особи, у тому числі, була предметом судової оцінки у господарській справі № 924/912/20.

Отже, предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

З урахуванням наведеного, за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Військовослужбовець, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

Закривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції на вказане

не звернув належної уваги та дійшов передчасного висновку, що справа

не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, порушивши норми процесуального права, що перешкоджають подальшому провадженню

у справі.

До подібних за змістом правових висновків дійшов Верховний Суд

у постановах: від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18

(провадження № 61-22192св19), від 08 червня 2022 року у справі

№ 559/2801/19 (провадження № 61-10770св21), від 26 жовтня 2022 року

у справі № 452/3423/19 (провадження № 61-14959св21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку,

суд апеляційної інстанції не врахував вищенаведені правові висновки, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, помилково врахувавши правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені

у справах, які не є подібними до справи, яка переглядається, оскільки

у відповідних справах предметом правового дослідження було не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій відповідача. Предметом розгляду у справі, яка переглядається Верховним Судом, є приватноправові відносини - відшкодування шкоди в порядку регресу.

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції має врахувати вищенаведене, розглянути справу з додержанням вимог матеріального

і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно

до встановлених обставин та вимог закону.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати й рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ВЧ НОМЕР_1 задовольнити у повному обсязі. Проте така вимога не підлягає задоволенню, оскільки у зв`язку з висновком суду апеляційної інстанції

про закриття провадження у справі, рішення суду першої інстанції

на предмет законності й обґрунтованості не переглядалося в апеляційному порядку.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою

для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 червня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСудді: Д. Д. ЛуспеникБ. І. ГулькоГ. В. КоломієцьР. А. ЛідовецьЮ. В. Черняк